Осінь 2017-го. Група черкаських письменників у Каневі на Софієнківських читаннях. Прибули вони туди на мікроавтобусі, який вів точочасний обласний спілчанський голова Володимир Ткаченко. Після завершення творчої акції хтось з організаторів події підходить до нього зі словами:
– Ви не поспішайте… ще має бути обід.
Володимир Тарасович, автор кількох гумористичних книг, відразу ж відповідає з посмішкою:
– Ну, ви ж бачите… я за кермом. А всі інші – пити не хочуть!
Певна річ, подібна заява змогла хоч трохи шокувати і викликати посмішку в оточуючих.
На цих же Софієнківських читаннях виступав також Ігор Коваленко, поет зі Сміли, що пише досить глибокі, насичені думками і самобутньою образністю вірші, адресовані вдумливому дорослому читачу. І в той же час у нього є і твори адресовані дитячій аудиторії.
Оскільки акція проходила у одній з шкіл, то поета і представили як автора, що пише для дітей. Ігор Коваленко – людина спортивна. Активно займався футболом. Був воротарем. А це постать у команді завжди надзвичайно відповідальна. Але, мабуть, у останній час митець менше звертав увагу на спорт, отож і фігура у нього стала дещо поважнішою. І, можливо, це поета хвилювало, бо до аудиторії він звернувся дещо несподівано:
– Оце вийшла на сцену… отака гора м’яса… і ви повірите, що це – автор, який пише для дітей?!
Однак прочитані потім віршовані твори, а особливо твори, написані з гумором, таки змогли переконати присутніх, що поет зі Сміли є і помітним, і цікавим автором для дитячої аудиторії.
Поет Григорій Білоус, керуючи черкаською обласною письменницькою організацією, започаткував поминальні обіди серед спілчан. На них черкащани-спілчани згадували тих майстрів слова, яких уже немає серед нас.
Отож такий епізод. Прозвучало кілька оповідей про добре відомих присутнім письменників, які були вислухані з великою увагою. І ось тут настала пауза. Ну, ніби треба щось казати, а усі мовчать. Поет зі Звенигородки Олекса Озірний цієї тиші просто не витримав, бо мало не вигукнув:
– Ну, не можу я про когось… щось пригадати! Ну, не знаю я… нічого ні про кого… А ось про Шапошника знаю – і можу розповісти!
Микола Шапошник (і прозаїк, і гуморист, і автор козацьких пісень, і витончений майстер, коли треба проголосити тост!) сидів неподалік і був дещо спантеличений такою заявою. теж не змовчав:
– Та куди ти поспішаєш! Я ще живий…
Згадується і інший епізод, пов’язаний з Олексою Озірним. У Черкасах – новий голова облдержадміністрації… Прибув з Києва, а сам родом з Миронівки (районний центр Київської області). А за освітою новий очільник області – ветеринар. Пропрацювавши на Черкащині трохи більше року, цей керівник потім повернувся до Києва. Але до його чеснот слід віднести і те, що за час роботи у Черкасах він зустрівся з письменниками Шевченкового краю. Розмова була і цікава, і суттєва. Зустріч мала відбутися у примішенні обласної письменницької організації, що тоді перебувала на Соборній площі біля поштамту.
До зустрічі залишався певний час і поет Олексій Озірний, розповів колегам по перу, що доводилося чути і такі розмови – мовляв, новий очільник області активно припрошує на Черкащину на командні пости земляків з Миронівки і колег за ветеринарнм фахом.
І щодо цього факту поет висловив чи власну, чи почуту від когось думку:
– Проходить… миронізація і ветеринаризація області!
Лютий 2018-го. У середній школі села Ковалівка на Драбівщині відбувається церемонія відкриття меморіальної дошки, присвяченої 100-літтю з дня народження поета Михайла Масла, що жив і творив у Ковалівці. Володимир Поліщук, що головував у журі літературної премії імені Михайла Масла і у той час уже очолював обласну спілчанську організацію, дещо напружено чекав, коли йому нададуть слово. І ось ведуча цієї акції оголошує:
– Слово надається голові Черкаської обласної організації НСПУ…
У цей момент Володимир Поліщук робить кілька кроків уперед і… у цей момент ведуча оголошує не його, а Володимира Ткаченка. Зміна керівництва у письменників-черкащан відбулася напередодні і драбівчани щодо цього ще, мабуть, не зорієнтувалися. Але ведуча швидко виправилася і оголосила вже Володимира Поліщука. Той, підійшовши до мікрофона, прокоментував усе це з посмішкою:
– Ну, з цими письменниками – не розберешся! Хто в них голова, а хто не голова…
А завершу оповідь власними (усміхненими!) творами, які можливо теж переконають вас у тому, що письменницька творчість – річ серйозна… Але не надміру!
ОДА ПОЕЗІЇ (Іронічне)
Поезіє… тривожна пані…
Ти – не краплина… а ріка!
Ти при усьому безталанні –
Така квітуча і п’янка!
В тобі і біль, і непокора,
Колосся і небес блакить!
Що й ідеологи суворі –
Ні, не могли… тебе змінить.
Ні, не бур’ян… сяйлива квітка!
Не звичність… вперта дивина!
Бо замала для тебе клітка,
Хоча б… і золота вона!
Бува, що над тобою – хмари…
І навіть чорний вир біди.
Ти – не служниця гонорару,
А вільна пташка… То ж лети!
БІЛЬШ, НІЖ ТРОХИ
Підказати вміє Корній,
Бо слова… ну, водою з лійки:
– Та на віршах ти, друже мій,
Не заробиш і… півкопійки!
Гриць тоді пояснив, як міг,
І слова все ж… у дусі епохи:
– Так зате, як не глянь, від них,
Неприємностей більш, ніж трохи!
РЯДОЧКИ
Отож коли усе ж важлива тема,
То хтось утне роман, а хтось – поему…
Дехто нервово, а серця в нас чулі,
Десь у кишені мовчки скрутить дулю.
А я, хоч хтось, бува, і котить бочку,
Пишу дзвінкі, усміхнені рядочки!
