Черкаси в оточенні хвостиків: що відбувається з притулками та як безпечно співіснувати з тваринами
За сім місяців 2026 року до закладів охорони здоров’я Черкаської області з укусами, подряпинами та ослиненням тваринами звернулося 1 629 осіб. Це на 5,3 відсотка більше, ніж за аналогічний період 2025 року, коли таких звернень нарахували 1 546. Про це повідомили в Черкаському обласному центрі контролю та профілактики хвороб. Разом із тим, черкащани цього літа частіше пишуть у соцмережах про собак біля дитячих майданчиків і котів під під’їздами, а реакція людей на тварин стає дедалі агресивнішою. Та чи справді у цих випадках винні саме тварини?
Нещодавно, 30 липня, у селі Родниківка Уманського району чоловік напав на собаку з палицею, а потім спробував наїхати транспортним засобом на іншу тварину. Про причини такої агресії наразі не відомо.
Схожий інцидент трапився на Донеччині. У Слов’янську працівники «Нової Пошти» шваброю вигнали собаку з відділення під час спеки, – про це повідомляє Суспільне. Після розголосу компанія наголосила, що «такій поведінці не має бути виправдання». Собаку знайшли та відвезли до ветклініки, де лікарі виявили у тварини низку хронічних та вікових хвороби. Чоловіків, які вигнали тварину, вирішили залишити в компанії. За словами СЕО «Нової пошти» Євгена Тафійчука, працівники зрозуміли помилку та першими долучилися до пошуків собаки.
Подібні випадки показують зворотний бік: джерелом агресії дедалі частіше стають люди, а не вуличні тварини.
Чому на вулицях побільшало тварин, що змінилося в роботі притулку Черкаської служби чистоти, як правильно поводитися людині, яка зустріла бездомну чи агресивну тварину, чому важливо стерилізувати та слідкувати за котами і що робити, якщо вас вкусили, з’ясовувала «Нова Доба».
Як працює система вилову і чому вона не встигає за потоком тварин
У Черкасах кілька років діє програма вилову, стерилізації і повернення тварин, яку називають методом ВСП (Вилов-Стерилізація-Повернення). Людина бачить бездомну собаку, телефонує в диспетчерську службу, тварину відловлюють, стерилізують, тримають на реабілітації і повертають туди, звідки забрали, якщо, звісно, комісія визнає її придатною жити серед людей.
Про те, як цей метод працює та як формуються заявки, розповів Володимир Голубів, начальник дільниці по роботі з тваринами Черкаської служби чистоти. Насамперед звернення громадян приймає диспетчер, який оцінює, наскільки звернення актуальне.
– Диспетчер формує заявку, ми отримуємо заявки і від 1505 з міськради, і в порядку черги реагуємо, відловлюємо, стерилізуємо, а через певний час повертаємо, але собака проходить комісію, чи вона відповідає вимогам жити в суспільстві, – каже Голубів.
Кількість викликів, за його словами, сильно коливається, буває по десять заявок за день, а буває по тридцять за місяць.
Конкретні цифри та статистику стерилізації наводить Валерія Литвиненко, ветеринарка центру допомоги тваринам Черкаської служби чистоти. Вона працює тут із початку року, і за цей час у центрі стерилізували 249 тварин. Цього місяця показник менший, ніж зазвичай, бо центр оновлює систему обліку й документації, до якої раніше штатні ветеринари взагалі не залучалися, а роботу вели через волонтерів і партнерські клініки, яким подавали списки нагальних потреб. Коли документація і корми впорядкуються, каже Литвиненко, обсяги стерилізацій повернуться до попереднього рівня.
Сам процес, за її описом, виглядає так: бригада відловлює тварину, стерилізує, перетримує та вакцинує. Щоб позначити стерилізованих тварин, їм на вухо чіпляють кліпсу та вшивають під шкіру чіп. Додатково роблять татуювання, адже кліпси іноді зрізають
Щодо того, звідки беруться нові тварини, у Литвиненко є припущення. Вона розповідає, що бездомних собак бачить біля територіального центру комплектування. За її словами, тварин там залишають ті, хто регулярно курсує цим маршрутом. Причину зростання їхньої кількості вона пов’язує також із війною, якщо раніше цуценят викидали переважно із сіл, то тепер собак масово завозять у міста без бойових дій, зокрема в Черкаси.
– Їх почали завозити дуже багато. Через це виникає дуже велика проблема. І це просто катастрофа, – каже Литвиненко.
