Коти є найпоширенішими тваринами у світі – це факт. Люди обожнюють муркотливих пухнастиків, приписують їм магічні та лікувальні здібності, дуже шанують їх. Ось чому в світі існує п\’ять різних свят, що вшановують цю тварину. Наприклад, у нашій країні День кішок відзначають 1 березня, в Польщі – 17 лютого, в Японії – 22 лютого, а в США – 29 жовтня. Ці дні з\’явилися в різний час і на підставі різних подій (або без таких). А от на міжнародному рівні свято «пухнастиків» відзначається з 2002 року.
Кореспонденти «Нової Доби» поцікавилися у черкащанок, які мають саме цих домашніх улюбленців, чи відзначають вони «котяче свято».

Ірина Швед, поетеса.
День кота не святкую. Навіть не знаю, коли цей день. Але маю вдома трьох котів. Першого – Адольфа (така кличка за чорні вуса під носиком і саме так назвали його волонтери) прихистили на мій день народження. Він – чорно-білий улюбленець моїх дітей. Терплячкий до дитячих обіймів і, навіть, спить у ніжках, коло діток.
Другий кіт Дружок попав до нас на перетримку – реабілітацію після відірваного собаками вуха. Його успішно прооперували, а ми залишили доглянути у післяопераційний період та так і залишили на постійне проживання. Ці два коти чубилися дуже довго. Прооперований був агресивненьким, бо мав нелегке минуле. Але за кілька місяців ми оточили його любов\’ю, доглядом і кіт змінив свій гарячий норов, інколи покушує, мовляв «я ще старий солдат». Нині ці коти нерозлийвода. А часу минуло всього 10 місяців. І ось нещодавно мій синочок привів з вулиці зморене від голоду чорне кошеня. Воно ледь перебирало лапками. А ввечері геть не вставало. То була двомісячна чорна кішечка. Ось уже минає тиждень як киця живе у нас. Назвали Сажкою, від слова «сажа», за чорний колір. Уже бігає, їсть, грається. Знайшла улюблене місце на веранді, під крученими павичами. Коти Сажку не чіпають. Так і живе в нашому домі троє «хвоста тиків». А свято кота для домашніх муркотиків може бути і щодня, коли з пакета пахне рибний чи м’ясний фарш.
Додам ще, що для сім\’ї дуже важливо здоров\’я домашніх улюбленців. Від цього залежить імунітет усіх домочадців.

Анна Романенко, журналістка, головний редактор «Вичерпно».
Коти мене супроводжували з самого дитинства. З вулиці приносила всіх покинутих і бездомних. Був колись навіть кіт без хвоста. Мама не забороняла, тому я постійно доглядали за якимось улюбленцем хвостатим. Коли подорослішала і у самої з\’явилися діти, вирішила, що час і дітям про когось піклуватися і ми їм на день народження подарували шотландця. Наш Боніфацій (а ласкаво просто Боня) котик з характером. Іноді мені здається, що він думає, що це ми у нього живемо.

День котів якщо чесно не відзначаю. Часто просто забуваю про нього. Але ці пухнастики зі мною все моє життя, тому, можна сказати, у мене кожен день – День кота.

Ірина Гаркавенко, (позивний Марго), керівник адміністративного відділу в Головному штабі Української добровольчої армії.
У мене зараз ціла сім’я з котів: Масік, Ізя, Мусічка і четверо кошенят. Так вже вийшло, що у нас колись жила кицька Сімочка, від якої у нас лишилося два коти Масік – так його назвали, бо вродився боязким. Білий і пухкий – справжній домашній кіт: на двір боїться носа вистромити. Та Ізя – жартома ми його звемо керівником харчоблоку: він всіх годує, просто майстерно знаходить їжу де завгодно і ділиться нею з усіма.

