СУСПІЛЬСТВО


Новина із категорії: Новини » Суспільство

Роздрукувати        Друкована версія

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 10-08-2018, 09:12.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном Столовецький союз
Заводські й фабричні, громадські й офіцерські, студентські і шкільні… Минуло чверть віку відтоді, як востаннє відвідав класичну радянську столовку, а ніби побував там учора. В пам’яті – навіть запахи: не скажу, що найприємніші, адже коли одночасно чути котлети, хлорку та атомні парфуми розпашілої тітки на касі, апетит не обов’язково прийде навіть біля тарілки, але однаково – «пролетарська» їдальня як соціально-гастрономічне явище мала значно більше переваг, аніж того, що сьогодні називається ємним словом «совок».
«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Не візьмуся запевняти, що страви у їдальнях були найкориснішими і найпоживнішими, але стовідсотково – у порівнянні з тим їдлом, яким більшість з нас «перекусує» тепер – комплексне харчування поза домівкою можна вважати ідеальним.
По-перше – усі їли «перше». Тобто борщі, супи, щі, солянки, бульйони, розсольники та інші різновиди відносно гарячої рідини на майже м’ясній основі, а мудрі люди кажуть, що раз на день оце саме «перше» треба їсти хоч через силу. По-друге… Ні-ні, «друге», звісно теж усі їли, але тут – здебільшого заради калорій. Нехитрі гарніри, переважно каші або картопляне пюре з озерцем комбіжиру в середині порції, прикрашені пласкою котлеткою смакували не завжди, одначе з’їдалися, згідно вимог робітничо-заводського організму, в обов’язковому порядку. А по-друге – це салати, втілення вітамінної бомби у буряково-капустяно-морквяному еквіваленті. Буряки подавали з майонезом, капусту – з консервою, моркву – зі сметаною і інших комбінацій не передбачалось. По-третє, розмочити їжу в таких закладах можна було лише здоровими напоями: компотами, узваром, соками – томатним, яблучним, сливовим та інколи березовим, який, здається, ніхто не пив.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Утім, знаєте – щоб нічого не наплутати, нижче наведу тижневе меню їдальні одного з харківських підприємств (черкаського не знайшов), відкритої також й для відвідувачів «з вулиці», датоване січнем 1962 року. Отже.
Понеділок: щі м’ясні з кислої капусти, сирники зі сметаною або вареники з сиром або оладки зі сливовим повидлом, кисіль яблучний. Вівторок: борщ «Московський» з ковбасою і шкварками, котлети з кукурудзяною кашею або картоплею відварною і огірком солоним, компот із сухофруктів. Середа: розсольник «Ленінградський» з курячими потрохами, макарони по-флотськи з м’ясним смаженим фаршем, мус яблучний. Четвер: суп перловий з м’ясом і коренями, курка відварна з рисом, кисіль з журавлини. П’ятниця: бульйон з куркою, тріска відварна з картопляним пюре, кисіль яблучний. Субота: суп «Селянський» овочевий з м’ясом, сосиски з капустою тушкованою, желе лимонне. Неділя: суп гороховий з яловичиною або ковбасою, свинна тушонка з гречаною або рисовою кашею, кисіль молочний. Плюс щодня – перелічені салати з сезонним квашено-капустяним і гарячі напої – чай або какао з молоком. Уникаючи цінової конкретики скажу єдине: вже підраховано, що якщо тодішню зарплату перевести в обіди, то середньостатистичному трудязі її вистачило б приблизно на 250.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Свого часу в умовах Громадянської війни і економічного безладу радянський уряд жорстоко централізував систему постачання, майже відмовившись від товарно-грошових відносин. З 17 січня 1920 року, згідно постанови Раднаркому, для робітників і службовців почали створювати безкоштовні громадські ідальні. Вони проіснували майже два роки, до введення НЕПу, який розквітнув вже призабутими ресторанами та іншими елітними закладами, що рясніли розмаїттям заморських наїдків і екзотичних напоїв. Однак, на хвилі достатку й про їдальні не забули. Перша механізована з таких, тобто така, що працювала за конвеєрним принципом, була відкрита в Іваново-Вознесенську 29 березня 1925 року. Там щодня готували 17 тисяч порцій, тож і назву заклад мав відповідну – фабрика-кухня. 1920-ті часи запам’яталися ще й тим, що ще тоді в їдальнях з’явилися знамениті «Книги скарг»: своєрідний документ суворої звітності, записи відвідувачів в якому мали певний «виховний момент» для персоналу й поварів. Впровадження згаданого «кулінарного часопису» датоване 8 лютого 1927 року і небагато знайдеться людей, народжених в СРСР, які ніколи не погрожували ним скористатися. А найретивіші поборники порядку, гігієни і дотримання вимог у закладах харчування з превеликим задоволенням це робили. За що? На якість страв відвідувачі нарікали найменше, бо готували в їдальнях, враховуючи основний контингент невибагливого люду – їжу хоч і просту, та достатньо калорійну і поживну. Але ж сервіс! Тут – все: від відсутності на столі сільнички, не кажучи вже про серветки, до «підступних» на всі ноги стільців і засмальцьованих столів.


