Жінка ще звечора повідомила сім’ю − чоловіка та двох доньок, що завтра на роботу не піде. І хоч жнива в розпалі та вдома коїться безлад: і не прибрано, і хліб не спечений, і не попрано, одягти уже нічого, бо чоловік тракторист − день при дні на роботі, й приходить чорніше землі та і діти брудняться. Дівчатка радо усміхнулися, бо через ті жнива маму бачать лише пізно ввечері й дуже втомлену. Чоловік розуміюче кивнув головою. Ранок розпочала з сніданку для своєї половини, а потім замочила прання у стареньких ночвах (подумала, що по закінчені жнив, на премію, яку обіцяли, купить нові). Зібрала домоткані ряднинки, винесла на двір − хай провітряться. Кізячок замочила (ага, кізячок …), щоб глиняну долівку помазать. Підбілила біля плити, перетрусила рядна на лежанці. Поставила обід на плитку в бугрі, щоб у хаті не топить. Помила голови донькам. І навіть замугикала «Зелена бутилка неповна води, гуляй, гуляй дівко та й заміж не йди». Як до неї донісся гуркіт підводи та легенька іржання коня. Жінка миттю вилетіла на двір, здогадуючись, хто це міг бути. І дійсно на подвір’я повільною, втомленою ходою йшов чоловік: статний, високий, широкоплечий у важких, навіть для нього чоботищах − запилених і теж втомлених. У руках тримав батіг. Жінка хвацько кинула руки в боки, виставивши ногу вперед, показуючи цим, що перемир’я не буде. Бригадир кивнув і одночасно якось сором’язливо привітався. Зняв картуза, витер спітніле чоло. Жінка взяла ініціативу у свої руки.
− Сьогодні на роботу не піду і не просіть. Та я за тією роботою світу Божого не бачу, діти без догляду…
− Марусино! Голубочко, − бригадир на кілька кроків приблизився до господині, − вийди, дуже прошу, пшениця осипається. А через два − три дні жнива закінчаться − дам аж два вихідні й ще два до відпустки, тільки вийди, косарі простоюють.
Жіноча войовничість поступово проходила. Вона із жалем дивилася на чоловіка, розуміючи його втому, його відповідальність, його стурбованість. Мимоволі руки розв’язували фартух, підкидали дрова в плиту, збирали нехитрий харч у торбинку. Давала наказ старшій дочці. Заносила прання до сіней − ввечері закінчить. Переодягнулась. Мовчки пройшла повз бригадира і швиденько рушила до підводи… бо жнива, бо пшениця сиплеться…
Ольга Зінченко
