«Фізичні обмеження не обмежують творчість»: Ольга Касьянова про інклюзивний плейбек-театр у Черкасах

У Черкасах триває проєкт «Рівні: театр без бар’єрів». Його ініціювала громадська спілка людей з інвалідністю «Перспектива» за підтримки Українського культурного фонду. Тут люди з інвалідністю, ветерани та їхні рідні опановують плейбек-театр – формат, де актори миттєво відтворюють на сцені реальні історії глядачів. Про безбар’єрність, творчість і силу особистого досвіду ми поговорили з артдиректоркою проєкту Ольгою Касьяновою.

Фото – Світлани Корабльової

– Що особисто для вас означає поняття «театр без бар’єрів» і як ця ідея втілюється на практиці?

– Для мене це простір, де фізичні, ментальні чи соціальні відмінності не заважають спільній творчості. Це рівність у праві бути почутим і видимим. Важлива не відсутність розбіжностей між нами, а повага й прийняття досвіду кожної людини.

На практиці я як керівниця групи адаптую вправи під можливості учасників. Якщо людина не може рухати руками чи ногами, ми працюємо через погляд, голос, міміку чи просто імпульс пальців.

Не менш важливою є культура згоди. Оскільки в плейбек-театрі багато тілесної взаємодії, ми завжди запитуємо, чи комфортний людині такий контакт. Ми поважаємо особисті межі, зважаємо на здоров’я учасників та їхні технічні засоби (наприклад, крісла колісні), щоб усім було безпечно.

Фото – Світлани Корабльової

– У чому особливість і цінність такого формату, як плейбек-театр?

– Тут немає заздалегідь написаних сценаріїв. Сценаристами стають самі глядачі, а актори миттєво відтворюють їхні історії – проживають і повертають їм зі сцени.

Цінність у тому, що будь-який людський досвід отримує визнання. Людина бачить збоку свій біль, перемоги чи мрії, які втілюють перформери. Через таке емоційне віддзеркалення вона розуміє: вона не самотня, її чують і приймають.

Плейбек будує мости між людьми. До зали заходять дуже різні глядачі, часто з відчуттям самотності, відмінності від інших, а виходять із розумінням, скільки у нас спільного.

Фото – Світлани Корабльової

– Ви є артдиректоркою проєкту. Які головні творчі завдання стоять перед вами під час його реалізації?

– Головне – об’єднати в мобільні театральні трупи людей з різним досвідом: ветеранів, людей з інвалідністю та їхніх рідних. Допомогти їм відчути себе єдиними чутливим рганізмом. Для цього я адаптую й спрощую театральні форми до базових, зрозумілих та доступних кожному.

Разом із психологинею Наталею Мисан ми допомагаємо учасникам наважитися на самовираження. Важливо зняти напругу й страх помилитися. Плейбек тим і прекрасний, що тут немає «неправильних» рішень.

Коли людина відчуває безпеку, їй легше відкривати свої почуття та думки. Згодом цей досвід міняє її життя поза театром – допомагає впевненіше комунікувати в суспільстві та реалізувати себе.

Фото – Світлани Корабльової

– Плейбек-театр ґрунтується на реальних історіях людей. Які теми та переживання найчастіше звучать під час занять і репетицій?

– Нещодавно була перша репетиція, тому поки що важко говорити про певні закономірності. Але під час виступу нашої плейбек-команди «Душова» було дуже цінно чути, як майбутні учасники інклюзивного театру розповідали про свої суперсили, про те, що вони люблять і що вміють.

Звісно, звучали розповіді й про нездійснені мрії чи болючий досвід. Проте плейбек якраз і допомагає побачити: через подібні випробування проходять багато людей. Коли ти розділяєш свій біль з іншими, стає трохи легше.

– Чи змінюються очікування учасників від проєкту в процесі роботи?

– Пам’ятаю, як після знайомства до мене підійшла дівчина й хвилювалася, чи вдасться їй, адже вона зовсім не має акторського досвіду. Установка «я не вмію» – найпоширеніший бар’єр. Але вже на репетиції вона раз за разом активно виконувала усі прави, проявляла ініціативу, і за підсумком отримала задоволення.

Щоб поступово зникав страх помилок, ми формуємо безпечний простір для самовираження. Хотілося б, щоб з’явилося більше азарту, більше бажання експериментувати з голосом і тілом, а також глибока довіра.

Фото – Світлани Корабльової

– Які творчі відкриття або несподівані результати дає цей проєкт для вас?

– Не можу сказати, що це стало несподіванкою, але я вкотре переконалася: фізичні обмеження чи певні нозології зовсім не звужують творчість.

Навпаки, вони народжують унікальну, глибоко метафоричну мову тіла. Часто ми дивимося на людей через призму стереотипів, але насправді вони проявляються надзвичайно цікаво й неординарно.

До того же, у деяких учасників уже є певний сценічний досвід – хтось раніше займався в гуртках. Мене дуже тішить, що в Черкасах з’являється все більше можливостей для такого інклюзивного розвитку.

– Що б ви хотіли, щоб учасники винесли для себе після знайомства з проєктом «Рівні: театр без бар’єрів»?

– Передусім – відчуття власної цінності. Щоб кожен і кожна зрозуміли: їхнє тіло та їхня історія важливі й варті уваги.

Прагну, щоб у них з’явилася тілесна й емоційна свобода, сміливість заявляти про себе світу, чітко усвідомлювати власні межі й беззастережно вірити у свої сили.

Фото – Світлани Корабльової

– Інклюзивні мистецькі проєкти часто змінюють не лише учасників, а й глядачів. Який вплив, на вашу думку, «Рівні: театр без бар’єрів» може мати на черкащан?

– Думаю, передусім це руйнування соціальних стереотипів. Черкащани матимуть можливість побачити ветеранів і людей з інвалідністю не через призму жалю чи обмежень, а як сильних, творчих, глибоких особистостей і перформерів.

Для мене це своєрідне щеплення від байдужості. Коли ми дивимося на чужі історії, то слухаємо їх уже не лише вухами, а й серцем. Під час війни це особливо важливо для побудови справді безбар’єрного суспільства.

– Якби вам потрібно було описати проєкт «Рівні: театр без бар’єрів» одним образом, що б це було?

– Образ букета. Під час виступу нашого театру «Душова» ми роздавали майбутнім учасникам інкулюзивного театру «РІВНІ» квіти, і відтоді ця метафора мене не відпускає.

Кожна людина – це окрема квітка. Хтось яскравий, хтось колючий, хтось дивовижно тендітний, але кожен має свою автентичність. І коли ми торкаємося одне одного живими історіями, то складаємося в один великий, неповторний букет. Саме в такому поєднанні унікальних світів і народжується справжня краса.