Замість того щоб вирішувати долю тварини самостійно, Литвиненко просить черкащан повідомляти про неї в диспетчерську службу, тоді центр встигне відловити й стерилізувати тварину, перш ніж вона встигне дати потомство. Вивозити тварин за межі міста вона вважає не рішенням проблеми, а її переміщенням, і наголошує, що сам центр так не робить.
До цього ж закликає і Володимир Голубів. Він просить не завозити тварин у Черкаси, а в селах покладатися на місцевих контролерів, які теж мають цим займатися.
Масштабування товариства «Друг» та загроза нової політики притулку
Черкаське товариство захисту тварин «Друг» існує дев’ятнадцять років, і останні сімнадцять із них головна робота товариства була пов’язана саме з притулком і безхатніми собаками. І саме Друг свого часу ініціював створення міського притулку у Черкасах. До кінця 2025 року міський притулок товариство фактично співутримувало разом із міською владою порівну.
Наталія Нефедова, керівниця товариства, розповідає, що поки притулок був під опікою товариства, волонтери самі виїжджали на виклики, коли не вистачало ресурсу міської влади, використовували особистий транспорт і писали дописи, щоб зібрати гроші на допомогу. Коли вулична собака потрапляла в притулок, товариство мало змогу тримати її під контролем, проводити обстеження і оцінювати, наскільки вона соціалізована.
– Якщо були хоч маленькі натяки, що собака не дуже соціалізована, ми мали право не випускати її назад на вулицю, – каже Нефедова.
Це стосувалося і собак, яких збили або вилікували, і тих, на кого скаржилися мешканці певного району.
– Ми ніколи не дозволяли повертати на вулицю хворих, агресивних чи не соціалізованих тварин. У міське середовище потрапляли лише ті собаки, які не заважали людям. Тож ми отримували усні подяки від людей, які підтвердили, що станом на той рік ситуація кардинально змінилася в Черкасах, тварин поменшало, а ті, що були на вулицях не становили загрози мешнканям міста, – каже Наталія Нефедова.
Собак стало менше, зникли зграї, які раніше завдавали найбільше шкоди, і поменшало одиночних тварин, що наражали на небезпеку перехожих, особливо дітей. Кількість тварин безпосередньо в притулку тоді зросла, бо товариство рятувало більше собак, хоч і не в таких масштабах, як на самому початку повномасштабної війни.
Ситуація змінилася на початку 2026 року. Рішенням керівництва ЧСЧ притулок змінив статус і політику роботи. Тепер волонтерів пускають туди лише на вихідні й на кілька годин для вигулу, а майно, яке товариство тримало на території притулку, вилучили. За версією Нефедової, нова політика спрямована на скорочення витрат, а, отже, і на скорочення кількості тварин, які проходять повний цикл реабілітації.
– Сьогодні причиною збільшення кількості собак на вулицях міста і випадків агресивної їх поведінки безумновно є нова політика притулку щодо тотального повернення тварин на вулиці міста. Психологічний стан собаки змінюється, і кожна друга, думаю, буде в шоковому стані й може проявляти агресію, тим паче до дітей, яких собаки в притулку не бачили ніколи, – каже Нефедова.
Виловити тварину можливо, виховати господаря – складніше
Ще одну версію того, чому тварин на вулицях побільшало, пропонує волонтерка Лілія Наумейко, яка раніше волонтерила саме в товаристві «Друг».
Вона вважає, що головною причиною збільшення кількості безхатніх тварин у Черкасах та області є безвідповідальність власників, які ігнорують стерилізацію та випускають улюбленців на самовигул.
– Домашні тварини містян здебільшого не чіповані й не стерилізовані, тому складно притягнути власників до відповідальності за приплід — кошенят чи цуценят — або переконати їх у важливості стерилізації, поки це не є обов’язком, порушення якого чітко контролюється і тягне за собою покарання, – каже Наумейко.
Ситуація за межами Черкас, за її спостереженнями, ще гірша. Волонтерка брала участь у трьохетапному дослідженні про те, як різні територіальні громади в Україні працюють із вуличними тваринами.
– Я обдзвонила всі ОТГ у Черкаському районі, і лише у двох із них діє програма стерилізації, – розповідає волонтерка.
Людям із сіл часто простіше вивезти тварину й залишити, ніж їхати в місто і платити за стерилізацію та бензин.
Попри всі складнощі, метод вилову, стерилізації і повернення Наумейко називає єдиним дієвим гуманним способом контролювати чисельність тварин на вулицях. Але для конкретної тварини це не порятунок, каже вона, бо після випуску шанси вижити залежать від того, чи знайдеться хтось, хто про неї подбає.
