Страх без реальної загрози: черкаська психіатриня розповіла, як виникають фобії

Яким би дивним не здавався страх перед дзеркалами, числами чи навіть дотиками, для тисячі людей у світі це частина життя. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я та Американської психіатричної асоціації, специфічні фобії є одним із найпоширеніших тривожних розладів. Із ними протягом життя зіштовхуються від 7% до 12 % людей.

Для одних фобія означає відмову від подорожей літаком, для інших – паніку під час звичайного медичного огляду чи небажання виходити з дому. Те, що для сторонніх може здаватися перебільшенням, для людини з фобією є цілком реальною загрозою.

Чому людський мозок починає боятися речей, які не становлять реальної небезпеки – розбираємося разом із Дар’єю Гавріковою, лікаркою-психіатринею.

За кожною фобією стоїть своя історія

Фобія – це психічний розлад, який характеризується непереборним, найчастіше ірраціональним страхом конкретного об’єкта, явища чи ситуації. Це може бути страх висоти, відкритих просторів або замкнених приміщень, відомий як клаустрофобія.

За даними Американської психіатричної асоціації, жінки зіштовхуються зі специфічними фобіями приблизно вдвічі частіше за чоловіків. Більшість випадків уперше проявляються у віці від 7 до 14 років.

За словами лікарки-психіатрині Дар’ї Гаврікової, коли людина зіштовхується з тим, чого боїться, вона переживає сильний стрес або навіть паніку. Водночас фобія – це не просто сильний страх. На відміну від природної захисної реакції організму, яка допомагає людині розпізнати небезпеку, вона виникає навіть тоді, коли реальної загрози немає. У результаті безпечний предмет, явище чи ситуація можуть викликати сильну тривогу, паніку та бажання будь-що уникнути контакту з ними.

Лікарка-психіатриня розповідає, що коли людина зіштовхується з об’єктом свого страху, її організм реагує так, ніби перебуває в небезпеці.

– Страх є компонентом фобії. Це еволюційний механізм, який сигналізує про небезпеку та допомагає людині мобілізуватися. Але іноді він буває ірраціональним і не пов’язаний із реальністю, – пояснює Дар’я.

У більшості випадків фобії не виникають без причин. Вони можуть сформуватися після травматичної події, сильного переляку або негативного досвіду. Часто витоки таких страхів сягають дитинства, коли психіка особливо чутлива до переживань.

За словами Дар’ї, навіть одна неприємна ситуація може закріпитися в пам’яті й згодом перерости в стійкий страх:

– Є люди, які бояться собак, і це часто пов’язано з тим, що в дитинстві їх вкусила собака або сильно налякала. Так само й грім може налякати дитину і через це виникає фобія. У моєму випадку це страх медуз. Коли я була дитиною, мого друга сильно вжалила медуза, його навіть госпіталізували. Відтоді я панічно боюся медуз, хоча зі мною самою нічого не сталося.

Водночас не кожна фобія має очевидне пояснення. Іноді людина не може пригадати, коли саме з’явився страх або що стало його причиною.

Не все дивне – вигадане

Фобії можуть бути найрізноманітнішими. Окрім поширених страхів висоти чи клаустрофобії, існують значно рідкісніші:

гаптофобія – страх дотиків або обіймів;
омфалофобія – страх перед пупками;
трискайдекафобія – страх числа 13;
ейсоптрофобія – страх перед дзеркалами та боязнь побачити у них власне відображення;
трипанофобія – страх перед медичними голками та ін’єкціями;
токофобія – страх перед вагітністю та пологами;
неофобія – постійний страх або уникання всього нового та невідомого.

Попри незвичність, такі фобії не є вигадкою. За словами Дар’ї Гаврікової, вони справді існують, хоча трапляються значно рідше за більш поширені страхи:

– Такі фобії справді існують. Найчастіше вони пов’язані з пережитими травматичними подіями, які можуть стосуватися, наприклад, крові, голок чи інших ситуацій. Саме через це й виникають такі страхи.

Однак фобія – це не лише бажання уникнути певного предмета чи ситуації. Зіткнення з об’єктом страху нерідко супроводжується вираженими фізичними симптомами, які можуть нагадувати панічну атаку. Лікарка-психіатриня каже, що в такі моменти людина нерідко втрачає відчуття контролю над власним станом:

– Це може бути гіпервентиляція, людина починає часто й глибоко дихати, крутиться голова, німіють кінцівки, пришвидшується серцебиття. З’являється сильне відчуття неминучої небезпеки.

Чи можна перемогти власний страх?

Одним із найпоширеніших міфів про фобії є переконання, що їх можна подолати, просто змусивши себе зустрітися зі страхом віч-на-віч. Проте такий підхід не завжди є ефективним і може мати зворотний ефект.

– Для деяких людей це може спрацювати, а для деяких – навпаки, лише посилити страх. Це не той випадок, коли існує одна порада для всіх, – розповідає Дар’я Гаврікова.

За її словами, самостійно позбутися фобії дуже складно, особливо якщо вона починає впливати на якість життя:

– Якщо фобія така, що заважає жити, то в будь-якому випадку є сенс звернутися до спеціаліста. Найчастіше в цьому напрямку працюють когнітивно-поведінкові терапевти. Але з деякими раціональними страхами, такі як страх ДТП чи авіаперельотів, треба залучати інший напрям психотерапії або медикаментозну терапію в комплексі із психотерапією.

Ще один поширений міф про фобії – переконання, що вони обов’язково минають з віком. Утім, психіатриня зазначає, що хоча деякі страхи справді можуть ставати менш вираженими, універсального сценарію немає:

– Із часом психіка розвивається і у людини змінюються погляди та установки. Тому буває, що з часом фобія стає менш вираженою або взагалі зникає.

Попри поширений міф, фобії не є ознакою слабкого характеру чи надмірної вразливості. Вони можуть виникнути у будь-кого, незалежно від віку, статі чи життєвого досвіду.

Специфічні фобії можуть здаватися незвичними лише тим, хто ніколи не зіштовхувався з ними. Насправді ж це психічний розлад, який здатен суттєво обмежувати життя людини. Саме тому фахівці радять не знецінювати чужі страхи та звертатися по допомогу, якщо вони починають впливати на повсякденне життя.