«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 3-08-2018, 09:32

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
З історії наших кінотеатрів:
кінопрокату в Черкасах виповнюється 110 років

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Біля витоків
Наявність ілюзіону в Черкасах задовго до революції підтверджує офіційний документ Київського губернського правління від 5 серпня 1908 року, адресований черкаській міській управі. Він свідчить: «За протоколом будівельного відділення від 3 липня за №181 дозволено пристосувати приміщення по Суворівській вулиці для демонстрування рухливих картин за допомогою сінематографа». Тож, наше місто стало одним із перших повітових на всю імперію, де міщани побачили велике диво, динамічне зображення. Та й від великих губернських міст Черкаси відстали ненадовго: першим з таких в Україні у 1896 році стала Одеса, далі були Харків, Київ та Катеринослав. Відомо, що будинок той належав торговцеві Бєлахову і знаходився він на місці зведеної у 1957 році житлової п’ятиповерхівки по інший бік вулиці від входу до обласної бібліотеки ім. Шевченка.
«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
У 1910 році свій кінотеатр «Експрес» відкрила міщанка Ярова. Він розташовувався майже на тому самому місці, де нині приміщення вже не діючого за призначенням «Салюту» біля Дитячого парку. У довіднику «Черкаси» за 1911 рік можна прочитати: «Постійних ілюзіонів у місті два – «Експрес» і «Кінематограф». Переміна картин двічі на тиждень. Відвідуються публікою дуже завзято».
У 1914 році відкрився черговий кінотеатр «Ампір». Він проіснував дуже довго і старшим черкащанам пам’ятний як перша «Україна» на Свердлова, тепер Дмитра Байди-Вишневецького. В той час його послуги рекламувалися приблизно так: «К сведению публики и господ дачников! В Черкассах по Суворовской улице имеется новооткрытый электротеатр «Ампир», оборудованный по последним техническим условиям. Обращено особое внимание на удобства посещающей публики!». До слова, знесли історичне для міста приміщення одного тз перших ілюзіонів доволі підступно. Акції протесту небайдужих черкасців змусили тодішнє парткерівництво запевнити, що будівля залишиться. Та ба – у форматі навчань з цивільної оборони під приводом аварійності якоїсь ночі її фасаду не стало... Трапилося це вже перед 1990-ми.
Слід сказати, що власники перших черкаських кінотеатрів постійно мали конфлікти з поліцією, а за ними й відповідні приписи. І все через те, що не гребували показувати контрабандні картини еротичного змісту. Це суперечило нормам християнської моралі, зате приносило чималі прибутки. Тож залишається констатувати, що сюжети, такі популярні у відеосалонах кінця 1980-х, пішли в народ набагато раніше.

«З усіх мистецтв...»
Після революції старі кінотеатри були націоналізовані, а новий – «Гуллівер» - у 1938 році відкрився по вулиці, що нині веде на Пагорб Слави. Він був одним із перших дитячих в усій країні.
В роки окупації німецькі, американські і навіть зрідка комедійні радянські стрічки «крутили» в колишньому «Держкіно» (це пізніша назва «Ампіру»), та у клубі рафінадного заводу. Ціни були доступні, вхід ні для кого не обмежувався, відтак сеанси відвідували як німецькі солдати, так і містяни.
Після війни «Держкіно» перейменували в «Україну», а ще відкрили невеличкий «Комсомолець», приміщення якого згодом передали спорттовариству. 1952-го року близько до місця колишнього театру Ярової було відкрито кінотеатр «Родіна», він же пізніше – перший «Салют» до повної його перебудови у середині 1980-х.
13 жовтня 1959 року 85-тисячні Черкаси збагатіли першим широкоформатним кінотеатром на 560 місць. «Дніпро» у середмісті більшість з нас ще добре пам’ятає, і додати залишається тільки те, що першим фільмом, продемонстрованим на його великому екрані, стала довженківська «Поема про море». А ось що мало кому відомо, так це те, що за проектом 1969 року титульний для Черкас «Дніпро» мали капітально розширити із виходом головної зали на вулицю Гоголя. Відтак, діючий кінозал ставав лише частиною велетенського кінокомплексу із концертною залою і навіть оранжереєю. Прикметно, що архітектурні форми цієї конструкції разюче контрастували з існуючими.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
25 травня 1963-го відкрився «Мир» на 500 місць по вулиці Енгельса, тепер Вячеслава Чорновола. Таким чином розпочалася реалізація програми «окультурення» міських околиць. Попри свій непретензійний фасад, «Мир» як на ті часи був доволі комфортним кінотеатром: зала вміщувала майже 500 глядачів, крісла в ній встановили напівм’які, міжряддя зробили просторими. До всього, приміщення обладнали дев’ятьма потужними вентиляторами. Був навіть балкон-фойє з виходом прямо в кінозал.
Нове життя старого кінотеатру розпочинається на наших очах. Понад десятиліття він не знав навіть поточного ремонту, а тепер ось – повна реконструкція вартістю майже 6 мільйонів гривень. Обіцяється, що тепер тут будуть кілька залів для юних вихованців спортшкіл.
Наша «кінокартина» була б неповною, якби не згадати, що у 1950-х – 1970-х роках у Черкасах (утім, як і інших чималих містах), були популярними літні кіноплощадки. Старожили згадають «Дружбу» у Першотравневому парку, «Казбет» там, де нині університетська площа, «Жовтневий» у Ювілейному парку.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

