Після майже двох років очікування на Монастирищині попрощалися із захисником
Монастирищина провела в останню земну дорогу свого захисника – Вадима Михайловича Тодоровича.
Народився Вадим 15 вересня 1977 року в селі Тарнава. У 1984 році пішов до першого класу Лукашівської середньої школи. Продовжив навчання у Сатанівській середній школі, яку закінчив у 1994 році. Того ж року вступив до Білоцерківського сільськогосподарського університету, де здобував фах ветеринара. На жаль, через сімейні обставини, перебуваючи вже на третьому курсі, йому довелось залишити навчання.
«Вадим Тодорович був дуже працелюбним і відповідальним. Працював на будівництвах у Києві, утеплював висотні будинки, встановлював ліфти у новобудовах, трудився у лісництві. Робота на висоті та інші небезпечні професійні завдання вимагали від нього сміливості й витримки. І він мав ці якості. А ще був дуже добрим, щирим, готовим у будь-яку мить прийти на допомогу. Особливе місце у його серці завжди займали племінники, яких він дуже любив і якими завжди пишався.
Захисник захоплювався історією, особливо військовою. Він знав її глибоко й міг годинами розповідати про відомі битви, військові кампанії, тактику та стратегію, про хитрощі й рішення військових командирів, які свого часу змінювали хід історії. Йому було цікаво не просто знати факти – він прагнув розуміти, чому саме так відбувалися події, як приймалися складні рішення і що стояло за кожною перемогою чи поразкою. А у найтяжчий для України час сам подався до війська, щоб захистити свою Батьківщину», – йдеться у повідомленні Монастирищенської міської ради.
18 червня 2024 року захисник офіційно став до лав Збройних сил України. Після проходження базової військової підготовки приєднався до 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри, де служив стрільцем 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького батальйону.
Вадима Тодоровича поважали командири та побратими. У службовій характеристиці особливо відзначалися його відповідальність, добросовісність і сумлінне ставлення до військової служби та побратимів. Він був надійним Воїном, на якого можна було покластися, і гідно виконував свій військовий обов’язок, захищаючи Україну.
А про людяність і справжню мужність захисника найкраще свідчать слова, сказані під час останньої розмови із сестрою Світланою: «За себе я не хвилююсь. Я хвилююсь за побратимів». Ці слова назавжди залишаться свідченням його великого серця та відданості тим, хто стояв поруч у бою.
28 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Новогродівка Покровського району Донецької області солдат Вадим Тодорович загинув, отримавши поранення, несумісні з життям.
Майже півтора року – тиші, між надією та страхом, між молитвою та найстрашнішим припущенням. І раптом повідомлення про первинний збіг ДНК, яке, мов блискавка, пронизало серце. Далі знову місяці тиші. І лише після проведення необхідних експертиз було остаточно підтверджено особу захисника.
17 вересня після майже двох років Вадим повернувся додому.
Поховали Героя з усіма належними військовослужбовцю почестями на сільському кладовищі у рідній Сатанівці.
Читайте «Нову Добу» та слідкуйте за нами:
Інстаграм
Телеграм
Фейсбук
Ще більше новин – на сайті https://novadoba.com.ua/
