«Я боюся, що все перечитаю»: як черкащанка знайшла свій казковий світ у бібліотеці і чим сьогодні живуть книгозбірні Черкас

Анастасія Івахненко читає по 100 сторінок щодня. Каже, не змушує себе – просто так домовилася сама з собою. Якщо книжка на 400 сторінок, то за чотири дні вона буде прочитана. Це не змагання і не гонитва за цифрами в статистиці – колись Анастасія вже проходила через таку «токсичну гіперпродуктивність» і відмовилася від неї. Тепер читання для неї – це ритуал, який належить тільки їй.

Акторка Черкаського театру ім. Шевченка почала читати ще в дитинстві, а по-справжньому «жадібно» – у підлітковому віці, потім в університетські роки, коли читати доводилося багато й обов’язково. А втретє це сталося вже в Черкасах, куди Анастасія переїхала й де колега по театру Сергій Бобров дав їй почитати книжку Ріка Рубіна «Творчий акт як спосіб буття». Ця книжка знову її «розбудила».

Спочатку вона позичала книжки в знайомих. Потім почала купувати – і швидко зрозуміла, що на художню літературу, яку вона проковтує за три-чотири дні, грошей треба чимало. Шукала групи в фейсбуці, де продають книжки дешевше. І зрештою прийшла до думки, яка спочатку здавалася їй неочевидною: а що, як спробувати бібліотеку?

«Я думала, що в бібліотеці буде дуже маленький вибір книжок художньої літератури. Але коли я прийшла, в мене аж очі порозбігалися – там були всі мої книжкові бажанки», – згадує Анастасія.

Те, чого вона не могла знайти навіть у книгарнях, знайшлося на полицях Черкаської обласної бібліотеки імені Шевченка. Список прочитаного почав поповнюватися так швидко, що бібліотекарі самі дивувалися – позавчора взяла книжку, сьогодні вже приносить і просить нову.

«Це не токсична продуктивність, а мій казковий світ»

Анастасія не вважає, що книжки роблять людей розумнішими – вона знає багато людей, які багато читають, але розумними їх не назвеш. Для неї читання – це про інше: розвиток фантазії, спокій, можливість побути наодинці із собою й зробити щось корисне для себе.

І про спілкування також – у театрі є свій книжковий клуб, де книжки передають з рук у руки. Роман Євгенії Кузнецової «Драбина», який Анастасія принесла головному режисеру, тепер читає вже десята людина в театрі, і за мотивами планують виставу.

Навіть у стосунках це стало спільним ритуалом: вона й хлопець тепер вечорами сидять і читають, а потім обговорюють прочитане.

Серед авторок, яких любить Анастасія, – Донна Тарт, Отеса Мошфег, Мона Авад, а з українських – уся проза Євгенії Кузнецової та роман Лізи Бурштин «Мене звати Дуся». Фентезі – єдиний жанр, який Анастасії не «заходить». Читає також нонфікшн і мемуари – від Ріка Рубіна до Дженетт Маккерді.

З собою на розмову вона принесла книжку Анастасії Левкової «За Перекопом є земля» – тема зросійщення їй особисто близька, бо сама родом з Одеси.

До черкаської бібліотеки Шевченка в неї, по суті, немає претензій – хіба що побажання: кондиціонер для працівників читального залу влітку, більше фінансування на нові надходження і – окремо – власна сторінка бібліотеки в інстаграмі, яку вела б молода людина, як це, наприклад, є в театрі.

«Бо вони мають бути на слуху, – вважає вона. – І прохання до всіх черкащан: не викидайте книжки, віддавайте їх у бібліотеки. Тільки якщо це російська література – її спалюйте».

Колись Анастасія думала, що бібліотека – це «зібрання томів, припорошених пилом», а натомість знайшла живий простір і формує свій казковий світ на полицях обласної бібліотеки Шевченка. Ми поспілкувалися з працівниками двох інших книгозбірень – Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва імені Василя Симоненка і Централізованої бібліотечної системи імені Лесі Українки, які щодня доводять, що їхня робота сьогодні – це набагато більше, ніж видача книжок.

