Понад 100 різців, невеличкий столик, шліфувальна машинка та багато стружки. Так, у імпровізованій майстерні на балконі черкаської квартири народжуються дерев’яні різьблені роботи Миколи Старова, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Нещодавно кореспондент «Нової Доби» завітав у гості до майстра та дізнався як із колоди можна отримати шедевр.

За фахом Микола Старов будівельник. Проте, зізнається, що не зміг перебороти в собі любов до мистецтва та з 2008 року різьбярить по дереву. Уперше цим ремеслом він зацікавився у армії. Там освоїв різьблення по кістці, а вже після повернення додому почав працювати з абсолютно новим для нього матеріалом – деревом. Зрештою митець брав участь у арт-проектах «Ми – українці» у Харкові, «Безкінечність ремесла» у Черкасах та інших. Неодноразово організовував і персональні виставки.
– Розпочинав із контурної та геометричної різьби. Всі техніки опановував самостійно. Для навчання я використовував спеціальну літературу, а ідеї шукав у колег, – розповідає пан Микола. – Пам’ятаю, проходив повз черкаський художній салон і побачив у вітрині різьблену роботу. Саме вона в подальшому й надихнула мене на створення першої картини.

На своєму творчому шляху Микола Старов спробував себе у різних стилях: реставрація робіт інших майстрів, різьблення меблів й сувенірної продукції, він навіть різьбив декорації для кінофільмів. Як зазначає сам автор, його роботи ніколи не затримуються удома. Їх відразу викуповують для подарунків та приватні колекціонери.
– Люди люблять щось із викрутасами, більш складні роботи. Коли маю час, роблю фігурку кота з глини чи гіпса. І її відразу забирають. На Андріївский узвіз їду здебільшого не продавати, а для того, щоб оцінили мене. Хтось просить хоча б ложку вирізьбити гарно для презенту. Там же знаходжу й своїх постійних клієнтів. Їх має кожен майстер, але взагалі колекціонери не люблять себе афішувати, – каже митець. – Часто дізнаюся від інших людей, що мої вироби поїхали в Англію, Німеччину та інші країни Європи. За кордоном мене рекомендують наші заробітчани або знаходять через інтернет. Колись виготовив роботу, де зобразив старовинну Десятинну церкву. Її побачили хлопці з Туреччини. Чомусь вона їм здалася схожою на мечеть, тому й забрали її. Я сам часто бував у Бельгії, Болгарії, Румунії, Чехії… Там зайдеш у невеличкий магазинчик у невеличкому місті і бачиш якісь цікаві історичні художні вироби. «Загорівся» ідеєю втілити це й на Черкащині. Планую створити тематичну серію робіт із назвою «Старі Черкаси». Головна ідея – розповісти історію рідного краю, познайомити молодь із відомими постатями, козаками, архітектурою, національним одягом тощо. А то вони зараз знають, хто такий ніндзя, а про козака-характерника навіть і не чули…

Наразі майстер вже виготовив 4 роботи для цього проекту. Та окремим й особливим видом мистецтва він вважає різьблення ікон. Саме ікони, що виготовив після тривалої перерви, автор зберігає у своєму домашньому архіві та не бажає продавати. Багато своїх інших ікон пан Микола подарував музеям та церквам у Києві, Острозі, Черкасах та інших містах України:
– Раніше я взагалі боявся навіть доторкнутися до ікони. І одна вірянка, яка готувалася до весілля, попросила мене виготовити вінчальну ікону. Загалом картину можна назвати іконою лише тоді, коли її освятять у церкві. Віряни завжди зможуть визначити, чи ікона лежить перед ними чи ні.

Як підготувався, так і склав іспит
Зазвичай сировину майстер закуповує на пилорамі. Найкраще підходять не висушені дошки із липи, клена, вільхи, горіха, бука, груші, берези та дуба.
– На пилорамах колоду розпускають на дошки, а потім висушують. Із деревини «виганяють» до 8 % вологи, проте у ній ще залишається напруга. Необхідно, щоб дошки деякий час полежали. Термін залежить від товщини дошки: якщо 4 см – до двох років, 5 см – три роки. Коли дерево «вилежиться» можна його «розпускати» на дощечки і склеювати їх, – говорить Микола Старов. – Раніше замовляв дерево в столярному цеху, де його відразу обробляли і заготовляли. З кожним роком це стало все дорожче, тому нині це роблю самотужки.

Переходимо безпосередньо до процесу творіння. На виконання однієї роботи необхідно часу від тижня до місяця. За словами митця, спочатку на папері треба намалювати обриси майбутньої картини. Він радить робити заготовку вже на дошці – так результат буде чіткішим. Лише після гарного обміркування можна починати різьблення. Насамперед, треба відразу продумати деталі, які потім доклеюватимете. А також заздалегідь підготувати необхідні інструменти – для одного виробу задіюють від 40 до 50 різців. Проте є легкі техніки, де використовують усього 3–4 різці. Різки з великим радіусом беруть для скульптур.

Усі допоміжні інструменти – недешеві. На ринку вони вартують від 150 гривень. Проте майстер й тут має свої секрети: недорогий варіант стамесок (заготовки) можна придбати на базарі за 10 гривень. Їх необхідно самостійно зачистити, і за якістю вони будуть не гіршими за ті, що продають у магазинах. Орнаменти – різноманітні. Для обрамлення ікони зазвичай – акантовий лист. Квіти та зірочки на думку майстра, не дуже пасують до ікон. А до інших картин – це політ вашої фантазії. Спочатку візерунок малюють на папері, а потім виліплюють із пластиліну.
– Приступати до роботи – це своєрідний іспит: як підготувався, так і склав. Якщо правильно не прорахував параметри, то й продукт отримаєш відповідний. Треба жити цією справою. Наприклад, якщо робиш ікону і сам не віриш у Бога, то вийде просто картина, а ніяка не ікона. Повз справжньої ікони люди не пройдуть, адже «вона вже не відпускає».

Про конкуренцію у сучасному світі різьбярів
Головний конкурент різьбяра – машина ЧПУ (Числове програмне управління). За її допомогою у сучасних цехах виготовляють одночасно чимало картин. Іноді над ними ще й працює митець, який придає виробу завершеного вигляду. Та все ж Микола Старов не вважає такі витвори ручною роботою:
– У такі роботи не вкладають душу, тому мене це не надихає. Коли різьбить майстер, він обмірковує кожну рисочку, кожний візеруночок, сам склеює дощечки, виліплює майбутні деталі з пластиліну або глини тощо. Я зараз вже не виготовляю меблі й сувеніри. Це дуже дорого, тому й не має попиту великого. Із цим добре справляється машина. Проте іконостаси в церквах – там машина ніколи не замінить ручну працю. Зазвичай я намагаюся у кожну свою роботу додати якусь деталь, щоб відразу було видно що її виконав автор, а не машина. Часто поєдную техніки барельєф (глибокий рельєф) і горельєф. При цьому слід звертати увагу на кути. При машинному різьбленні вони згладжені. А при ручній роботі, кінці листочків, наприклад, наче загострені.

Де шукати натхнення та ідеї, – порада від Миколи Старова
«Якщо сідаєш за роботу і немає натхнення, то треба перепочити. Узагалі, хоча я й мав творчі перерви, та я постійно навчався. У поїздках за кордон завжди маю із собою блокнот і олівець. Наприклад, на вокзалі сиджу – не втрачаю час і перемальовую усі малюнки зі стін. Коли немає натхнення, треба сфокусувати увагу на іншу роботу. Тому зазвичай працюю одночасно над двома-трьома роботами, і одну ще обмірковую. Це допомагає відволіктися.»