– Найкраще, якби люди брали собі тварину, стерилізували її і не викидали потомство, тоді б з часом на вулиці не було тварин, що страждають від хвороб та голоду, – зауважує Наумейко.
Проблема полягає в тому, що люди здебільшого обирають інший шлях. Волонтерка розповідає, що коли людина знаходить тварину на вулиці, у неї зазвичай є кілька варіантів: пройти повз, взяти відповідальність на себе або знайти тих, кому цю відповідальність передати, і зазвичай ними стають волонтери.
Саме цей потік звернень, за її словами, і виснажує найбільше. Щодня у волонтерському чаті з’являлися нові повідомлення, що тварину викинули, збили, залишили в коробці. Запитів завжди було більше, ніж ресурсу їх закрити. Лілія Наумейко згадує випадок, коли з села за сто кілометрів від Черкас попросили допомоги, хоча ресурсів товариства тоді вистачало ледве на саме місто. Вона поїхала особисто, без оплати за час чи бензин, і врешті перевезла звідти одинадцять тварин на стерилізацію. Саме через це вигорання й організаційні зміни в товаристві Наумейко з колегами вирішили заснувати фокусовану, свою організацію.
– Ми вирішили, що більшим підсиленням зооволонтерського сектору в Черкасах буде, якщо ми створимо вузьконаправлену громадську організацію, що працюватиме не лише з тваринами, а з людьми в першу чергу. Тепер ми формуємо культуру відповідального ставлення до тварин, – розповідає волонтерка.
«Зоокультурні» роблять акцент на просвіті, популяризації волонтерства та роботі зі спільнотою. Втім, коли самі бачать тварину в біді, не проходять повз: виловлюють, стерилізують, прилаштовують. Просто це особистий вибір кожної з них, а не системна робота організації. Частину цієї просвіти, каже Наумейко, реалізують через відкриті лекції для дітей і дорослих, зокрема в навчальних закладах, де вона пояснює, як розуміти поведінку тварин, які живуть поруч із людьми. Одна з ідей, яку ГО «Зоокультурні» хоче реалізувати, це підрахунок вуличних тварин за прикладом деяких європейських і вже кількох українських міст.
Розмова без слів: що робити, якщо зустрів безхатню собаку
Найчастіше людину лякає сама зустріч із собакою на вулиці, хоча приводу для тривоги здебільшого немає. Ми вирішили розібратися, як діяти в такій ситуації, і зібрали кілька правил, які варто знати заздалегідь.
Головне в такій ситуації не панікувати: не бігти, не кричати, не махати руками й ногами – більшість собак самі уникають конфлікту. Якщо тварина йде на вас, треба зупинитися і чітко сказати: «фу» або «відійди». Голубів додає, що не варто простягати руки, не дратувати тварину, краще перейти на інший бік вулиці й посміхнутися.
– Не приймати на власний розсуд ніякі дії, якщо не знаєш, як поводитися, – наголошує Голубів.
Лілія Наумейко додає ще кілька правил:
- не підходити до собаки на її звичному місці, навіть якщо воно під кущем – вона захищатиме простір;
- не відсувати миску, поки собака їсть;
- не наближатися до собаки з цуценятами – мати захищатиме потомство.
Цим та іншим правилам взаємодії з собаками Лілія Наумейко вчить на лекціях через книгу про мову тіла тварин. Її розробив міжнародний фонд Four Paws і передав ГО «Зоокультурні» для лекцій із відповідальної взаємодії з тваринами, які волонтери проводить для дітей і дорослих.
Справді агресивна тварина довго на вулиці не виживає, пояснює вона: люди швидко втручаються, або жорстко, або через службу, яка зобов’язана таку тварину забрати.
– Дев’яносто дев’ять відсотків собак на вулиці не агресивні, – наголошує Наумейко.
Зазвичай стан тварини видає тіло, а не голос: вуха, хвіст, шерсть на загривку, поза і погляд показують, що відчуває собака. Для вуличної тварини вміння вчасно й точно подати сигнал — питання виживання: реальна бійка коштує дорого, тож природний відбір і повсякденна практика роблять таких собак особливо вправними в уникненні конфлікту через мову тіла, а не через силу. Якщо собака підходить не напряму, а по дузі, це ознака, що вона уникає конфлікту, теж саме з гучним гавкотом, коли вулична собака стоїть подалі від вас і гавкає, цим вона намагається відгнати вас від свого місця, і наче просить не наближатися.
Небезпека з’являється тоді, коли собака напружено завмирає на місці. Собака стоїть напружено, чотирма лапами на землі, нахилившись уперед, з носом просто на людину, і при цьому швидко змахує хвостом – це сигнал для тривоги. Саме швидкий рух хвоста на тлі нерухомого тіла є тривожним знаком, а не сам факт помахування, всупереч поширеній думці, що рухомий хвіст завжди означає радість.
Так само оманливий жест, коли собака лягає на спину. Розслаблена тварина, що махає лапами й хвостом, справді просить погладити животик. Але якщо собака сідає, людина наближається, а тварина перевертається, підібгавши хвіст і притиснувши вуха – це ознака страху. Погладити її в цей момент означає змусити захищатися, тікати або огризнутися. Типова вулична собака перед укусом спершу показує дискомфорт мовою тіла: оголює зуби, гарчить і лише тоді кусає.
Спека теж впливає на поведінку. Виснажена й зневоднена тварина реагує гостріше, каже Наумейко, як і людина без їжі й води. У соцмережах точиться суперечка, чи варто підгодовувати вуличних тварин. Волонтерка вважає, що воду залишати необхідно, але не біля під’їздів чи магазинів, бо тварина почне захищати територію. Але це також важливо, щоб уникати конфліктів між жителями будинку.
– Одна людина може допомогти десятьом, а інша може нашкодити або наразити на небезпеку ще більшу кількість тварин, – каже Наумейко.
Коти в законі, але поза програмою: волонтери виконують роботу міста
Собаки бодай потрапляють у державну програму стерилізації, а котам у Черкасах пощастило значно менше. Після втрати доступу до притулку «Друг» змістив фокус, зосередивши зусилля на іншій критичній проблемі. За словами Нефедової, зараз головна місія товариства – допомогти налагодити ситуацію із котами в міському середовищі як свого часу допомогли зробити це із собаками. Причина в тому, що міська програма стерилізації, відлову і вакцинації в Черкасах роками покриває тільки собак.
– Щоразу міська сесія не вносила котів у програму. Відповідно, тепер вони в місті залишилися громаді, опікунам та небайдужим людям, – каже Нефедова.
З початку року товариство створило осередки волонтерів по районах, які проводять рейди і стежать, де з’являються нові коти й кошенята. Робота тепер тримається на чотирьох напрямках:
- зменшення популяції котів через стерилізацію;
- прилаштування кошенят, яких залишають на вулиці, бо це для них небезпечно;
- вакцинація, яка знижує ймовірність спалахів сказу;
- максимальне прилаштування безхатніх котів у родини, а там, де це неможливо, облаштування безпечного прихистку.
Ці зміни відбилися навіть у назві організації. Влітку товариство оновило реєстраційні документи й прибрало зі своєї назви слово «міське». Тепер це просто Черкаське товариство захисту тварин «Друг», аби організація могла діяти масштабніше, допомагаючи тваринам і у районах, бо там, за словами Нефедової, ситуація з покинутими тваринами теж дуже складна.
Реалізувати такі амбітні і масштабні плани зусиллями однієї громадської організації неможливо, тож «Друг» залучає партнерів. Навесні і влітку товариству двічі допоміг благодійний фонд Happy Paw, лікарі якого їздять по Україні й починали роботу ще в місцях бойових дій і на деокупованих територіях. У червні відбулася перша спільна акція, тоді простерилізували близько двохсот тварин. У серпні фонд працював три дні вже в Черкаському районі, охопивши передмістя і села, і кількість знову наблизилась до двохсот. В офіційному звіті товариства за серпень названо точнішу цифру, 195 тварин, привезених із 27 населених пунктів області, зокрема зі Сміли, Шполи, Золотоноші, Чигирина і десятків сіл навколо Черкас.
– Я звернулася в «Друг» із проханням стерилізувати собаку, яку відловила на трасі Черкаси-Київ за цією безоплатною програмою й лікарі фонду Happy Paw допомогли з цим. Якби я вирішила самостійно все зробити, це б коштувало близько 3 500 гривень у приватній клініці, – розповідає волонтерка.
Щодо самих котів, Наумейко має власне пояснення, чому їх на вулицях помічають менше, ніж собак, хоча, на її думку, котів насправді більше. Собака біля дитячого майданчика викликає в людей тривогу навіть тоді, коли поводиться спокійно. До кота ставлення інше, він виглядає безпечнішим, і поява кота під будинком часто сприймається як приємна подія, а не загроза.
– Коти юридично визнані міською радою як екосистема міста, тому жителі зобов’язані відкривати їм підвали й підгодовувати, – наголошує Лілія Наумейко.
Проте непролікований кіт становить ризик і для домашніх тварин, каже Наумейко. Вірус із хворої вуличної тварини може потрапити на взуття людини й опинитися вдома, де на нього наразиться невакцинований котик. За словами волонтерки, домашніх тварин варто стерилізувати, щороку вакцинувати та обробляти від паразитів за протоколом. Конкретну схему й препарати краще підібрати разом із ветеринаром: він врахує вік, стан здоров’я та спосіб життя конкретної тварини і допоможе проконтролювати, чи все виконано вчасно. Так само варто брати на себе догляд за твариною біля свого під’їзду: це не дає їй загинути через хворобу чи людську байдужість і зупиняє подальше поширення хвороб.
Як діяти після укусу тварини
Що ж робити, якщо вас все таки вкусили чи подряпали? За інформацією Черкаського обласного центру контролю та профілактики хвороб, дії в перші хвилини після укусу чи подряпини вирішують багато: правильна реакція здатна повністю запобігти хворобі, а зволікання підвищує ризик.
Сказ – це гостре вірусне захворювання, яке уражає центральну нервову систему людини і теплокровних тварин. Зараження відбувається через слину інфікованої тварини, найчастіше під час укусу, хоча небезпечними також вважаються подряпини та контакт слини з пошкодженою шкірою чи слизовими оболонками. Після появи клінічних симптомів хвороба практично невиліковна й майже завжди призводить до смерті. Водночас вчасно розпочата профілактика після контакту здатна повністю запобігти розвитку хвороби. Центр описує три послідовні кроки:
- Негайно обробити рану: місце укусу, подряпини чи ослинення ретельно промивають великою кількістю проточної води з милом протягом десяти-п’ятнадцяти хвилин, а тоді обробляють краї антисептиком, 70-відсотковим етиловим спиртом або 5-відсотковим спиртовим розчином йоду. Припікати рану, накладати тугу пов’язку чи самостійно закривати глибокі ушкодження не можна.
- Негайно звернутися до лікаря, у найближчий травмпункт або приймальне відділення: лікар оцінює ризик інфікування, визначає потребу в профілактиці, за показаннями призначає курс антирабічної вакцинації, а за високого ризику вводить антирабічний імуноглобулін. Звертатися варто навіть тоді, коли рана здається незначною.
- Повідомити про випадок: якщо вкусила домашня тварина, потрібно знайти власника й з’ясувати, чи є документи про вакцинацію. Якщо тварина бездомна, дика, втекла чи загинула, про це обов’язково повідомляють медичного працівника.
Валерія Литвиненко пояснює, що саме на підставі документів про вакцинацію лікар вирішує, чи потрібна антирабічна терапія.
– Людина звертається в травмпункт, і там пояснюють, що робити. Якщо тварина домашня, треба знайти власника і з’ясувати, чи вона вакцинована, – каже Литвиненко.
Якщо ж тварина бездомна або невідомо звідки вона, її ловить Черкаська служба чистоти й відвозить у державну лікарню, де вона перебуває під наглядом на ознаки сказу від десяти до чотирнадцяти днів. Випускають тварину лише після цього періоду й вакцинації. Звертатися до лікаря варто не лише після укусу, бо небезпечними також вважаються подряпини, оскільки потрапляння слини тварини на пошкоджену шкіру або на слизову оболонку очей, носа чи рота може призвести до зараження.
Не менш важливо довести курс щеплень до кінця. Сучасні антирабічні вакцини безпечні й добре переносяться, але захищають лише за умови повного курсу. Лікарі наполягають дотримуватися графіка щеплень, не пропускати дози й не припиняти курс самостійно, навіть якщо тварина виглядає здоровою, а рана вже загоїлась.
Попри реорганізацію притулку та постійний брак ресурсів, Черкаси намагаються дотримуватися Закону Про захист тварин від жорстокого поводження. Робота муніципальної служби поряд із дієвими громадськими організаціями формує простір, де містяни почуваються в безпеці, а тварини не зазнають знущань. Комунальники, волонтери чи активісти можуть по-різному бачити окремі кроки, проте їхня спільна присутність не дає місту скотитися до самосудів і отруєнь на вулицях. А безпека на вулицях не можлива без елементарної відповідальності кожного господаря: вчасно стерилізувати та вакцинувати домашнього улюбленця, не випускати його на безконтрольний самовигул і повідомляти диспетчерську службу про нових тварин у дворі. Зрештою, здатність захистити людей, зберігши людяність до чотирилапих, якраз і визначає зрілість міської громади.
Читайте «Нову Добу» в соцмережах:
Ще більше новин – на сайті.