Бібліотека, яка возить книжки захисникам: історія обласної бібліотеки для юнацтва ім. Василя Симоненка

«Чи ходять зараз люди в бібліотеки?» – це питання, каже виконувач обов’язків директора Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва імені В. Симоненка Федір Пилипенко, звучить дивно для тих, хто справді туди ходить.

До бібліотеки, що працює з молоддю – старшокласниками, студентами першого-другого курсів, учнями технікумів і ліцеїв, – приходять читачі, як і зазвичай у попередні роки.

«Із початком повномасштабної війни число відвідувачів зросло, адже людей, мешканців обласного центру і багатьох інших, зокрема, і з числа переселенців, цікавило, як кажуть, хто ми і чиїх батьків діти. Тобто читачів цікавила історична, краєзнавча література тощо», – каже Федір Пилипенко.

Двічі на місяць читацький клуб «PRO-Читай» збирає учасників, що не обмежуються лише читанням, а які хочуть обговорити закладені в тій чи іншій книзі ідеї, обмінятися враженнями і емоціями. Долучатися до клубу можуть всі охочі.

Фонди: як бібліотека звільнялася від «російщини»

Фонд бібліотеки налічує близько ста тисяч книг. Останні чотири роки заклад послідовно вивільнявся від російськомовної літератури й застарілих радянських видань – хоча повністю не позбувся їх: частину технічних, галузевих книжок чи тих, що існують в єдиному екземплярі, залишили. За словами Федора Пилипенка, це не сліпе списання в макулатуру – кожна книжка має свою цінність, і рішення ухвалюють зважено.

На поповнення фондів обласна рада виділяє кошти за двома програмами – поповнення фондів і розвитку інформаційного простору. Якщо раніше це було 75 тисяч гривень на рік, то у 2026-му – уже 100 тисяч. Бібліотека співпрацює з видавництвами, найбільше – з харківським «Ранок» і Vivat: тільки цього року в «Ранку» закупили книжок на 30 тисяч гривень.

Ще одне джерело поповнення – акція «Подаруй книгу бібліотеці» й подарунки авторів під час презентацій їхніх книжок.

«Подаруй книгу захисникові»: 800 книжок за чотири роки

З початку повномасштабної війни бібліотека започаткувала акцію «Подаруй книгу захиснику» – і, за словами пана Пилипенка, стала першою в Україні, хто це зробив, а вже потім акцію підхопили інші заклади. Небайдужі черкащани, зокрема й ті, хто ніколи не був читачем бібліотеки, почали приносити книжки для військових.

Так за чотири роки колектив передав захисникам близько 800 книжок, двічі на рік виїжджаючи до госпіталів і медичних закладів – не лише з книжками, а й з гостинцями. Ці поїздки перетворилися на літературно-мистецькі діалоги: працівниця бібліотеки Катерина Вербівська та сам Федір Пилипенко читають свою поезію пораненим, а колеги виконують пісні, щоб підняти настрій воїнам.

Найбільше запитів – на книжки психологічної тематики про досвід ветеранів і художню прозу. А ось радянську літературу про Другу світову війну, яку іноді приносять донори, до госпіталів не возять.

Реорганізація бібліотек: неминучість чи «наламані дрова»?

На запитання про можливу реорганізацію бібліотечної системи – за аналогією до реформ у медицині чи освіті – Федір Пилипенко відповідає обережно. Він визнає: у територіальних громадах, де в кожному селі колись була своя бібліотека, процес оптимізації може бути логічним, особливо там, де закриваються школи. Але застерігає – під час реорганізації «можуть наламати багато дров»: десь є і читачі, і хороші фонди, а рішення ухвалюють на загальному рівні.

Найперспективнішим шляхом він вважає оцифрування фондів, хоча визнає – деякі країни Європи, зокрема Швеція, навпаки повертаються до паперових книжок, бо оцифрування не дало очікуваного ефекту.

Понад 300 заходів на рік і культурний хаб замість «залу з пилом»

За словами директора, торік їхня бібліотека провела близько 380 публічних заходів – виставки, презентації, майстеркласи, засідання клубів за інтересами, серед яких клуб настільних інтелектуальних ігор «Синя валіза», що збирається щонеділі.

Заступниця директора з наукової роботи Валентина Чорнобривець розповіла, що бібліотека ім. Симоненка виконує функції методичного центру для бібліотекарів територіальних громад, проводить вебінари й семінари для шкільних бібліотекарів, а щороку у вересні – тиждень краєзнавства «Я починаю з отчої землі», що його цьогоріч проводитимуть уже 26 раз.

Крім того, бібліотека активно працює над грантовими проєктами. Завдяки міському гранту до 90-річчя Василя Симоненка молодь ілюструвала його твори – так з’явилися книжки «Провесінь надій» (до 80-річчя поета) та «Казкосвіт Василя Симоненка», яку додатково підтримав благодійний фонд «МХП-Громаді» сумою 80 тисяч гривень на додаткові наклади.

Завідувачка відділу мистецтв Марина Чеперис розповідає, що щомісяця в бібліотеці оновлюють виставкові локації творчої молоді – учнів художньої школи імені Данила Нарбута, артстудії «Глорія», студентів ЧНУ ім. Б. Хмельницького та ЧДТУ.

Один із таких – творчий вечір при свічках, присвячений митцям Розстріляного Відродження, де кожна дитина малювала власну роботу на твір письменника.

Одного разу відділ організував аукціон дитячих малюнків – зібрані кошти передали мамі дитини, яка лікувалася в Черкаському онкоцентрі.

Зараз бібліотека шукає спонсора для ще одного проєкту – перекидного календаря «Квіти для героїв», де малюнки квітів, виконані дітьми, поєднають із поезією черкаських авторів. На реалізацію потрібно 30 тисяч гривень: увесь наклад планують передати на фронт, але поки що бібліотеці відмовили в фінансуванні цієї ідеї.

Скільки коштує один робочий день бібліотекаря

Найгостріша тема розмови – оплата праці. Федір Пилипенко рахує: проїзд на роботу й додому – мінімум 50 гривень на день, обід – щонайменше 100 гривень. За 22 робочі дні виходить 3300 гривень витрат. При мінімальній зарплаті 8647 гривень (заокруглено до 9000) і відрахуванні податків на руки людина отримує близько 6700–6800 гривень. Різниця між доходом і базовими витратами – лише 3500 гривень, з яких ще треба платити комунальні послуги, утримувати дітей чи батьків.

15 липня 2026 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №951 про підвищення оплати праці працівникам державних і комунальних закладів культури, що набере чинності 1 січня 2027-го, але, за словами Федора Пилипенка, рівень цього підвищення занизький, тому радикально поліпшення заробітку не відчуватиметься, адже ціни в магазинах зростають швидше, ніж очікувана зарплата.

Як наслідок – кадровий голод. Молоді фахівці, попрацювавши кілька місяців чи рік, змушені шукати кращого заробітку, а досвідчені працівники, які знають специфіку комплектування, шифрування й бібліографування, стають дедалі рідкіснішими.

«Ми відкриті не тільки для юнацтва»

Попри назву, бібліотека працює з усіма віковими категоріями від 14 років, а діти можуть приходити з батьками. Директор зазначає: у людей часто складається хибне уявлення, що бібліотека – суто для молоді, і дорослі 40+ обходять її стороною, хоча серед відвідувачів є й люди за 80.

Завідувачка відділу абонемента Алла Лунська розповідає про читацькі вподобання: підлітки замовляють не лише програмові твори, а й художню літературу про кохання й дружбу, на іншу тематику – і зарубіжну, й українську. Причому підліткова література від українських авторів (Сергій Гридін, Наталія Матолінець) сьогодні активно витісняє переклади. Популярні також історії про підлітків, які втратили когось із батьків через війну – твори Ірини Говорухи, Світлани Вертоли.

Активно читають і прозу військової тематики – тексти самих воїнів, волонтерів, медиків, людей, які пережили окупацію. Мають попит історичні тексти Василя Шкляра, Юрія Горліса-Горського, роман «Фаріде» Ірен Роздобудько про події Другої світової, перший підлітковий роман про УПА Галина Пагутяк та інші.

Із зарубіжних популярна Джон Грін, що пише історії про онкохворих дітей. Коллін Гувер читають і дорослі, і підлітки.

Завідувачка читальних залів, черкаська письменниця Катерина Вербівська, показує окремий фонд особливо цінних видань – деякі книжки коштують понад 5 тисяч гривень і важать понад 12 кілограмів, деякі існують в єдиному екземплярі.

