Монастирищина попрощалася із військовиком
Монастирищенська громада провела в останню земну дорогу ще одного захисника ОЛЕКСАНДРА ПЕТРОВИЧА ЛОКАЙЧУКА.
Народився Олександр 6 липня 1983 року в селі крутобереговому камчатського краю росії у родині Петра Григоровича та Олександри Тимофіївни Локайчуків. Мав старшого брата Дмитра. У 1991 році разом із родиною переїхав в Україну, на Монастирищину, у село Аврамівку, де минули його дитинство, юність і майже все життя. Навчався у Монастирищенській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 (нині – Монастирищенський ліцей №2). Після закінчення 9-го класу вступив до ПТУ №25 (нині – ДНЗ «Монастирищенський професійний ліцей), де освоїв спеціальність тракториста.
Здобувши робітничу спеціальність, трудився на різних роботах у різних куточках нашої громади, країни й закордоном. Зокрема, працював у ТОВ «Фідленс Фармінг» (нині ТОВ «Аленгез Фармінг»). Останніми роками працював на одному з місцевих підприємств, яке спеціалізується на виготовленні промислових котлів, їх монтажем і устаткуванням на об’єктах.
У 2011 році захисник одружився. Того ж року у подружжя народилася донька Валерія. Проте в 2012 році, життя внесло свої корективи – їхні долі розійшлись, але залишились теплі, дружні відносини.
«Олександр мав «золоте» серце, хоча його високий зріст і кремезна статура могли справляти враження суворості. Та всі, хто знав нашого Героя, пам’ятають зовсім інше. Спокійний, щирий, доброзичливий, він не вмів довго ображатися. Не вмів ображати інших. Якщо траплялася якась прикрість – швидко прощав і йшов далі. А ще, просто, не вмів відмовляти людям. Якщо до нього зверталися за допомогою – намагався допомогти, не шукаючи причин, не відвертаючись від чужої біди. Таким його знали вдома. Таким він залишився і на війні», – йдеться у повідомленні Монастирищенської міської ради.
Командири та військовослужбовці поважали захисника за характер, надійність і справжню водійську майстерність. Там, де кожна секунда могла стати вирішальною, Олександр умів діяти швидко, точно й холоднокровно. Його руки на кермі були впевненими, а серце – завжди за тих, хто поруч.
Мобілізувався ж Олександр Локайчук до лав Збройних сил України добровільно 20 січня 2023 року. Пройшовши базову загальну військову підготовку, був направлений до 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади (військова частина А2582), де освоїв фахову підготовку та здобув військову спеціальність водія-електрика-моториста. Далі, у липні 2023 року, був командирований до Німеччини, де пройшов навчання на бойових броньованих машинах «Страйкер».
Його бойовий шлях пролягав через запеклі битви на Оріхівщині (Запорізька область), Вовчанську (Харківська область), Дружківці, Покровську (Донецька область) і Синельниківщині (Дніпропетровська область).
За мужність і відданість Батьківщині Олександр був неодноразово нагороджений, зокрема, відзнаками Президента України «За оборону України», Міністерства оборони України «Лицарський Хрест», «Захиснику України» та «Ветеран війни». Та найважливішою для нього завжди залишалася можливість бути потрібним тим, хто поруч.
На війні Герой пережив і особисті втрати. У 2024 році, перебуваючи на службі, отримав звістку про смерть батька, який тривалий час хворів. А через рік пішла з життя і мама. Він втратив найдорожчих людей, але продовжував виконувати військовий обов’язок.
Останній свій бій Олександр Локайчук прийняв 10 березня 2026 року поблизу населеного пункту Чорненкове Синельниківського району Дніпропетровської області. Під час запеклого бою зв’язок із ним зник і розпочалися довгі місяці невідомості.
Лише нещодавно стало відомо найстрашніше… Олександра знайшли серед загиблих. Встановлено, що тієї березневої ночі, виконуючи бойове завдання, солдат Олександр Локайчук загинув смертю хоробрих на полі бою.
Через шість місяців Олександр повернувся додому. На щиті…
Читайте «Нову Добу» та слідкуйте за нами:
Інстаграм
Телеграм
Фейсбук
Ще більше новин – на сайті https://novadoba.com.ua/
