У Черкасах виписали двох юнаків, які здолали онкологію

У Черкаському клінічному онкологічному центрі 20 серпня попрощалися одразу з двома пацієнтами блоку дитячої онкології та гематології. Двадцятирічний баскетболіст Володимир Анікін з Черкас та чотирнадцятирічний Станіслав Сігай зі Шполянського району подолали злоякісне захворювання крові. Обидва вдарили у дзвін переможця та залишили кольорові відбитки долонь на скелі переможців.

Такий випадок для відділення не типовий: тут звикли до маленьких пацієнтів, а цього разу у центрі уваги були два дорослі підлітки. Завідувачка блоку дитячої онкології та гематології Оксана Глухарева розповіла, що обидва хлопці мали серйозні за звичайні дитячі випадки діагнози, а здолати хворобу їм допомогла віра в лікарів і підтримка родин.

– Перед нами стоять два козаки. Не малеча, яка тут бігає, а два великих парубки, які мали серйозніші діагнози і повірили у свої сили, у нас і в батьків, – розповіла Оксана Глухарева.

До привітання долучилися й волонтери – хлопці отримали солодкі подарунки та набори спортивного спорядження.

Також під час всього лікування пацієнтам допомагали вчителі, які приїжджали займатися й наздоганяти шкільну програму просто у відділенні.

Баскетболіст із «Черкаських Мавп», який готувався до майданчика в США

Володимир грає в баскетбол з дев’яти років. Починав у клубі «Черкаські Мавпи», згодом його запросили до вищої ліги, а пізніше рік він провів в основному складі команди. Далі – переїзд до США, де хлопець вступив до преп-школи, підготовчого навчального закладу перед університетом, щоб продовжити спортивну кар’єру.

Проте, на жаль, ці плани перервала хвороба. Ситуацію додатково ускладнило те, що хлопець на момент звернення до лікарів перебував за кордоном, через що виникли труднощі з діагностикою й комунікацією між закордонними та українськими лікарями, пояснює дитячий гематолог Володимир Галич.

Володимир із мамою

– Дуже добре та швидко пройшло лікування. Я навіть не очікував, що лікування буде таким. Я дуже задоволений, – розповів Володимир.

Додому, каже, повернеться і одразу почне тренуватися, а перед цим – поїсть щось смачне. Кар’єру баскетболіста хлопець планує продовжувати та далі вдосконалюватися.

Чому дорослому важче повірити в одужання, ніж дитині

Про перебіг лікування розповів Володимир Галич. За його словами, на хіміотерапію хлопець відповів непогано, попри те, що приїхав уже із запущеною стадією хвороби. Для ефективного лікування використовували специфічні протоколи з таргетними препаратами.

За словами лікаря, Володимир спочатку побоювався персоналу відділення – він розрахований здебільшого на малечу, а Володимир, хоч формально й повнолітній, залишається підлітком за віком лікування. Лікар пояснює це радше психологією дорослої людини, ніж характером самого хлопця.

– Коли людина дізнається про такий діагноз, дорослому це дається важче, ніж дитині. У людей є стереотип: онкологія – це вже кінець. Але насправді майже вся онкологія зараз лікується непогано, дитяча – краще, доросла – гірше, – пояснює лікар.

«Все пережили, все витримали»

Станіслав навчається в дев’ятому класі. Професійно спортом не займався, проте охоче брав участь у шкільних змаганнях – займався для себе, з власного бажання, каже мама.

Про хворобу дізналися не одразу: Станіслав спочатку приховував симптоми, але в один день батько хлопця випадково помітив збільшені лімфовузли, після чого вони звернулися до сімейного лікаря, який направив родину до Черкаського онкоцентру, і в січні цього року діагноз підтвердили.

– Він переніс усе це насправді мужньо. Все пережили, все витримали, – розповідає мама Станіслава.

У родині вирішили не показувати дитині власної тривоги, щоб не погіршувати ситуацію.

– Ми трималися перед сином, щоб він не засумнівався в собі. Самі вірили і налаштовували його, а це теж частина лікування, – додає вона.

Ту саму впевненість батьки мають і щодо вибору лікарні. Кажуть, не жалкують, що обрали залишитися саме тут.

Удома на родину чекає щось буденне і водночас довгоочікуване.

– Зберемось разом, будемо передивлятися фотографії, ділитися цією подією з рідними. У нас велика сім’я, – розповідає мама Станіслава.

Лікар Володимир зауважує, що історія Станіслава – типовий приклад підліткової поведінки з хворобою.

– Це якраз був той випадок, коли сподівались, що воно пройде саме. Хлопці-підлітки не вірять, що таке може статися саме з ними, і соромляться сказати батькам. Коли лімфовузли збільшилися настільки, що їх стало видно, родина звернулась. Стадія була вже доволі запущена, але відповів на лікування він теж дуже непогано, – розповідає лікар.

«Ви подарували нашим дітям життя, світло й надію»

Під час церемонії мама Станіслава звернулася до лікарів окремо та від імені всіх родин відділення подякувала лікарям.

– Слів не вистачає, щоб висловити нашу вдячність. Ви подарували нашим дітям життя, світло й надію. Ви боролися за кожен день, за кожну дитину. Були для нас опорою – своєю витримкою, мудрим словом, правильними рішеннями. Дякуємо за те, що подарували їм можливість жити, рости, розвиватися і радіти кожному новому дню. Ви не просто професіонали, ви ангели-охоронці, які це втілюють, – сказала мама Станіслава.

Головне – не ховатись

Попри різні історії обох хлопців, лікарі однаково вказують на пізнє звернення. Окремого обов’язкового протоколу для раннього виявлення хвороб крові не існує, розповідає Володимир Галич. Мінімум, який варто проходити щороку, це загальний аналіз крові та біохімія, а за скаргами лікар призначає додатково УЗД чи рентген. Найчастіша помилка полягає в тому, що симптом сподіваються перечекати.

– Скільки було випадків, коли люди знаходили в себе збільшені лімфовузли й місяцями чекали, що воно пройде саме. А коли зверталися одразу, лікування складнішим не ставало, – каже лікар.

У блоці дитячої онкології та гематології є все необхідне сучасне обладнання. І все ж хвороба не чекає, наголошують лікарі. Стати переможцем, як Володимир і Станіслав, можна лише за умови вчасного звернення. Медперсонал зустрічає кожного пацієнта і докладає всіх зусиль для одужання, а перший крок завжди залишається за родиною.