У читальній залі діють тематичні куточки – «Сини твої, Україно» про загиблих захисників, що колись були читачами бібліотеки, «Україна – це ми» про воїнів ЗСУ, а також постійна виставка «Всесвіти Василя Симоненка», де серед експонатів – перша прижиттєва збірка поета «Тиша і грім», яку бібліотеці перед смертю подарувала літня читачка.

Катерина Вербівська відверто розповіла про нинішній стан справ у письменницькій спільноті: Черкаська обласна організація Національної спілки письменників України не має власного приміщення, а на друк книжок в області виділяють лише 300 тисяч гривень на рік – тоді як до війни ця сума сягала мільйона, а видання однієї книжки сьогодні коштує 200–250 тисяч.

Система оцінювання праці бібліотекарів теж потребує перегляду: Валентина Чорнобривець каже, що зараз зарплата залежить від кількості читачів і показників книговидачі – ці критерії незмінні з 1970–80-х років, а тарифну сітку затвердили ще у 2009-му. Нові формати роботи, як-от відеоподкасти, буктрейлери, що їх готують бібліотекарі, узагалі не враховані в жодній системі оплати.

Попри все, каже заступниця директора, у бібліотеці залишаються ті, хто «звик робити стовідсотково» – ентузіасти, на яких тримається галузь. А напрями роботи – від національно-патріотичного виховання до підтримки внутрішньо переміщених осіб, ментального здоров’я молоді та безбар’єрності – залишаються незмінним пріоритетом.

Як Централізована бібліотечна система Черкас перетворює читання на подію

Друга історія – про мережу з десяти філій, яку очолює директорка Черкаської міської Централізованої бібліотечної системи Олена Шор. З цього року філії стали публічними – без поділу на «дорослі» й «дитячі»: прийти й записатися може людина будь-якого віку.

Хто і що читає

Головна бібліотекарка Централізованої публічної бібліотеки імені Лесі Українки Оксана Тертична каже: Черкаси – «читаюче місто», але основна аудиторія – люди 50+, переважно жінки. Чоловіки, які читають, тяжіють до детективів, жінки – до «життєвих історій», сучасних чи ретро. Молодь і підлітки обирають фентезі й фантастику. У бібліотеці кажуть, що своєю активною діяльністю прагнуть залучити до читання якнайбільше молоді.

За словами Оксани Тертичної, з початком війни відбулася помітна зміна вподобань: від російської мови відмовилися майже повністю, а тепер навіть зарубіжну літературу читають менше – перевагу віддають сучасній українській прозі. З’явився стійкий запит на непрофесійну психологічну літературу – авторів на кшталт Віктора Франкла чи Едіт Еґер, а також на Ремарка, чия проза про наслідки світових воєн резонує із сьогоденням.

Радянські й російськомовні фонди зберігаються в закритому книгосховищі та чекають черги на списання. Попит на них мінімальний.

Книги, на які в бібліотеці ім. Лесі Українки читачів записують у чергу

Скільки виділяють на нові книжки

У 2023–2024 роках у Черкасах виділили мільйон гривень на придбання нової літератури для Централізованої бібліотечної системи міста, у 2025-му – лише 50 тисяч. У 2026-му, за результатами тендеру, – уже 300 тисяч гривень. Олена Шор визнає: це менше, ніж хотілося б, але вони дуже вдячні місцевій владі, яка попри воєнні умови, знаходить ресурси на нові надходження. Бо є області, де на книги взагалі нічого не виділяють.

Незначну кількість видань отримали від Українського інституту книги, ще частину – завдяки посольствам і участі в конкурсах: «польську» та «німецьку» полиці з перекладною літературою і чимало книг – за участь у грантовому проєкті «Книжкова навала».

Значну частину надходжень забезпечують самі читачі – акція «Подаруй бібліотеці книгу» та будиночок для буккросингу, куди люди приносять прочитані видання для обміну. Активно поповнюють фонди й автори, які презентують у бібліотеці свої книжки та лишають примірники в подарунок.

Влітку бібліотека часто виходить просто на вулицю: розкладає столи й стільці, виносить газети й журнали – так теж залучають нових читачів, які просто проходили Хрещатиком.

«Генерація UA»: зустрічі, що змінюють

З цього року бібліотека запустила проєкт «Генерація UA: зустрічі, що змінюють» за підтримки Черкаської міської ради та благодійного фонду «МХП-Громаді». У межах проєкту в бібліотеці вже побували письменники Віталій Запека, Євдокія Макаренко, Мартин Якуб, Сашко Дерманський.

Днями відбулася зустріч до 80-річчя Михайла Слабошпицького – приїздила його дружина, лауреатка Симоненківської премії Світлана Короненко. На серпень запланована зустріч з Ольгою Саліпою, на вересень – зі Світланою Талан, «майстринею жіночого роману», яку особливо люблять черкаські читачки.

Крім того, щосереди в бібліотеці проходять «Зустрічі щосереди» – тут виступають черкаські автори Тетяна Брукс, Катерина Вербівська, Володимир Поліщук, Назарій Вівчарик, Олександр Прилуцький.

У клубі «Книга в кадрі» демонструють екранізації творів – незабаром покажуть «Гордість та упередження» за Джейн Остін, розповідає завідувачка відділу обслуговування користувачів Наталія Громова. Нещодавно тут також провели зустріч до 120-річчя Олени Теліги та запросили смілянського письменника-містика Олександра Горшкова.

Кінозал у бібліотеці ім. Лесі Українки

Цифровий хаб для літніх людей

Окремий напрям роботи бібліотеки – цифрова освіта. Завідувачка відділу інформаційних технологій та електронних ресурсів, координаторка хабу цифрової освіти Анна Ляшенко розповідає: спільно з Інститутом розвитку міста бібліотека провела курси для літніх людей – десять занять із сертифікацією одразу на трьох локаціях, включно з філіями. Учасників навчали користуватися смартфоном, електронною поштою, здійснювати комунальні платежі.

Цифровий хаб працює й в індивідуальному форматі: будь-яка людина, навіть не читач бібліотеки, може отримати консультацію – від очищення пам’яті телефону до реєстрації в банкінгу чи застосунку «Дія». За словами Анни Ляшенко, запитів на «Дію» менше – здебільшого людям потрібна допомога з соцмережами й банківськими застосунками.

Автоматизація: Koha й електронний каталог

З 2024 року всі бібліотеки міської системи перейшли на автоматизовану бібліотечну інформаційну систему Koha. Кожну книжку оцифрували й позначили стікером зі штрихкодом – тепер видача відбувається сканером.

У системі Koha доступний електронний каталог усіх видань ЦБС із 2005 року, де можна перевірити наявність книжки в конкретній філії.

Зарплати: місцева ініціатива випереджає державну

Що ж до фінансового питання, то Олена Шор покладає більше надій на рішення міської ради від 14 липня – з січня 2027 року бібліотечним працівникам виплачуватимуть премію 50% від окладу в межах програми «Мистецькі Черкаси». За її словами, молодий фахівець із вищою освітою без стажу сьогодні отримує 6300–6700 гривень, а досвідчений працівник із надбавкою за вислугу років – близько 9 тисяч, попри графік роботи із суботами й неділями та єдиним вихідним у понеділок.

Постанову Кабміну Шор оцінює стримано: документ має рекомендаційний характер, а фінансове навантаження перекладається на міський бюджет. Якщо громада не витримає навантаження, наступним етапом можуть стати оптимізація й скорочення. «У мене більше питань, ніж відповідей до цієї постанови», – каже директорка.

Замість висновку

Історія Анастасії Івахненко і розповіді працівників двох бібліотечних систем сходяться в одній точці: попри війну, недофінансування й кадровий голод, черкаські бібліотеки живуть доволі активно. Тут возять книжки пораненим воїнам, підтримують творчу молодь, показують екранізації, вчать пенсіонерів користуватися смартфоном.

Але за лаштунками цієї активності – ті самі проблеми, про які говорять і в юнацькій бібліотеці, і в міській системі: зарплата бібліотекаря, що балансує на межі прожиткового мінімуму, застарілі критерії оцінювання праці, залежність фінансування нових надходжень від щорічних тендерів і донатів читачів. І водночас – ті самі бібліотекарі, які звикли робити все на 100%, продовжують перетворювати бібліотеку на простір, куди хочеться повертатися.