Не встиг обійняти новонародженого сина: Тальнівщина попрощалася із воїном Тарасом Рудим
Тальнівська громада проводжала в останню земну дорогу воїна Тараса Рудого.
Тарас народився 5 січня 1997 року в селі Поташ. Саме тут минули його дитинство і юність, тут він зростав, навчався, дорослішав і мріяв про майбутнє.
«Він був людиною з великим і добрим серцем. Щирий, працьовитий, уважний до людей, ніколи не залишався осторонь чужої біди. Особливо тепло й турботливо ставився до своїх бабусі й дідуся, завжди підтримував їх і був для них надійною опорою», – йдеться у повідомленні Тальнівської міської ради.
Після закінчення Потаської загальноосвітньої школи Тарас вступив до Уманського агротехнічного коледжу, де здобув професію механіка. Згодом продовжив навчання у Вінницькому університеті за цією ж спеціальністю.
Активний, наполегливий і цілеспрямований. Він захоплювався гирьовим спортом, неодноразово представляв Тальнівщину на змаганнях, виборюючи призові місця та гідно прославляючи рідний край.
Під час навчання Тарас зустрів Павліну, з якою пов’язав важливий етап свого життя. Молоде подружжя повернулося до рідного села, де Тарас працював у Потаському лісництві. У сім’ї народилися дві донечки – Дарія та Софійка. Згодом життєві дороги подружжя розійшлися, але батьківська любов до доньок залишалася незмінною.
Доля подарувала Тарасові нову зустріч – із Вікторією. У червні 2024 року вони стали чоловіком і дружиною, будували спільні плани, чекали на народження сина, мріяли про мирне й щасливе майбутнє. Та війна внесла свої жорстокі корективи. Уже 18 липня 2024 року Тараса мобілізували до лав Збройних Сил України.
Через 2 місяці, у вересні 2024 року, в нього народився син Максим. У цей час Тарас уже виконував бойові завдання на передовій. Він не міг узяти на руки новонародженого сина, не міг щодня бути поруч із найдорожчими людьми, бо свідомо обрав шлях воїна – щоб його діти та всі українські мали право жити у вільній державі.
Тарас проходив службу розвідником-радіотелефоністом 2-го розвідувального відділення розвідувального взводу 2-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0281. За сумлінне виконання військового обов’язку був нагороджений відомчими відзнаками.
18 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Кругленьке Суджанського району Курської області Тарас зник безвісти.
Для його рідних почалося найважче випробування – довгі місяці болісного очікування.
Та 18 липня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше – солдат Тарас Рудий загинув…
До слова, його мама, Руслана Сергіївна, – військовослужбовиця, учасниця бойових дій. Батько, Ігор Васильович, – учасник АТО, захисник України, який під час повномасштабної війни зазнав тяжкого поранення.
Читайте «Нову Добу» та слідкуйте за нами:
Інстаграм
Телеграм
Фейсбук
Ще більше новин – на сайті https://novadoba.com.ua/