Коли я відпочивала по путівці для учасників АТО в санаторії в Тернополі, привезла звідти кицю – Мусічку, повне ім’я її Мусія, як місто в Іспанії, з якого родом наші друзі-волонтери. Муся була вуличною кицькою, бігала поблизу санаторія та вирізнялася з-поміж інших кольором шерстки – сіра з блакитним переливом, мені дуже сподобалася. Я довго вмовляла свого чоловіка забрати її з собою, щоб у нашій новій оселі також була киця, тому що коти лишилися з мамою в селі. Ми знайшли картонну коробку, зробили в ній дірки і повезли в ній кицьку. Так тривала поїздка лише якихось півгодини. Муся роздерла коробку і їхала «на волі», мов цариця. У неї і повадки якісь аристократичні, навіть не скажеш, що вона колись їла хліб і спала простонеба. Ми її «подружили» з нашими котами і був кумедний випадок, коли Ізя впіймав їй горобця і приніс в кімнату. Муся і не подумала його їсти, а горобець був ще живий, і почав літати по кімнаті… Всі ми його ловили тоді!
Коли у Мусічки з’явилися кошенята, ми їх також назвали символічно: Троїцький – рудий, кошенята-двійнята Мілка і Боня і четверта – Бусінка.

Анна Дума, Project Manager «SPD-Ukraine».
Коти мене супроводжують все життя. Це і втіха, і відповідальнчть – бо живе ж. Зараз маю двох: чорного кота, британця та трикольорову кішечку – просто красуню. Кіт самодостатній, гордий, вірний – за характером схожий на собаку. І довіряє лише господарю, інших не визнає за принципом «не чіпайте мене». Кицька має характер справжньої жінки: любить увагу, смачно поїсти, ласкава і шкідлива. Вона трьохмасного окрасу, з тих, які приносять щастя.
Коти в нашій сім\’ї з\’явилися раніше за сина, тож коли він з\’явився – сприйняли ревниво, довго намагались визначити, що це таке та чим для них обернеться. За шість років й досі не звикли, та просто чекають, коли ж він порозумнішає. Не кусають і не шкрябають – просто абсолютний ігнор.
Удень ловлять птахів на балконі (неуспішно), вночі – летючих мишей (два рази – успішно).
Якось спостерігала таку картину: по квартирі ходить кіт, а син – впритул за ним:

– Марк, що робиш?
– Пасу чорного баранчика.
– І як воно?
– Та добре. Звик вже, любить мене.
Наші коти також лікарі. Кіт взагалі не лягає спати без мене – а як ляже – мурчить, робить масаж, знімає мій (чи свій) стрес за день. Кішка завжди лягає на хворе місце: через деякий час біль зникає.

Наталія Короп, прес-секретар РПЛ.
Чорний як ніч шотландський висловухий з\’явився в нашій родині п\’ять років тому, як нагорода дитині за те, що мужньо добула до кінця заїзду в санаторії, де їй не подобалося. Відтоді Мерседес став повноправним членом нашої родини. Лагіднішої тваринки я не зустрічала. Його доброта зашкалює, хоча на вигляд він буває ну дуже серйозним. Вдача у нього королівська – він не ведеться на провокації у вигляді потискувань дворічної племінниці чи покусувань надокучливої морської свинки. Замість того щоб шкрябатися і воювати у відповідь, Мерсік подивиться грізним поглядом і вийде з кімнати. Мовляв, що воювати з нерозумними. Він товаришує з усіма домашніми тваринами. Найбільше запам\’яталося, як він кілька днів сидів біля клітки з хворим папугою і одного вечора заплакав. Так, з очей Мерсіка двома струмочками котилися сльози. Він відчув, що останній раз спить на улюбленому місці – біля клітки свого друга Кеші. Справді, на ранок папуги не стало. Звичайно ж усі коти розумні і лагідні, та мені найбільше до душі висловухі шотландці та британці. Люблю їх за слухняну вдачу та їхні плюшеві мордочки з великими очима. На день кота дочка завжди купує своєму улюбленцю якусь нову іграшку та котячі смаколики.