Великий повний Місяць разом із маленькою, але яскравою, Зіркою сформували на нічному небі повітряну кулю. Місяць – великий і статний, уперто все прямував угору. Зірка – невеличка королівна, але лаконічно завершувала композицію і слідувала за ним. І можуть же окремо обоє існувати на небесному полотні, та цю картину вирішили малювати разом. Чому? Чому нам так потрібен хтось?

Усе в нашому житті – не просто відносини, а взаємовідносини. Відносини між нами й іншими людьми, світом, системою. Нас формує оточення, ми формуємо когось, обмінюємося емоціями, енергіями й почуттями. Та, зрештою, чому ми цього прагнемо? Чому той Місяць із Зіркою не полишать одне одного, а намагаються злетіти ще вище своїх координат, об‘єднавши зусилля? Чи то Місяць тягне її угору, чи то зірка підтримує й підштовхує Місяць уперед?

Кажуть, людині потрібна людина. Зірка потребує зірку. Тепло примножує тепло. Щоб повітряна куля летіла, їй потрібне нагріте повітря. Щоб людина була натхненною, їй потрібен той, кому вона буде потрібна. Все взаємопов‘язано. Місяць із Зіркою можуть одне без одного. Проте летіти туди, куди дістає лише вітер, вони можуть тільки вдвох. Тому завжди комусь потрібен хтось.

Чому нам потрібен хтось? Щоб кінцева мета здавалася не такою примарною, щоб було не так страшно, щоб самота не приходила темними ночами в гості, щоб, зрештою, підняти у небо повітряну кулю, бо, хоч ми й повноцінні й самодостатні, та куля летітиме за мріями лише за наявності всіх складових частин.

Тож Зірка тягнутиметься до Місяця, він же потребуватиме її підтримки. І так завжди було, неважливо ця історія складає свої пазли на небі чи граються людськими долями вищі сили на Землі. А може й вона – лише повітряна куля, яка намагається зберегти власну цілісність за рахунок того єдиного, що формує її?