Геннадій Бобов допоміг школі на Шполянщині

Дата: 29-07-2018, 09:07

Геннадій Бобов допоміг школі на Шполянщині
Село Станіславчик Шполянського району Черкаської області виникло в 1710 році. Розташоване воно на землях між поселеннями Матусів і Бурти. Спочатку Станіславчик називався теж поселенням, а пізніше хутором, і мав 34 двори. Після скасування кріпосного права хутір Станіславчик налічував 120 дворів.

У культурному відношенні село Станіславчик було таким, як і тисячі інших того часу. Більша частина жителів були неписьменними, тому що у школу ходили в основному діти заможних селян, а в бідняків не було за що вчитися. Початкову освіту отримували переважно хлопчики, а дівчаток матері вчили прясти, вишивати, порядкувати в господі.
Про те, яким було навчання бідняцьких дітей, розповідає 97-річна жителька села Єфросинія Авакумівна Тищенко: «Школа була розташована в центрі села, біля церкви. Побудована вона в 1903 році. Навчання велося російською мовою. Вчителями були чоловіки. Закон Божий викладав батюшка, а опитував дяк. Учили арифметику, російську словесність, Закон Божий. Особливо важко було заучувати молитви, читати старослов’янські тексти. За найменшу провину дітей карали».

Приміщення школи – звичайна сільська хата – не провітрювалось, погано опалювалось. Закінчивши початкову школу, дехто з учнів продовжував учитися в сусідньому селі Ротмистрівці. Після закінчення громадянської війни в 1924 році школа вже знаходилась у поповій хаті (через дорогу від церкви, на високому березі ставка). Збільшилася кількість учнів, які почали вчитися рідною мовою. Школа була початкова, а хто хотів здобути неповну середню освіту, ішли в Матусівську.
У 1935-1936 роках відкрили 5 клас, а потім поступово початкова школа стала семирічною. Під приміщення семирічної школи було пристосовано, крім попової, ще й куркульську хату, у якій навчалися 3 класи. У класах було 25–30 учнів. У період Другої світової війни 1941–1945 років навчання у школі було тимчасово припинено. Після війни життя почало відроджуватись. Дітей у класах стало більше, попова хата розвалилася, і для приміщення школи виділили ще одну хату, де навчалися два класи, та приміщення, яке під час війни нацисти будували для коней. Це була довга будова, де знаходилась учительська і три класи. Пізніше збудували ще одне приміщення з двома класами. Нині там розташована пошта. Працювати було незручно, адже навчання велося у три зміни, а школа знаходилась у чотирьох приміщеннях. Тому жителі села вирішили побудувати нову школу.
Приміщення нової школи відкрило двері для учнів у 1968 році. Вона була розрахована на 190 дітей. Учителі разом із учнями оформляли класи, озеленювали територію. Багато сил і енергії доклала біолог школи Ніла Хомівна Сушко, яка сама діставала саджанці дерев і кущів, а потім учила дітей садити і доглядати їх. Учитель трудового навчання Микола Якович Миколенко разом із завгоспом школи Андрієм Дмитровичем Сушком оформляли кабінети, а вчителі виготовляли наочність.

До 2004 року школа називалася восьмирічною, неповною середньою, потім – загальноосвітньою І-ІІ ступенів. У 2004 році розпорядженням голови Шполянської РДА школу перейменували у навчально-виховний комплекс. Нині в закладі працює 9 основних учителів та 3 учителі-сумісники. Із них 5 учителів мають кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії», 3 вчителі – «спеціаліст І категорії», 2 учителі – «спеціаліст ІІ категорії», 2 учителі – «спеціаліст». 3 учителі мають педагогічне звання «Старший учитель».
Із 1999 року у школі почала діяти підготовча група. Нині це дитячий садок, який відвідує 12 дітей. Навчає їх вихователь із вищою освітою Інна Григорівна Нарадько.
У школі існує музей історії села, який вміщує куточки Бойової Слави та історії школи, український етнографічний музей.
Педагогічний колектив свою роботу спрямовує на підвищення якості навчально-виховного процесу, використовуючи сучасні освітні технології. Щороку випускники 9 класів отримують свідоцтва про отримання базової загальної середньої освіти з відзнакою, підтверджуючи набуті знання у 10-11 класах та навчанні у вишах. Учні школи – постійні учасники районних предметних олімпіад, конкурсів знавців рідної мови, ім. Т. Г. Шевченка, спортивних змагань. Жодне сільське свято не обходиться без наших маленьких артистів, а під час шкільних виступів у залі завжди аншлаг. Працьовиті, активні, відповідальні, енергійні – ось такі наші учні.

Хочеться, щоб вони не відчували обмеженості в навчанні через те, що живуть у селі й відвідують невелику школу І-ІІ ступенів. Сільська та районна влада старається, щоб діти почували себе комфортно, виділяє кошти на ремонтні роботи та підтримання належної температури у класах, дбає про харчування учнів (усі вихованці дитсадка та учні 1–9 класів харчуються безоплатно). Але, на жаль, не завжди на все необхідне вистачає коштів.
От і постало перед адміністрацією закладу питання про необхідність придбання ноутбука для використання в навчально-виховній роботі. Із цією проблемою ми звернулися до народного депутата по нашому округу Геннадія Борисовича Бобова. Скажу відверто, не вірилося, що справа вирішиться так швидко. Яким же було здивування і захоплення в нас, учителів (адже діти на канікулах і ще не знають про цю радість), коли минулого четверга ми отримали дорогий для нас подарунок – новенький ноутбук. Приємно вдвічі, адже подарунок цей школа отримала напередодні свого ювілею – 50-річчя.
Від усього колективу нашої школи дякуємо Вам, шановний Геннадію Борисовичу! Ви – людина слова, підтримуєте заклади освіти, культури, медицини не на словах, а справами. Ми сподіваємося на подальшу співпрацю з Вами, наш шановний депутате, і говоримо щире спасибі за Ваше відкрите серце, якому не байдужі турботи і клопоти навіть ось таких маленьких шкіл, як наша. Бажаємо Вам і Вашим рідним міцного здоров’я. Велика вдячність за Вашу наполегливу, невтомну, сумлінну працю, щедрість душі і теплоту серця. Нехай втілюються в життя всі Ваші плани й задуми.

Лариса Іванівна Бобошко, директор Станіславчицького НВК «ДНЗ – ЗОШ І-ІІ ступенів»

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода