Відлуння фронту та портрет країни: у Черкасах презентували дві виставки до Дня Незалежності

У Черкаському обласному художньому музеї 20 серпня одночасно відкрилися дві виставки до 35-річчя Незалежності України. У великій залі розмістили всеукраїнський проєкт «Відлуння» за участю художників-військових, а в музейному коридорі показали роботи черкаських митців, присвячені ювілею держави. Організаторами виступили музей, громадська організація «Завзяті діяти», благодійний фонд Федора Шпига та Черкаська обласна організація Національної спілки художників України.

Те, що лишається після пострілу

Назва виставки «Відлуння» грає на подвійному значенні слова. Відлуння не сам звук, а те, що триває після нього. Організатори саме так і пояснюють задум: у роботах художників-воїнів війна залишається не як історична подія, а як особистий досвід, з яким військовий залишається сам на сам після повернення з фронту. Це відлуння може бути гучним, а може ледь відчутним, воно проявляється у кольорі, формі, фактурі, жесті чи навіть у виборі матеріалу.

На виставці представлені живопис, графіка, скульптура та інсталяції. У деяких роботах автори використовують фрагменти військового спорядження, уламки, дерево, метал, тобто буквальні частини свого середовища. В інших війна не має прямого зображення, проте відчувається у настрої композиції й емоційній напрузі полотна. Куратори говорять про проблематику «стилету і стилосу», коли зброя і творчість існують в одній людині одночасно.

Досвід фронту, кажуть організатори, неможливо осягнути повністю. Він складається з фрагментів: побачених пейзажів, зруйнованих просторів, облич, звуків, очікування, втрат і коротких хвилин тиші. Частина цього досвіду лишається невисловленою, тому мистецтво стає способом сказати те, що неможливо передати словами. Особливість проєкту в тому, що художники-військові мають подвійну роль. Вони одночасно учасники подій та їхні свідки, фіксують реальність, проживають її і повертаються до неї вже через мистецтво.

Слово перед відкриттям

З вітальним словом виступила директорка Черкаського обласного художнього музею Ольга Гладун. Вона зауважила, що музей завжди радий вітати черкаських художників, членів спілки, кандидатів у члени спілки та творчих аматорів.

До гостей звернувся й заступник голови Черкаської обласної військової адміністрації Олександр Шамрай. Він назвав символічним, що виставка відкривається напередодні Дня Прапора і 35-ї річниці Незалежності України.

– Ми зберігаємо нашу незалежність, ідентичність, навіть на наших чудових картинах, показуючи волю цілого народу про те, що ми зберігаємо свою культуру, зберігаємо мову, традиції, – сказав Шамрай.

Він подякував художникам і волонтерам, зауваживши, що кожна виставка чи аукціон у тилу теж наближає перемогу.

Слово взяв і художник-монументаліст, військовослужбовець Сергій Герасименко, чиї роботи також представлені в експозиції. Він запропонував вшанувати загиблих митців хвилиною мовчання. Також він розповів про історію створення проєкту.

– Цей проєкт зародився десь два роки тому. У мене не було впевненості, що він триватиме так довго. Проте війна триває і надалі. Тому не дивлячись на це, ми презентуємо твори художників, які нам подобається, – сказав Герасименко.

Він назвав представлені роботи історичними, майже літописними, кожен автор працює у власному жанрі. Подякував музею та партнерам проєкту, зокрема ГО «Завзяті діяти» і благодійному фонду Федора Шпига.

Серед гостей також була представниця ГО «Завзяті діяти». Вона розповіла, що організація почалася як проєкт реінтеграції через творчість.

– Наша головна ціль підтримати наших військових. І наразі ця виставка є нашою ключовою метою, щоб наші військові були побачені і почуті, – пояснила вона.

За її словами, назва «Відлуння» відгукується буквально: це те, що залишається після звуку, після події. Організатори хочуть, щоб глядачі відчули настрій картин. Хтось впізнає в них щось своє, хтось засумує, а хтось навпаки надихнеться і сам візьметься за пензель або згадає про рідних на фронті.