«Золота ера» та її кінець

Наступна кіноархітектурна прем’єра у Черкасах відбулася 1жовтня 1970 року. На вулиці Жовтневій, давно вже Благовісній, перерізали червону стрічку на вході до 300-місного кінотеатру «Зірка». З його газетної презентації кількома днями раніше черкащани дізналися, що в новому кінотеатрі встановлено найновішу апаратуру типу «Ксеноен», яка дозволяє демонструвати широкоекранні і звичайні фільми, а у день відкриття о 18.20 глядачі зможуть подивитися стрічку «Суворі кілометри».
Район вокзалу збиралися окультурити ще за пару років після відкриття «Миру», та не склалося. Будівництво «Романтика» від ідеї до втілення розтяглося аж на дві п’ятирічки. До слова, спершу його хотіли назвати «Космосом», що цій будівлі може б і більше пасувало, адже його стримані бетонно-скляні форми та внутрішній простір романтикою не віддавали. Та як би не було, 4 грудня 1975 року саме «Романтик» прийняв перших 400 відвідувачів.
Наступним став кінозал у Палаці культури «Дружба народів», що першим сеансом дебютував 28 лютого 1981-го. Згадуючи історію наших кінотеатрів, його чомусь несправедливо забувають. Можливо, з тієї причини, що він вважався не самостійним закладом, а в складі іншого. Утім, це таки був повноцінний кінотеатр. З тією лише відмінністю, що не працював по понеділках і вівторках та не мав ранішніх показів. Але кіносеанси в «Дружбі» періодика анонсувала так само, як і у інших «повноцінних» кінотеатрах.
Далі мав відкритися «Кобзар» у Південно-Західному районі, споруджувати який почали 1984-го, та згодом проект переробили під Палац молоді. «Морський» на Митниці далі проекту взагалі не пішов.
Вершиною «кінонізації» міста стало відкриття 30 травня 1986 року нової «України» із двома залами, одним із них аж на 800 місць: також довгобуду, адже його поява «незабаром» пророчилася міським начальством ще у лютому 1979-го. Та позаяк справа пішла важко і планове відкриття однаково не відбулося, подію вирішили не форсувати. Відтак, «Україна» стала одним із об’єктів, уведених в експлуатацію з нагоди 700-річчя Черкас.
Наприкінці радянської доби міська «імперія кіно» охоплювала не лише сім класичних кінотеатрів, а й два літніх та ще 24 кіноустановки при клубах підприємств. Деякі з них, як то при тютюновій фабриці чи цукрозаводі, функціонували як звичайні кінотеатри з тією хіба особливістю, що й при «Дружбі народів».

***
Наближалися 1990-ті. Відеосалони «залишили в живих» лише «Україну» та «Салют». А там відео, і яке тобі тільки заманеться, пішло в побут. Потім диски змінили касети і десь ближче до Міленіуму багатьом здалося, що масові перегляди фільмів залишаться у минулому тисячолітті. Та ба - настала ера D-форматів: 3-го, 4-го, 5-го... Ера долбі-систем, мультиплексів, поп-корну і ефекту «повної присутності». І люди в кіно повернулися. Адже кіношоу, як і будь-яке інше, має тривати...
Борис Юхно

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода