Пам’яті загиблого воїна Степана Педченка….
Степан…. Степ (STEP)… Позивний, що ввібрав глиб і широчінь простору українського степу, глиб і широчінь простору української СТЕПанової душі – з її любов’ю до своєї землі, тонким романтичним сприйняттям світу, совістю, працелюбністю, життєствердністю…
З образу Степана можна живописати подвиги, що виросли з одвічної боротьби українців за свою волю, за своє право – БУТИ. І це, повірте, не високі слова, що принагідно мовляться у дні пам’яті наших воїнів. Крізь його українську інтелігентність просочувався наш світ з його усталеними традиціями, природністю, з кодом козацького замашного духу. Ті гени в ньому гомоніли, тому знайшов себе і в діяльності черкаського крайового товариства Українського козацтва, де був курінним. Степан, не задумуючись, ішов на захист України проти московитів і в метрежний час АТО, і з самого початку широкомасштабного російського вторгнення на нашу землю.
Все свідоме життя Степан Педченко прожив у нашому Самгородку. Виріс у багатодітній родині – у скромності, нестатках, як і більшість нас, дітей із простих селян.
Спокійний, урівноважений, добрий, відповідальний, совісний. З такими рисами непросто було бути сільським головою (обирався двічі:1998—2006 та 2010—2015 рр.), бо й і з нашими людьми непросто: задурно робити не дуже хто піде, тому і доводилося бачити, як Степан, не соромлячись коси, але маючи велику відповідальність перед «мертвими і живими», обкошував старе кладовище перед гробками чи стояв навколінки з кельмою перед пам’ятником загиблим воїнам у другій світовій, облагороджуючи розсипаний часом підмурівок.
А ще його серце билося в ритм із римами: віршував своє пережите у слові. Пригадую, як у 2010-х роках дав мені свого тоненького зошита, аби почитала і сказала свою думку та й підрихтувала трохи.
Хороший чоловік, добрий батько, уважний син, подільчливий брат… Для родини – непоправна утрата. Для громади – живий зразок Воїна Світла, який не заховався за посадою чи жінчиною спідницею, не гайнув за кордон, не поспішив зробити інвалідську групу, не шукав приключок забронюватися. Пішов на фронт – сміливо, безапеляційно. Інакше не міг.
І загинув як справжній Воїн 10 серпня 2022 року в ході херсонського наступу біля села Авдіївка, рятуючи побратимів. Похований у Самгородку…
Але, як достойний козак, наслухує вічні погуки Холодного Яру, серед добірного гурту в пантеоні найдостойніших… Стереже.
Світлого замежжя тобі, наш Stepe, наш Педченку. Божого захисту родині і Україні.
Із допису Валентини Коваленко у фейсбуці
