Маю три поліграфічних фотоальбоми різних років видання зі сталою назвою «Черкащина». І в кожному – по кілька фотографій квітуючих колгоспних садів. Врожаї йшли в місцеві овочеві магазини, щедро відвантажувалися в соцкраїни та інші республіки Союзу або ж перероблялися на Черкаському консервному комбінаті. Зовсім некондиційну продукцію пускали на дешеві вина.
Нині, коли джеми-повидло в малюсіньких упаковочках завозяться з-за кордону і тут в гривнях коштують те саме , що там в євро, коли наше варення із супермаркетів теж далеко не «народний продукт», думки не солодкі.
Так, про промислову переробку фруктів та овочів ми вже тоді чули чимало страшилок. Десь вони були правдою, десь – брехнею, але знищити цілу галузь, ще й експортно-орієнтовану – то було ідіотство. Намагаємось поновити хоч для себе, та не швидко таке діло робиться.
Ну то що ж Консервний?
«У 1935 – 1936 роках районна промисловість має поповнитись ще одним великим промисловим закладом, що зараз будується, – консервним заводом, виробнича потужність якого буде дорівнювати 20 міл. 700 тис. банок овочевих та свино-бобових консервів».
Цим повідомленням, слово в слово переписаним з «Матеріалів до звіту Черкаського райвиконкому» 1934 року, розпочинається історія уславленого в минулому промислового гіганта міста: Консервного комбінату, першу лінію якого увели в дію у травні 1935 року. На той час його майбутній суміжник – плодозавод – вже працював, переробляючи сировину з 900 гектарів садів району і 220 гектарів ягідників. Так звані «промсади Міськробкоопу і Садовинтресту» охоплювали територію, співставну із 25-ма площами черкаського Ювілейного парку, а до війни збільшилися ще майже на половину.
До слова, про неї. За «офіційною історією» радянських часів у період окупації промисловість Черкас була «майже повністю знищена». До переліку цілковито зруйнованих заводів потрапив і цей. Та ось дивина: якось напрочуд швидко, вже в квітні 1944-го, тобто через чотири місяці після звільнення міста, він відновив роботу. Неглибоке краєзнавче занурення у 1958 рік – і дізнаємося, що насправді «Консервний завод окупанти перетворили на пункт для засолювання овочів, які вони відправляли у фашистську Німеччину».
За всього бажання – складно уявити гансів, які квасять черкаську капусту, а потім ешелони, навантажені нею, відправляють до Рейху. Очевидно, завод таки працював, але це ламає усі ідеологічні хатки. Тому «робітники й інженерно-технічні працівники, які повернулися на завод, героїчною працею відновили підприємство і за перевиконання планових завдань 1944 року Наркомхарчопромом СРСР присудив заводу другу премію у Всесоюзному змаганні підприємств харчової промисловості СРСР».
А ще не забуваймо, що після війни на Черкаській міській типолітографії кольорового друку випускали етикетки для консервних комбінатів УРСР. Не безпосередня причетність до галузі, та все ж.
Але наш промисловий район не був флагманом у справі садівництва. Принаймні, такий висновок випливає з економіко-географічного довідника «Черкаська область» вже 1959 року. З нього дізнаємося, що:
«Садівництво – стара галузь господарства Черкаської області. Яблука, груші, вишні, черешні, сливи, абрикоси, персики, порічки, смородина, агрус, полуниці, виноград з успіхом вирощують в усіх районах. Для забезпечення колгоспів і радгоспів саджанцями в області працює Мліївська дослідна станція плодівництва з великим садово-ягідним розсадником і плодо-ягідним господарством. Працівники цієї станції вивели нові сорти яблук (ранет Симиренка, ранет мліївський, осіннє золоте, золоте дніпровське, слава переможцям, кальвіль мліївський, мліївська красуня), груш (бергамот мліївський та ін.), які мають високі смакові й ароматичні якості. Сади й ягідники дають колгоспам і радгоспам області великі доходи, сприяють розвитку бджільництва й консервної промисловості. Славляться урожаї колгоспу імені Леніна Городищенського району, «Україна» Тальнівського, розвитком виноградарства широко відомий колгосп імені Жданова К.-Шевченківського району».
Бачимо, було що переробляти Черкаському консервному. На середину 1960-х площа садів області наблизилася до 70 тисяч гектарів, пропорційно зростали й показники підприємства. Ще 1948-го з 22-ма мільйонами банок завод досяг довоєнного рівня, а далі лік їм пішов за межею сотні мільйонів щорічно.
1964-го увели в дію новий корпус підприємства, з пуском якого його виробнича потужність зросла у півтора рази, на 35 мільйонів одиниць продукції щорічно. У новому цеху діяло сім механізованих ліній з виготовлення фруктових консервів, соків, кондитерських виробів. Згодом запустили механізоване тарне виробництво, що дозволяло фасувати продукцію у дрібні жерстяні банки.