«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Колись натрапив на рідкісну в наших краях газету, називається «Русская Германия». У ній для тих, хто з кінцями подався до ФРН та не забув батьківської мови, в рубриці «Сделано в СССР» журналістка Олена Онєжина друкує побутові замальовки про колишню батьківщину своїх теперішніх співвітчизників. Ось дещо з іронічної статті «Общественное питание – путь к социализму», не спотворене перекладом, адже «сделано» таки в майже єдиномовному Союзі.
«Во времена своего знаменитого визита в Америку Хрущев впечатлился не только кукурузой, но и маленькими забегаловками с высокими круглыми столиками и без стульев. Удобно, недорого и быстро – не надо даже пальто снимать, купил чашку кофе с булочкой, съел и иди себе дальше… Кафетерии прижились в Союзе – помните как детьми мы пили там молочный коктейль за 11 копеек? Иногда хватало еще и на коржик…
Вообще в шестидесятые годы общественное питание развивалось довольно бурно – в феврале 1959 года было принято специальное постановлкение на этот счет – «О дальнейшем развитии и улучшении общественного питания». К 1965 году предполагалось увеличить выпуск продукции предприятий общепита более чем в два раза по сравнению с 1958-м. Планировался почти поголовный переход закусочных, кафе, ресторанов и столових на работу с полуфабрикатами.
Столовые времен социализма… О них можно поэму сложить. Один запах – одинаковый и никогда не выветриваемый – чего стоит! Мутные стекла и подтёки на кафеле и стенах. Грязные колченогие столики. Нет, их вытирали, разумеется, время от времени (стоило вам за него сесть, тут же подходила техничка с вонючей тряпкой, чтоб повозюкать у вас под носом), но чище от этого они не становились. Кем-то, очевидно от голода, обгрызанные по краям подносы с лужицами темной жижи (её за стойкой разливает из алюминиевого бака тётка в грязном халате. На баке видны красные полустёртые буквы: «-офе». Вообще все эти тётки, работницы столовок, ба-а-альшие начальники. Голоса у них зычные, а взгляды хмурые. Их все слушались. Помните, как послушно мы пятились, отскакивали, поднимали ноги, чтобы освободить для уборщицы занимаемый нами кусочек пола, который они как раз намеревались помыть? А кто помнит столовские солонки или перечницы, из которых, сколько не тряси, нельзя вытрясти и пылинки? А ещё стекляшки с засохшей на дне и по бокам горчицей, которую очередной посетитель, сам сознавая тщетность усилий, все царапает и царапает?..»
Це, безперечно, суб’єктивний погляд емігрантки, сформований під впливом порівняння теперішньої середньостатистичної німецької фізіономії, що лосниться від сосисочного жиру, з худорлявим обличчям, наприклад, Вахтанга Кікабідзе, який у «Міміно» видав своє невмируще «чаю хочу». Але недоліків в роботі їдалень й справді було чимало і боролися з ними, насамперед, громадськими рейдами й гострими статтями в центральних і місцевих газетах. На відміну від теперішніх критичних матеріалів тоді вони мали й резонанс, й ефект. А ще у таких статтях вказувалися прізвища винних у ситуації, однак ми цього не робитимемо, адже про багатьох з тих, про кого писала «Черкаська правда» 8 лютого 1962 року, говорити погано не годиться за споконвічними етичними нормами.
Тож, рейдова бригада з дев’яти осіб – від громадського контролера облпрофради до бригадира провідників каналізації заводу штучного волокна – з’ясували зокрема таке.

