І знову – Олександр Сердюк, «спадкоємець» фотоархівів Ігната Діамента і Матвія Зоріна. З-поміж інших хронік майстрів, якими він щедро ділиться, – і ось ця підбірка з першого місцевого конкурсу краси «Красуня-Черкащанка – 1989».
Коли ж то все почалося… Напевне – роком раніше, а значить якраз 30 буде. Тоді, 1988-го, газета «Молодь Черкащини» зробила реально сміливий крок: організувала і провела дебютний фотоконкурс з такою самою назвою. Перемогла у ньому актриса черкаського облмуздрамтеатру Світлана Цисарук, відтак і стала тут першою «коронованою» моделлю, дарма що до пори-часу лише у фотопроекті. Наші дівчата, виховані «в дусі колективізму», уникали публічності. Може б й хотілося їм побачити себе на обкладинці журналу, але видавалося те можливим лише в компанії корови на фермі або біля ткацького верстата. У форматі «Радянської жінки», одним словом.
З того часу і донедавна місцева періодика то проводила щось подібне, то відмовлялася від красунь: мовляв – вчорашній день. Довго відповідною «розкруткою» займалися «Вечірні Черкаси», потім – «Новини тижня», журнал «Cream». То вже 2007-2008 роки, і саме тоді я працював у «Радіо домі», якому й належали два останні видання. Ми дозволяли собі доволі відверті фото. Власне – які дівчата самі пропонували або на які зважувалися у фотостудії «Формат». Нє, ну «в межах», само собою. «Cream» взагалі вважаю найкращим глянцем усіх часів у нас і одним з найкращих конкретно тих – в Україні. Тому й продавався він у великих містах, а коли там хтось довідувався, що продукт стовідсотково «провінційний», не вірив. Дітище просто таки шикарного фотомайстра Ігоря Косенка, який мав смак і знав міру, але найчастіше працював саме на згаданій «межі фолу». Власне – і має, і знає, але журналу вже немає. Тоді ж, восени 2007-го, разом з ULTRA ми провели конкурс «Пані Черкащина» для молодих заміжніх жінок, які стали успішними у власній справі. Мєжду прочім, я даже у журі був і більше б не пішов, бо дуже сложно міряти жіночу вроду і таланти балами. І вобше там всьо сложно.
Ну да, до того часу Черкащина вже прогриміла іменем 16-річної Анни Габ, першої віце-міс України на «Міс-Україна – 2007». Одначе, наші короновані призерки, як і моделі на подіумі та в західних каталогах, – то таки тема іншої тематичної оповідки.
А тоді, 1989-го – вже не на фото, а буквально “в натурі” – дівчата зважилися. «Вєтєр пєрємєн» здув з комсомолок плаття (конкурс проводився під егідою міськкому комсомолу і двох-трьох “ще тих «комсомольців» лічно, в подальшому відомих м’ясних бізнесменів). І ось… Народ платив по 5-10 рублів, а з рук і четвертак, аби на сцені «Дружби народів» побачити «Америку». У підсумку зі 102 учасниць, 80 з яких відсіялися ще на першому етапі, перемогли… школярки. Головною красунею стала дев’ятикласниця СШ №23 Вікторія Юнг, званням «Міс Кіно модель» винагородили її ровесницю з 17-ї школи Вікторію Кудрю, а «Міс Рекламою» та «Міс глядацьких симпатій» обрали десятикласницю Людмилу Криворот із СШ №3. Усіх нагородили турпутівками та грошовими преміями в 1000, 500 і 300 рублів (а вони ще щось важили). Загалом – рулили спонсори. Дівчину, яка просто виступила у фіналі, але залишилася без титулу, «Ротор», якнайщедріше преміювавши, відправив на «Міс Балтика – 2007» до Польщі.
Естрадні ансамблі, барди, танцювальні колективи, команди КВК, аукціон моделей верхнього одягу (Юра Косвін як не старався, але майже нічого не вдалося: черкащани ще не звикли не те що до аукціонних дій, а й до самого слова)… Дивний коктейль пізньо-радянського й ранньо-якогось-інакшого. Славік Клименко, Саша Костирко і звісно ж – режисер-постановник Григорій Гімельфонд: раптом прочитаєте, то уточніть для історії.
