Давно немає ані Радянського Союзу, ані Німецької Демократичної Республіки, а будинок, який колись символізував дружбу двох народів, височіє у центрі Черкас. Щоправда – що він там символізував, вже мало хто пригадає…
Ближче до середини 1977 року до наших країв дотягли гілку газогону «Оренбург – Західний кордон СРСР» і в місто над Дніпром знову прийшли німці: здебільшого – біляві та руді, дехто – в круглих окулярах, але усі поголовно – в джинсах! Добре запам’ятав той загін, бо доволі довго його частина копала траншеї уздовж вулиці Ільїна. Там, де вона перетиналася з Воровського (Університетською), стояв їхній будвагончик, над яким майорів синій прапор Спілки вільної німецької молоді з літерами FDJ. Нам, малим аборигенам тих місць, не треба було офіційного запрошення для зустрічей з іноземцями «на найвищому рівні». Запросто приходили і якщо чиясь мамка заходилася з тістом, то трохи пиріжків перепадало й «отим фріцам». Бо хоч, без сумніву, були серед них і нащадки окупантів, та діти за батьків не відповідають.
Навзаєм ендеерівці пригощали нас хрустким печивом з яскравих пачок, зовсім не схожим на наше гливкувате, а ще жуйками з коником на обгортці. Німці доволі непогано говорили російською, бо, як з’ясувалося, вивчали її з першого класу – між іншим, як і всі інші закордонні «соціалістичні» діти, – тож ми вільно говорили на будь-які теми. Окрім теми війни: не ворушити її нам, як не дивно, вистачало клепки.
Пригадалися оті перші чужинці у моєму житті з того приводу, що навесні 1977 року вони взялися за будівництво прем’єрного черкаського хмарочоса: 16-поверхівки на розі вулиць Шевченка і Кірова. Тепер він так і називається, «німецький будинок», а тоді називався «Дім дружби». Планувалося, що матиме 134 квартири покращеного планування і трохи інший вигляд, аніж втілився в реаліях, про що свідчить фото, надруковане в «Черкаській правді» 11 червня 1977-го.
Через кілька років після заселення бував у ньому і я, провідував шкільну подругу. Хмарочос й справді фонтанував дивовижами: незвичайним плануванням коридорів, великими ліфтами з дзеркалами, наявністю спеціальних місць для велосипедів і дитячих візочків, широким пандусом при вході та іншими зручностями, цілковито відсутніми в наших висотках. А ось в квартирі чомусь запам’яталося лише віконечко з кухні до зали, обладнане тацею на роликах . То аби господиня могла передавати до зали страви, не маневруючи з ними поміж гостями. Але найбільше вражали не ці витребеньки, а висота будинку. Не раз і не два, висолопивши язика до анатомічної межі, бігав з друзями бічними сходами до найвищого з вікон – тих, що у бік Соснівки, щоб побачити Черкаси з отакезної височини. Коли навпроти тебе за прозорим простором тільки килим міста і надвечірня сонячна куля…
8 травня 1978 року голова окружного виконкому будівельного округу Ерфурт Ріхард Готе передав символічний ключ від 16-поверхівки голові черкаського міськвиконкому Миколі Остапенку. Прикметно, що для спорудження цього житлового велета будівельникам з НДР знадобився лише рік, адже перший куб ґрунту в самоскид завантажили «буквально учора», 28 квітня 1977 року. Нині такими темпами нікого не здивуєш, але, вочевидь, тут йдеться не про сучасні будівельні технології, а про виробничу дисципліну і німецьку пунктуальність. До речі, такі самісінькі 16-поверхівки як наша, є в багатьох містах Східної Німеччини.
… «Німець» давно нікого нічим не вражає, та й постарів він помітно. Але багатьом його минуле пам’ятне…