Даремно до їдальні № 1 відділу робітничого постачання «Укрводбуду» навідалися сім робітників БМУ-1: «нам відповіли, що їсти нема чого,» - записали вони у «Книзі скарг». Надзвичайна ситуація спонукала до невеликого розслідування, і будівельники нові – повідомили, що зробили запис, коли вже дуже накипіло, адже траплялося, не лише увечері, але й на сніданок у цій їдальні було порожньо.
Така ситуація була винятком. Частіше при перевірках з’ясовувалося, що забезпечуючи робітничі організми білками й вуглеводами, кухарі цілковито ігнорують вітамінні потреби відвідувачів. Про це та інше – у колективній статті рейдівців «Так працювати не можна». Вони, зокрема, повідомляють: «Характерно, що в багатьох перевірених нами закладах громадського харчування або зовсім відсутні, або дуже рідко бувають такі страви, як салат, вінегрет, квашені овочі. А як вони потрібні людині у зимовий період!
Дуже бідний асортимент страв у їдальні при консервному комбінаті (!). На обід подається лише чорний хліб, майже не буває молочних страв. Перші ж готуються лише з субпродуктів. Більше того, тут вам можуть подати навіть вчорашні котлети з макаронами. Завідуючий їдальнею знає про це. Знає він і про заготовлені 12,5 тонн картоплі, зараженої сухою гниллю. Щоб картопля не пропала, товариш П. продав її на сторону. Таким чином, їдальня зовсім залишилася без «другого хліба».
Не краще і в їдальні робочого заводу штучного волокна. Асортимент страв витримується тільки протягом двох годин, з 11-ї до 13-ї. Поїсти щось із картопляним гарніром тут можна вкрай рідко.
Але є підприємства, де асортимент страв різноманітніший. У їдальні при тютюновій фабриці є багато перших і других страв, у буфеті – широкий асортимент холодних закусок, на столи в необмеженій кількості подається квашена капуста. На відходах колектив їдальні відгодовує свиней. Це дає можливість урізноманітнювати обіди, готувати смачні поживні страви».
Далі бригада пройшлася по антисанітарії: було про що писати. Найбільше перепало на горіхи все тій же злидарській столовці при консервному комбінаті, де «дошки для розробки продуктів використовуються ті, що під рукою, у шафах в кухні вкупі лежать мухомори-липучки (якщо не помиляюся, аж до розвалу Союзу ці липкі стрічки звисали зі стель провінційних генделиків, доволі ефективно борячись з мухвою. Не надто естетично, зате дієво), гірчиця, часник, чай, перець, лаврове листя, порожні банки з-під повидла. В такому ж стані і комора. На стінах павутиння, на підлозі – сміття. Посуд миється погано».
А ось у їдальні заводу штучного волокна контролери побачили таке, про що тепер хіба в ретродруках і прочитаєш: «кухонна плита топиться соляркою, а сажа летить у котли з їжею».

Ну й насамкінець – як же без маленьких професійних хитрощів, якими в усі часи «славилися» і рядові працівники і начальство закладів громадського харчування? «Компот і чай в багатьох їдальнях подають не солодкий, але за ціною цукрованого, чеки не видають, часто в меню записують одні страви, а видають інші. Нерідко сметану розбавляють кефіром. В їдальні заводу штучного волокна довго продавали розсольник і борщ на одну копійку дорожче, а судак – аж на чотири копійки».
О, до речі, мало не забув. Як же у контексті теми не пригадати знамениті рибні дні?! Уперше четвер став таким згідно постанови Наркомпостачу 12 вересня 1932 року: у країні відчувався гострий дефіцит м’яса. Повторно до масового поїдання народом риби повернулися після 26 жовтня 1976 року, і знову причина була подібною. Морепродуктів і СРСР було, що називається, навалом: півлітрові банки з морською капустою залишилися на полицях навіть тоді, коли й Союзу не стало. А рибою в обов’язковому порядку відгодовували не лише людей, але й багатомільйонне поголів’я звірорадгоспів. Тож найпопулярніший хек, який тепер за ціною наздоганяє м'ясо, в радянських сім'ях з доброї волі їли хіба що перед получкою, коли в гаманцях дзвеніли самі дрібняки.
А, між іншим, у 1970-ті «світили» нам не лише рибні вівторок та четвер, але й «капустяний» понеділок (жарт чи ні, але кажуть, що вибір першого дня після вихідних пояснюється лікувальними властивостями білокачанної при виведенні алкогольних токсинів) і навіть «молочна» п’ятниця. Але експеримент провалився: відвідуваність кількох їдалень в Підмосков'ї, де зважилися на цю авантюру, у понеділок знижувалася більш як наполовину, а до розгрузочної п’ятниці взагалі не дійшли.





Теги: черкаси, черкаська область,


Черкаси наживо

У Черкасах сталася дорожньо-транспортна пригода по вулиці Смілянській. Повідомляють в прес-службі Патрульної поліції. Водій автомобіля Scania не
Наразі тут найбільше потребують четвертої позитивної групи, однак чекають на всіх бажаючих долучитися до доброї справи. Про це інформує телеканал
Про «мову ненависті» ...
Галина Березенко, RSS
Дорога в незалежність ...
Сергій Мошенський, RSS
Три зустрічі з морем ...
Владислав Бедринець, RSS
Про транспорт у Берліні ...
Галина Березенко, RSS
Спеціяльний поштовий штемпель ...
Лев Хмельковський, RSS
Про жнива ...
Сергій і Ольга Зінченки
Росія не залишила Грузію ...
Лев Хмельковський, RSS