Музейний кримінал на Черкащині

Дата: 3-06-2018, 12:03

Музейний кримінал на Черкащині
На Черкащині не спадає хвиля зухвалих пограбувань скарбниць історії і культури. Найчастіше злочинці полюють за сучасними скульптурами з бронзи або такі, що з дурної голови вважають виготовленими з кольорового металу, але справжні «шанувальники мистецтва» віддають перевагу картинам, реальну ціну яких знають лише вони. Такі все ще можна виявити навіть у клубах та школах райцентрів або й сіл, і тоді місцевим злодюжкам «надходить замовлення»...

Як у кіно
Хіба лише у детективних кінострічках грабіжники потрапляють до приміщень через дах? Та ще й такий, як на уманському костьолі, збудованому у ХVІІІ столітті. У 1974 році там відкрили першу в області картинну галерею, та окрім багатої колекції робіт знаменитих художників в її експозиції було чимало антикваріату. Зброя і монети й стали здобиччю відчайдухів у лютому 2010-го. Але якщо сміливості їм не бракувало, то з розумовими здібностями точно були проблеми. Один із грабіжників попався на дрібному правопорушенні у київському метро, а коли міліція ознайомилася із вмістом його простяцької сумки, подиву правохоронців не було меж: під барахлом виблискував насип поцуплених монет. Те, що вони з уманського музею, з’ясувалося дуже швидко.
Загалом такими справами займається СБУ, співробітникам якої того разу пощастило, але на мисливця й звір біжить. І періодично, зазвичай раз на пару років, посадовці держбезпеки звітують про зроблене упродовж певного періоду. «Справа верхолазів» стала лише «однією з...» та разом з іншими операціями дозволила повернути музеям і релігійним громадам значні культурно-історичні цінності, вилучені вже у контрабандистів. Аж до кінцевої фази злочинові дають розвиватися зі зрозумілих причин. Того разу до юридичних власників повернулося 6 ікон та 49 культових предметів, 34 одиниці старовинної холодної зброї, ордени, стародруки, печатки, ювелірні прикраси – усього 160 раритетів, вилучених по 10 справах. Наприклад, історико-культурний заповідник «Чигирин» повернув старожитності, які контрабандист заховав у іграшці. Так громадянин РФ намагався вивезти через пост Гоптівка Харківської митниці чимало нашого національного добра, дарма що дрібонького. Ну ось хоча б золоті жіночі прикраси ХІІ століття чи монети першої половини ХVІІ-го. Зовсім не «іграшкова» справа.

Картина маслом
«Класика жанру» – викрадення робіт іменитих майстрів пензля. У такому «амплуа» хоч і мороки більше, зате й очікуваний зиск відповідний. Найгучніший злочин означеної категорії трапився у листопаді 2006 року, а місце події вже знайоме – картинна галерея уманського краєзнавчого музею. Тоді його керівникові надійшов лист від начальника райвідділу внутрішніх справ із проханням організувати тимчасову виставку творів місцевих художників у приміщенні установи з нагоди Дня міліції. Ніби нічого підозрілого, але по-перше – від галереї до «контори» 10 хвилин пішки, можна б і на екскурсії ознайомитись, а по-друге – до «пересувної виставки» потрапили полотна аж ніяк не місцевого походження, а всесвітньовідомі картини Миколи Глущенка та Тетяни Яблонської. Плюс доволі цінні твори менш відомих майстрів: усього 7 робіт орієнтовною вартістю 250 тисяч доларів.
Повернули їх аж у березні 2008-го. Як свідчили потім співробітники закладу культури, твори мистецтва привезли увечері, тож картини при тьмяному освітленні роздивитися як слід не видавалося можливим. Очевидно – після робочого дня у прохолодному приміщенні й бажання великого не було. Та й кого перевіряти – міліцію? Кинулися аж влітку, коли готували експозицію для Одеси. Як ви вже здогадалися, на той час це вже були копії. Власне навіть не копії гідної якості, а підробки кустарного рівня.
Понад три роки одна за одною поверталися додому «упіймані» на аукціонах картини. При цьому, «Зимовий сон» Миколи Глущенка намагалися відкрито продати на торгах в Українському домі, а давали за нього вже мільйон гривень, за тодішнім курсом це 125 тисяч доларів: рівно половину від оціночної суми усього викраденого.
Фінал історії – судовий вирок. За організацію злочину по 5 років ув’язнення отримали колишній очільник СБУ в Ямполі, що на Вінниччині, та колишній керівник уманської міліції. Прикметно, що резонанс справи спричинили журналісти. І невідомо, чи торжествувала б Феміда, якби Наталка Соколенко з СТБ не провела власного розслідування та не зробила б інформаційним надбанням громадськості історію із супернахабним пограбуванням уманського музею.
Останній на сьогодні «картинний кримінал» мав місце наприкінці травня 2016 року, коли на 500 тисяч гривень обікрали Тальнівський музей хліборобства (перший поверх колишнього маєтку графа Шувалова, окрема злощасна історія). Звісно, там не могло бути картин Івана Їжакевича, як тоді «проінформував» інтернет, а усього лише портрет «Іван Їжакевич» місцевого художника Федора Плахотнюка. Окрім нього ще портрет Тараса Шевченка роботи Івана Сотниченка, картини «Напад поляків на Мошурів» та «Напад татар на Рокошвар» Михайла Іванченка. Злодіїв затримали вже 10 червня, ними виявилися троє місцевих нероб. І як завжди в таких історіях, «спрацювали» вони за мізер.

Провінційні шедеври
Школи – не музеї, але нерідко й там зберігаються дорогі картини. Коли вони туди потрапляють, зазвичай ім’я художника ще нікому ні про що не говорить. Але з роками та десятиліттями ситуація докорінно змінюється: експерти свідчать, що кожні 2–3 роки вартість картин художників радянського періоду зростає на 50–70 %. Коло «чорних антикварів» добре обізнане, де і що «висить», а серед освітян цінністю таких робіт цікавляться не надто.
Відтак і невтямки було вчителям та дирекції школи у Станіславчику, кому знадобилися чотири картини, викрадені там 2004 року. У 2008 році вкрали три полотна з Матусівської ЗОШ №1. Про ці «дрібні крадіжки» ніхто й ніколи не згадував, можливо тут відтоді – уперше. Певного розголосу набуло лише нічне пограбування кабінета директора шполянської школи №5 у жовтні 2008-го. Там вкрали реліквію: картину Володимира Сидорука «Богдан Хмельницький», яка ще з 1959 року була справжнім оберегом закладу освіти і «фоном» для всіх шкільних урочистостей, оскільки мала відповідні розміри – 2х3 метри.
За гарячими слідами директорка школи згадувала, що задовго до цього із завидною регулярністю, щороку пару разів або й частіше, до неї приїздили солідні чоловіки. Просили, а більше – просто вимагали продати картину, пропонуючи кілька тисяч гривень. Після котрогось із особливо неприємних візитів вона вирішила загратувати вікна у своєму кабінеті. Не допомогло: розбили у вчительській, а звідти, виламавши двері, вдерлися до директорської. «Хмельницький на коні» зник у невідомому напрямку. До речі, зі Шполи – не він один. Упродовж кількох років потроху тягли картини з Будинку культури, зникло їх 6 чи 7, і ніхто нікуди про ці крадіжки не повідомляв. Про те, скільки їх опинилося у приватних колекціях із районних усюд, можна лише здогадуватися.

Музейний кримінал на Черкащині


Залізна компанія
Кримінальні бувальщини – це ще й акти вандалізму. Найбільше від нього потерпають пам’ятники, скульптури, погруддя. Вже призабулася історія викрадення з тоді ще Ювілейного парку обласного центру Русалоньки, яка сталася у ніч проти 14 червня 2007 року. Очевидно, дівчину вважали бронзовою. А можливо – вона просто комусь дуже сподобалася: чутки про те, що скульптура й дотепер прикрашає дачне озеро колишнього великого посадовця, вже стали «міським фольклором». Очевидно – брехня, бо з його боку це було б, м’яко кажучи, вкрай недалекоглядно. Та зрештою, зі встановленням нової гранітної фігури, про стару згадують не часто.
На в’їзді у Шевченкове з боку Будища був чудовий, справді оригінальний пам’ятник Тарасові того віку, коли він «пас ягнята за селом». На свою біду, робота київського скульптора Анатолія Куща дійсно бронзова. Тож звісно, 50-кілограмове ярча, не з’єднане з головним елементом композиції, давно спокушало «цінителів прекрасного». У розумінні – «прекрасного» металу. Перепилявши ніжки худобинки біля основи, 2000-го її викрали. Але тоді після вмовлянь адміністрації заповідника майстер виготовив нову. Вона простояла до березня 2015-го і була поцуплена зразу по Шевченківських днях. Три роки Тарасик стояв сам. Зрештою, 7 березня 2018-го він знову опинився в товаристві вірного друга, але цього разу ягня виготовили з композитних матеріалів, а фігури перенесли до місцевої школи, ще й відеонагляд встановили. Дурдом на призьбі... Хоча, вочевидь, у нас тепер інакше й не можна.
1 грудня того таки 2015-го з постаменту перед входом до Городищенського аграрного коледжу зникло погруддя Левка Симиренка, своєрідна візитівка закладу. У такому статусі виготовлений у Києві пам’ятник перебував ще з 1985 року. Допоки мисливців за кольоровим металом ще не водилося, він був бронзовим. Відколи ж пішла ота пошесть, таким він і залишився, але його завбачливо перефарбували «під камінь». Та як з’ясували, хтось таки або знав про справжній матеріал, або ж довідався. І Симиренка вкрали. І знову ж, як і Русалоньку, – не без технічних засобів, адже погруддя стояло на постаменті 1,7 метри заввиш, та й саме було метрове.
Навчені цією історією, городищани стали пильнішими. Аж настільки, що бронзові фігури почали ховати «до кращих часів». Слід розуміти – до тих, коли у нас зникнуть одержимі «металісти», що, вочевидь, трапиться не скоро. Ну або ж хоч дотоді, коли скульптури надійно прикріплюватимуться до постаментів. Так, працівники літературно-меморіального музею письменника Івана Ле прибрали його бронзове погруддя в маєтку, який 1950 року класик української радянської літератури облаштував у Городищі як дачу. Щоб не «декомунізували». Утім, до комуністичного славоспівця Ле тут давно «претензії»: то труби цуплять, то секції огорожі. 2010-го навіть була спроба зламати двері та пробратися до приміщення, у якому понад 7 тисяч експонатів. До слова, цей городищенський «дім творчості», як його називав власник, знав присутність Павла Тичини, Олександра Фадеєва, Володимира Сосюри та інших радянських письменників. По кожному залишилася якась реліквія, яка в певних колах може коштувати чималих грошей.
Коли з пам’ятниками стало сутужно, вандали почали заробляти на меморіальних дошках. Так, у липні 2017-го у Холодному Яру вкрали бронзову площину на Гайдамацькому ставі, де вказувалося, що з давніх часів у цій водоймі освячувалася зброя. А зовсім нещодавно, у лютому 2018 року, обікрали Успенський собор у Каневі: зі стіни здерли бронзову табличку з текстом про похід руських дружин проти половецького хана Кончака. Кількома днями раніше постраждала могила Івана Сошенка у Корсуні – з неї вкрали бронзовий сувій.

Музейний кримінал на Черкащині


Нещасна доля Кобзарів
Справжнім жахом для музейників став жовтень 2016 року. Тоді постраждали меморіали у Зеленій Діброві на Городищині, Шевченковому та Моринцях на Звенигородщині. У першому випадку викрали погруддя поета, подароване селу ще 1961 року Фотієм Красицьким, праправнуком Шевченкової сестри Катерини. Між іншим, погруддя було «залізобетонним», і лише обгорнутим тоненькою фольгою з кольорового металу, є така «підступна» для злочинців технологія, так що...
У Шевченковому тієї ж ночі, 13-го, поцупили бронзовий барельєф із зображенням Кобзаря і нижній бронзовий напис із окремих літер «Літературно-меморіальний музей». Елементів чимало, все разом близько 100 кілограмів, але як зрізали чи видлубували з камінної основи для жителів залишилося незбагненним, бо як і зазвичай – ніхто нічого не чув і не бачив. До слова, у Шевченковому то вже була не перша крадіжка 2016-го: ще у серпні вкрали скульптуру «Тарас малює».
Ну й нарешті, знову ж таки тієї «чортової ночі» проти 13-го, зникли накладні бронзові композиції на в’їзних знаках у село Моринці.
Ще за кілька місяців, у січні 2017 року, учасники Ланцюга Єднання до Дня Соборності виявили, що у Кобзаря – щоправда, не Шевченка, а просто співця народних дум біля греблі Канівської ГЕС, – надпиляна нога...
А цьогоріч, 1 березня, у Шевченковому вкрали бронзовий барельєф із зображенням хати Шевченка на в’їзді до села.

***
Як то мовиться – «так склалося історично» – що за кількістю пам’яток історії і культури, музейних комплексів та поодиноких арт-об’єктів, Черкаська область серед найбагатших. І той стан справ з їх охороною, який спостерігають упродовж багатьох років, наштовхує на думку, що злочини проти мистецтва матимуть продовження. На жаль.

Підготував Борис Юхно


Музейний кримінал на Черкащині

23 травня із садиби-музею В’ячеслава Чорновола у селі Вільховець викрали його бронзове погруддя. При цьому, постамент був понищений. Як зазначив на своїй сторінці у Фейсбук син В’ячеслава Максимовича, Тарас, погруддя «спиляли просто й безперешкодно, бо музей не охороняється». На жаль, злочини такого характеру на Черкащині далеко не дивина…
Аж до Європейського суду з прав людини 2008 року дійшла скандальна історія з підробкою картини Тетяни Яблонської «Весілля». Загалом цю роботу копіюють чи не найчастіше, але «знайти 10 відмінностей» не складно

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода