Що приховує минуле? Археолог розповів про розкопки на Черкащині

Що приховує минуле? Археолог розповів про розкопки на Черкащині

Кожна епоха має свої секрети. Часто, щоб розгадати хоч один із них, доводиться довго вивчати архівні дані, а потім провести місяці з лопатою в руках, щоб знайти дорогоцінні монети, фрагменти кераміки, а якщо пощастить – скіфське золото. На порозі Дня археолога ми поспілкувалися з очільником центру вивчення пам’яток археології в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького і центру дослідження трипільської культури та учасником багатьох експедицій Андрієм Касяном, щоб дізнатися про труднощі та переваги роботи шукачів історичної правди.

Що приховує минуле? Археолог розповів про розкопки на Черкащині


− Заняття археологією вимагають чимало часу та зусиль, потрібно не тільки вивчити історичний період, але й мати інтуїцію. Скажіть, для вас археологія – це професія чи покликання?

Археологія поєднує ці два поняття. Узагалі я випадково почав навчатися на історика. Під час проходження практики на першому курсі я поїхав на розкопки. Знаєте, це така річ, що якщо ви поїхали в археологічну експедицію, то це або на один раз, або на все життя. Я добре пам’ятаю свою першу практику у 2007 році, коли ми побували в Чигиринському районі, досліджували ямну культуру. Тоді я зрозумів, чому наші пращури постійно співали. Ми так і проводили вечори: біля ватри, навколо незвіданої природи, далеко від цивілізації.

− Думаю, для вас це були незабутні часи. Окрім поселень, іноді знаходять і доволі дивні поховання. Чи існують в археологів певні забобони?
Я не вірю в них, але цього року почув доволі цікаву історію. Виявляється, добрим знаком слугує трагічний випадок, коли людина випадково розрубує ногу. Це говорить про те, що знайдуть щось цінне. Насправді це жарт. Наша професія часто вимагає розкопувати могили. У більшості випадків невідомо, хто саме похований. Відьом, козаків-характерників, людей із надприродною силою завжди закопували інакше, ніж простих людей. Їх клали обличчям до землі, прибивали осиковим кілком або зв’язували ноги. Тобто робили все, щоб покійник не міг нашкодити або встати з могили. Люди боялися помсти з потойбіччя, тому вживали заходів, щоб уникнути такої можливості. Нещодавно колеги у Звенигородському районі знайшли схоже поховання, імовірно жінки, яку вважали відьмою. Існує переказ, що колись розкопали могилу козака-характерника, забрали осиковий кілок (для виставки в музеї), а його скелет залишили в іншому місці. Потім почали відбуватися дивні речі. Дехто казав, що нібито бачив привид козака. Коли кілок повернули – усе припинилося. Навіть щодо скарбів кажуть, що можна дуже довго їх шукати, але вони з’являться тільки в потрібний час і в певному місці. Хоча, звичайно, це все вже археологічний фольклор.

− Що, на Вашу думку, є запорукою успішних розкопок?
Дивлячись, що ви ставите за мету. Успіх залежить від багатьох факторів, чогось одного не можна визначити. Коли знайшли скіфське золото 2011 року, то це здавалося неймовірним. Спочатку було просто припущення. Цей курган грабували: під час розкопок знайдено недопалки цигарок, імовірно, чорні археологи почали копати, але кинули цю справу й пішли шукати удачі деінде. Наші теж спочатку засмутилися – і раптом знайшли таку цінність. З погляду науки успішні розкопки такі, коли виявляєш щось нове: уціліле житло чи поселення, вартісні знахідки. Нині на околиці Трахтемирова проводять масштабні роботи. Знайдено величезне городище в декілька гектарів. Спочатку археологи копали й думали, що натрапили на захисний вал, а виявилося, що на ньому є житло. Розкопали вал, а під ним ще один об’єкт. Ми намагаємося порівнювати, досліджувати все, що знаходимо, щоб уявити правдиву картину про тогочасне поселення, його побут. Для науки головне не лише знахідки, інколи кілька фрагментів кераміки можуть розказати про ту епоху більше, ніж знайдена золота прикраса. Окрім того, потрібно мати фахівця, який розбирається в певному періоді. Наприклад, ті, хто копає скіфський період, приблизно знають, де розташовані тодішні стоянки. Проте запорука – це насамперед наполеглива праця, бажання й трішки археологічної удачі.

Що приховує минуле? Археолог розповів про розкопки на Черкащині

− А з чого починаються розкопки? І як визначається місце?
− Починається все з оформлення документів. Необхідно отримати відкритий лист-дозвіл на проведення розкопок. Його видають археологу, який має право очолювати експедицію. Відповідно до законодавства будь-яке будівництво, проведення земельних робіт має супроводжувати рішення археологів. Вони повинні обстежити ділянку, дослідити ґрунт. Більшість українських земель має культурний шар. Лише після того як фахівці проводять розкопки до материка, до частини, на якій жили найдавніші люди, дозволяють будівництво або ж визначають місце, яке потенційно може містити якість цікаві археологічні об’єкти. Часто забудовники приховують факт будівництва, адже процедура дослідження може зайняти кілька років. Цьогоріч одна з експедицій проводила розкопки в селі Івківці. Вона цікава тим, що чорні археологи, натрапивши на поховання, узяли лише металеві речі, а сам об’єкт залишили. Місцевий краєзнавець тоді звернувся до археологів. Імовірно, це зарубенецька культура. Фахівець того періоду зазначив, що це сенсаційне відкриття, адже вважали, що на тій території не поширювалася знайдена культура. Деякі поселення розташовані на території поля, де посівний шар щороку знімають. Унаслідок цього іноді доводиться проводитися розкопки, щоб урятувати знахідки.

− Скажіть, на Вашу думку, наскільки поширена чорна археологія на Черкащині?
Де, як не на наших землях, бути чорним археологам? На Черкащині така насиченість цікавих з історичного погляду місць: Холодний Яр, Трахтемирів, Канівські гори. Можливо, ще десь у Причорномор’ї більш поширена чорна археологія, бо там колись було чимало грецьких поселень. У нас же багато об’єктів різних періодів. Велика кількість знахідок черняхівської культури, яку особливо люблять чорні археологи. Це римський період, тому знаходять чимало монет, прикрас із дорогоцінних металів, бронзових фібул (прикрас-застібок), які мають попит на нелегальному ринку.

Що приховує минуле? Археолог розповів про розкопки на Черкащині

− Чорна археологія – одна з актуальних проблем сьогодення. За кордон збувають цінні речі, і чимало таємниць історії залишається нерозгаданими. Скажіть, чи можна мінімізувати кількість цих шукачів скарбів?
Філософія чорних археологів близька до людей, які ходять на риболовлю або полювання. У них є певний азарт. А ще у такий спосіб вони заробляють непогані гроші. Було б чудово, щоб цей запал був спрямований на пошук артефактів та їхню передачу музею. Деякі чорні археологи приносять у музеї пошко­джені знахідки або менш вартісні від уже реалізованих. Бо їхня мета – отримати прибуток. Думаю, якби не можна було б легко продавати цінні речі, закрити так звані чорні ринки, тоді продаж артефактів значно зменшився.

− Ви вже згадували про масштабні розкопки, що проводять археологи поблизу Трахтемирова в Канівському районі. Розкажіть детальніше, що вже знайдено і до якого історичного періоду належить це городище?

Це поселення Лисуха, відоме приблизно з 1970-х років. Усе ще важко його датувати. Найдавніші знахідки належать до пізнього палеоліту, є знахідки скіфського періоду (V−IV століття до нашої ери). Знайдені також предмети зарубенецької, київської, черняхівської культури та поховання сарматського типу. Сотні об’єктів уже досліджено, зроблений розріз оборонного валу, розпочалося дослідження подолу гори Лисуха. Серед цінних артефактів знайдено скіфський наконечник, фрагменти амфор, розвали горщиків. Ці речі дають можливість уявити, яким був побут тамтешніх жителів.

Пане Андрію, ви очолюєте центр вивчення пам’яток археології в Черкаському національному університеті. Скажіть, які цікаві речі містяться у його музеї?

Наші студенти постійно поповнюють університетський музей артефактами різних історичних періодів, так званими випадковими знахідками. На базі лабораторії створена музейна експозиція, яка «розповідає» про історію краю від часів появи першої людини і до початку ХХ ст. У нас одна з найкращих колекцій кам’яних сокир в області, є також багато знахідок ямної культури, козацьких часів. Плануємо експонувати колекцію прасок кінця XIX – початку XX століть. Їх нам передали воїни із зони АТО, випускники ННІ історії і філософії.


Дар’я Роженкова, фото Руслана Крижанівського

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x