– За цими картинами стоять не просто люди в формі, не просто люди в пікселі. Це люди, які мають свої мрії, бажання, можуть боятися, але все одно продовжують творити, – додала представниця організації.

Серед художників, чиї роботи представлені на виставці, на відкриття прийшов і Володимир Вакуленко, художник і військовослужбовець. Нещодавно він демобілізувався після важкого поранення й певний час провів у госпіталі.

– Мистецтво під час війни дуже важке, і тому це відчувається в роботах. Війна це переживання, яке пропускаєш через себе, намагаєшся якось свої відчуття передати в роботах. Звісно, переживаю за побратимів, які там зараз. Тому підтримаємо Україну, треба підтримувати армію, бо там хлопці є. Слава Україні, – сказав Вакуленко.

Виставка, яку довелося везти попри тривоги та обстріли

Про те, як народився проєкт, розповів організатор події Володимир Яковець, член Національної спілки художників України. Ідея зібрати художників-військових в один проєкт визріла після знайомства з Сергієм Герасименком, який лікувався в Черкасах після поранення. Яковець домовився з художнім музеєм про велику спільну виставку, і поступово коло учасників розширювалося. Долучилися київські та одеські художники, митці з інших міст, а згодом і черкащани.

Найскладнішою частиною, за словами Яковця, стала організація. Художники перебувають на фронті, і навіть передати роботи додому чи переслати їх для виставки виявилося непросто.

– По організації це найскладніший проєкт із тих, що я робив. Пообіцяли одну машину – не дали, другу не дали, третю. Потім громадська організація «Завзяті діяти» пішла на допомогу, і знайшла машину, – розповів Яковець. Роботи звозили під повітряними тривогами, поки обстрілювали Київ.

Ті, кого вже немає серед нас

Про художників, які загинули на війні, згадав гість заходу, мовознавець, перекладач і волонтер Андрій Станіславович. Він особисто був знайомий з Дмитром Бур’яном, роботи якого представлені на виставці, бував на відкриттях його виставок і знав про його схильність до героїзації отаманів Холодного Яру та героїв Майдану, яким митець присвятив цілу серію портретів. Тому звістка про те, що Бур’ян пішов у військо, його не здивувала. Рік тому Андрій Станіславович дізнався про загибель художника.

– Загинув не просто земляк, не просто побратим по спільному середовищу, а талановитий митець, який міг би багато що створити для українського мистецтва, – сказав він.

Серед представлених робіт Андрій Станіславович також упізнав портрет Павла Собка, написаний Дмитром Бур’яном, героя Майдану й активіста черкаської «Свободи». За словами волонтера, Собко пішов у територіальну оборону в перший день повномасштабного вторгнення і загинув через два місяці, коли батальйон черкаського ТрО кинули під Попасну.

– Бачити свого друга, знайомого художника тут, на виставці, у мистецьких роботах, але розуміти, що в цьому житті ми вже не зустрінемося – це щемно, щось особливе, що рве душу, – зізнався він.

Ще одна історія пов’язана з уманським скульптором Віталієм Дахівником, автором скульптури «Хлопчик з мушлею» в парку Сосновий Бір. Андрій Станіславович розповів, що виріс на Азовському морі й особливо перейнявся цією роботою, тож планував після війни замовити в скульптора авторську копію незалежно від ціни. Два місяці тому дізнався, що Дахівник загинув.

– Я пережив, що щось дуже суттєве, дуже цінне зникло з нашого мистецького простору, – сказав він.

Волонтер наполягає на встановлені меморіального знака, що позначатиме автора скульптури «Хлопчик з мушлею», який загинув, захищаючи Україну.

Андрій Станіславович згадав і одеського художника Стаса Жалобнюка, який рік тому мав у черкаському музеї персональну виставку. Частину робіт той компонує з фрагментів радянських і російських видань, зокрема портрет Льва Толстого зі спотворених вирізок із книжок, аби показати розрив із ворожою культурою.