З-поміж іншого, про ЧКК тих часів прочитав навіть таке. Коли підходила «славна дата 50-річчя Жовтня», підприємства міста мали на неї святково відреагувати відповідною продукцією. От питається: що такого, кумачево-ленінського, можна втнути з консервами? Як зробити консерви «революційними»? Придумали. На щастя, не із вмістом банок, а з упаковкою. Відповідно оформлені коробки наповнили асорті-наборами з різномірних баночок і до кожного комплекту вклали вітальну листівку. Починалася вона словами «Закріплюючи й розвиваючи успіхи, досягнуті в ювілейному Соціалістичному змаганні…»
Звісно, що земляки не потребували отих сотень мільйонів банок, тож майже вся плодово-овочева продукція відвантажувалася за межі краю, а частіше – й за межі республіки. Але Союз ще не був «краєм географії». Уявіть собі, що наші банки «йшли» в Угорщину (?!), НДР, Чехословаччину, Югославію, Монголію, на Кубу, в соціалістично-орієнтовані країни Азії й Африки. Туди, де не було потреби у перероблених фруктах, відправляли консервовані обіди: борщі, розсольники, щі. Цей сегмент черкащани відпрацьовавали цілими п’ятирічками, тож не дивно, що коли ЧКК затвердили офіційним постачальником Московської Олімпіади-80, саме наші перші страви увійшли до меню спортсменів. А ще – варення, джеми, томатний сік і паста, зелений горошок. Чи не привід для гордості? Та вже й не перший в сенсі «елітних споживачів» привід, адже черкаські консерви після додаткової термічної обробки й перефасування у тюбики відправлялися на орбіту, аби космонавти почувалися там як вдома, мали й борщ, і повидло…
Із розпадом Союзу понад 80 процентів ринків збуту були втрачені. Не те, щоб наша продукція стала непотрібною, навпаки: у напівголодні для більшості колишніх співгромадян 1990-ті їй були б раді скрізь. Та всі ми раптом стали надто загонистими та самодостатніми. І по цей бік кордону, і по той. Тобто не ми, громадяни, а керівництво нових країн. Реальні економічні зв’язки поступилися місцем гаслам про «небачені перспективи» експорту на Захід, колосальні валютні надходження… А кому там потрібні наші джеми й томатна паста? Іспанцям, грекам чи французам? Швидко й сади чагарниками стали, а це вже не придбання нової лінії, а роки й роки «інвестицій» часу, праці і коштів. «Небачені перспективи» обернулися польськими яблуками, які, щоправда, збирають наші люди! «Це перемога».
Не можна сказати, що ЧКК пропав начисто. У 2004 році його придбала компанія “Верес”, яка ще 1997-го розпочала в області зтягувати докупи усе, що вціліло після “великого реформування економіки”, з наслідками якого була співставною хіба що війна. Вклали кошти, відновили потужності з виробництва зеленого горошку й цукрової кукурудзи, сезонно працевлаштовуючи по 1,5 – 2 тисячі осіб. Ще не найгірший варіант, хоч вже й у складі компанії.
Промцитати з «Черкаської правди»:
«Черкаські харчовики присвячують ювілею Радянської країни випуск нових виробів. У продажу з’являться, наприклад, красиво оформлені набори – сувенірні коробки з продукцією Консервного комбінату. В них знаходитимуться розфасовані в 400-грамові банки з яскравими етикетками зразки консервів, рецептура і технологія яких розроблена на підприємстві». (29 січня, 1967 рік)
«Географія продукції черкаських консервників – різні райони нашої країни. Ось тепер на адресу торговельних організацій Приамур’я відправлено шість вагонів з овочевими консервами (перець, щі, томатна паста). В Мурманськ відправлено велику партію закусочних консервів. До відкриття навігації на Лені відвантажено близько близько двадцяти вагонів різноманітної продукції, призначеної для жителів Якутії». (29 березня, 1968 рік)
«У консервників Черкас наближаються жнива. Ось-ось почнуть надходити на переробку полуниця й зелений горошок. Колектив комбінату добре підготувався до нового виробничого сезону. Автоматичні лінії по переробці цієї продукції повністю готові до роботи. Встановлено механізовану лінію по розфасовці зеленого горошку в жерстяні банки. Стануть до ладу лінії по обклейці й пакуванні готової продукції в тару. Робітники тарного цеху розпочнуть виготовляти нову тару – гофрові картонні коробки замість громіздких дерев’яних ящиків». (31 травня, 1970 рік)
«Черкаські консервники почали відвантаження споживачам продукції, виготовленої з овочів і фруктів нового врожаю. У Київ, Запоріжжя, Донецьк, Ворошиловград і Дніпропетровськ вже відправлено 2,5 мільйонів банок консервованого зеленого горошку. Готується до відправки в Москву і Ленінград партія консервів з кабачків. У другому році п’ятирічки на Консервному комбінаті планують випустити 90 мільйонів банок різноманітних консервів. Це майже на 15 мільйонів банок більше, ніж торік». (7 липня, 1972 рік)
