На мотофестивалі, тим більше такого масштабу (понад 8 тисяч гостей), я побувала вперше. І взагалі, побачила таке скупчення мотоциклістів в одному місці вперше в житті. Що сказати… Вражає!

Що ж здивувало найбільше?
Перше: самі байкери. Їх ще називають мотовершниками та «лицарями на колесах». Яким ви уявляєте собі типового байкера? Мабуть, як і всі: у шкірянці, з дуже серйозним виразом обличчя, у супроводженні рок-музики… Я також так вважала… До цього часу! Вони виявилися дуже привітними та чуйними людьми.
Спочатку, боялася навіть підійти попросити сфотографуватися на їхньому «залізному коні». Проте, зрештою, ми зробили навіть серію мотосвітлин: на байку, поруч із ним тощо.
Не відмовляли мотоциклісти й відповісти на наші запитання. Навпаки, бачила лише позитивні емоції у їхніх очах, коли розпитувала, як стати справжнім байкером.
Щодо музики. Це також стереотип: вони слухали навіть реп та «попсу».

Друге: на фесті можна було не просто відчути себе «у шкурі» байкера, а й спробувати ним стати. Адже там була можливість купити всі необхідні обладунки: від взуття до шолому. До речі, здивувало, що модну байкерську куртку чи жилетку можна було придбати дешевше, ніж чашку кави – від 35 гривень.
Якщо ви наважилися все ж навчитися кататися на байку, то до фесту долучилися й представники мотошколи. І врешті-решт можна було придбати справжній мотоцикл (звичайно, якщо ви мали у гаманці таку суму коштів).

Третє: загальна атмосфера. На фестивалі я зустріла мотоциклістів, які жили в наметах, просто відвідувачів – жінок, чоловіків різного віку, дітей та навіть маленьких песиків. Тому, можна цілком назвати цей фестиваль сімейним. Локації на будь-який навіть найвибагливіший смак. Пляж, танці, конкурси з призами та багато іншого. Ми навіть розшукали майстер-клас із виготовлення ляльок-мотанок та місцинку, де заплітали косички. Так! На мотофестивалі