Іскра, що тримає в житті

Серед відвідувачів на відкритті була й художниця Валентина Дука, гостя заходу, чиї дві графічні роботи представлені в сусідній експозиції до Дня Незалежності. Про «Відлуння» вона відгукнулася із захопленням.

– Радує те, що військові, перебуваючи на завданні, не полишають займатися творчістю. Мабуть, це для них як іскра, яка тримає їх ще в житті, щоб вони повернулися і продовжили творити. Виставка насправді вражає, деякі роботи дуже цікаві й масштабні, – поділилась Дука.

На запитання, чому вона сама прийшла на відкриття, Дука відповіла, що цікавиться творчими подіями міста і цінує роботу художнього музею як майданчика для таких проєктів. Додала, що навіть попри обстріли на подібні заходи приходить чимало людей, а це доводить, що мистецтво тримає самобутність, свободу й незалежність країни так само, як і інші її складові.

Емоційно на побачене відреагувала й відвідувачка заходу Тамара Суслова. Вона окремо звернула увагу на те, що Вакуленко й Герасименко змогли приїхати на відкриття особисто, живі та продовжують творити.

– Я їм дуже вдячна, тому що вони надають нам сили, натхнення жити, мужності мріяти. Мені ці роботи найбільше до душі, автопортрет Вакуленка, «Мотанка», це те, що відгукується і що в наших серцях, – сказала Суслова.

Свою оцінку виставці дав і заслужений художник України Максим Гладько, чия робота представлена в паралельній експозиції в коридорі музею. Він зізнався, що спершу очікував від виставки художників-військових радше аматорського рівня, і не приховував здивування, коли побачив протилежне.

– Я зайшов і побачив, що ця робота сильна, ця сильна, ця сильна… Це насправді високий професійний рівень, і плюс ще й хлопці воюють, – сказав Гладько.

За його спостереженням, роботи в сусідній, «цивільній» експозиції вийшли скромнішими за форматом, оскільки художники останнім часом рідше продають великі полотна і частіше звертаються до менших камерних сюжетів. Сам Гладько представив у коридорі музею власну картину «Бузок», яку, за його словами, пише щороку, не відходячи від власної традиції.

Портрет країни в коридорі музею

Поки у великій залі глядачі вивчали «Відлуння», у коридорі музею працювала інша експозиція, присвячена 35-й річниці Незалежності України. Організатори називають її мистецьким портретом країни, побаченим очима митців Черкащини. За задумом кураторів, виставка показує, як за 35 років змінювалося сприйняття України, її історії, культури, природи й людини, водночас лишаючись вірною традиції рідного краю, землі Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького й Холодного Яру.

Свої роботи представили члени Національної спілки художників України, члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України, а також художники-аматори й творча молодь. У експозиції яскравий живопис Ігоря Солодовнікова, традиційні натюрморти й пейзажі заслуженого художника України Максима Гладька, роботи творчої родини Кравчуків, Віктора Снісаренка й Володимира Савченка. Серія Володимира Яковця «Діти війни» нагадує, у які непрості часи живуть українські діти.

Ніжну акварель із квітами, знайомими з дитинства, показала Неля Недосєко. Про любов до матері розповідає «Портрет матері» Віталія Крижановського. Авторську графіку представили заслужений художник України Віктор Олексенко й Валентина Дука. Кераміку показали Людмила Шилімова-Ганзенко та Ольга Отнякіна з авторськими іграшками.

Художній текстиль на виставці представлений жовто-блакитним панно Лариси Шейх-Афоніної, роботою «Історія степу» Марини Федосової та традиційним рушником з авторським малюнком голови Національної спілки майстрів народного мистецтва України Ольги Мартинової. Яскраві роботи Анни Вернтільник і Наталі Крамної-Таран виконані в техніках народного розпису.