Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази

Владислав Бедринець, RSS,
Дата: 17-08-2018, 13:22

Чи доводилося вам колись відпочивати на морі? Якщо ні, то ця писанина для вас, бо, прочитавши її, ви з вірогідністю 37% скажите собі: «Та ну його! Краще піду копати картоплю, або на крайняк посиджу з вудкою на річці». Якщо ж доводилося, то це вже точно для вас, бо вірогідність того, що ви погодитеся зі словами автора, вдвічі вища, ніж у попередньому випадку.

Отакий от початок. Далі – продовження. Надумалося якось Бедринцю і його сімейству поїхати посмажити бочки на пісочку одного з морів України. Отого, що найбільше, бо чого його мєлочитися.

Першою була думка «За що?», друга «Як?». Оскільки блог не про це, подробиці відповідей на ці питання залишимо відкритими. Скажу лише, що двоє дорослих і двоє дітей на 7 днів, це... не так вже й мало для простого черкащанина. Відразу зацікавило оголошення в одній з черкаських маршруток. Спокусилися на он-інклюзів по-українськи. В Черкасах сідаєте у автобус, а далі, як писала колись відома українська поетка, «Від нас уже нічого не залежить». Брехня, скажу я вам. Залежить ще й як. Але про це далі.

Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази


Пригоди почалися ще на етапі підготовки. Все, що край треба було взяти з собою, в 4 клєтчасті торби і один позичений чемоданчик ніяк не влазили. Зрештою після багаторазових сварок і мало не слізних переконань смугастенькі пледики, 4 шерстяні светри, двійко штанців, 5-ро сорочечок і кілограм із 10 плюшевих ведмедиків було вирішено лишити вдома. Така ж доля чекала і на запаси провізії на 6 місяців для полярної експедиції (враховуючи м’ясо для їздових собак), бо «Я сама краще знаю, що приготувати своїм дітям» і «раптом на їхніх харчах у мене там скрутить живіт». Зібралися. Спакувалися. Вийшли з квартири. Згадали, що треба посидіти. Повернулися в квартиру. Посиділи. Вийшли. Згадали, що треба викликати таксі. Зайшли. Викликали. Вийшли. Згадали, що не перевірили, чи вимкнена праска, якою в останній момент навіщось прасували штори на вікнах, бо «раптом в дім вломляться грабіжники і будуть сміятися, що в хаті безлад». Вийшли. Згадали...

В таксі було сумно. Може, тому, що 4 клєтчасті якось влізли в багажник і на заднє сидіння, а позичений – ні. Довелося пхати собі на коліна. Оголошений диспетчером «форд» був у такому стані, що сам дядько Форд мабуть крутився юлою, доки мені вдалося втиснутися на переднє сидіння. Зверху акуратно вклався чемодан і ласкаво вперся висувною частиною в найболючіше місце. Особливо муляв маленький компас на ручці. Блін! Який дурень додумався приробити його до чемодана? Не, ну серйозно! Ще б глобуса прикрутили туди!

Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази


Перебралися, всілися. Тронулись.
Дороги. Тут можна писати багато. Але «Нова Доба» сайт серйозний, нецензурщини не потерпить. Тому скажу просто. Дороги на Черкащині погані. Поки доїхали до Умані, нудило, перефразовуючи славетного земляка, і мертвих, і живих.., а ненароджених, яким чомусь на серйозному терміні приспічило їхати на море, так у буквальному сенсі цього слова. Єдине, що рятувало – це мультфільм про короля Артура, який водій запустив по колу. 8 годин короля Артура! Вночі! Коли навіть оббеканій вагітній відпочивальниці дико хотілося спати. Все-включено по-українські! Причому так, що не виключиш. Щоправда годині о 2-ій ночі, коли автобус заїхав на заправку, вдалося підбити на злочин ще одного такого ж розбишаку як сам і вдвох вимкнути хоча б той телевізор, що висів над головою. Той, що в себе над лобом, водій вперто вимкнути відмовився, заявивши, що його наявність у ввімкненому стані передбачена інструкцією. ХТО? ПИСАВ? ТУ? ІНСТРУКЦІЮ? Я хочу подивитися йому в очі, потім посадити на стілець, який скаче як скажений віслюк, ввімкнути мультик про короля Артура і змусити дивитися.

Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази


До речі, про заправки. Та, що під Уманню, порадувала наявністю туалета. Безкоштовного! Щоправда порадувала не всіх. Багато з попутників, особливо чоловічої статі, вперто човгали за межі заправки, щоб віддати шану нічній прохолоді придорожних кущів. Чому так? Їй-Богу не знаю! От чесно! Сам в шоці. Ну, хай дитя б не дотерпілось стояти в черзі. Але дітки стояли. І чекали. Мами чекали. Але мужики на те й мужики, щоб не шукати легких шляхів. Зрештою жінки не розгубилися і приватизували право займати і чоловічий туалет. Ну, а що робити, якщо черга зібралася лише біля жіночого. Це спочатку. Потім таким ботанам, як ми з сином, довелося теж ставати в жіночу чергу, але вже до чоловічого туалету. Порадував темношкірий іноземець. Не знаю, яким робом він опинився о другій годині ночі на заправці під Уманню, але цієї ночі він не забуде ще довго. Чоловік просто стояв і переводив очі з однієї жіночої черги на іншу, намагаючись зрозуміти, котрі з них вважають себе настільки мужніми, щоб користуватися чоловічим туалетом.

Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази


Траса Київ – Одеса. Широка. Пряма. І без ям. Навіть сказати нічого, бо так і не помітив, коли почалася, а коли кінчилася. Запам’яталася тільки великою кількістю здоровенних машинерій, які швидко тягнуть щось кудись. Так швидко, що обганяють автобус наче стоячий. І це тягнучи за собою надцятитонні фури. Деякі з них із нарощеними бортами. Настільки нарощеними, що виникає відчуття, що ваговик виконує пам’ятну з садочка вправу «А тепер качечка присіла». Хм, цікаво, скільки треба заплатити тим, хто зважує машини, щоб вони цього не помітили?
А ще Одеса (через неї проїжджали), як і весь Південь, вразили в першу чергу величезною кількістю російської мови. Причому скрізь. На вивісках, плакатах, рекламі. Навіть політичній. Це трохи здивувало. Неприємно, якщо чесно. Відчуття, немов повернувся в Черкаси у часи своєї молодості.

Ну, зрештою, досить вступів. Приїхали. База відразу занурила глибоко в радянське дитинство. Ну, це без образ. За ці гроші, ніхто й не сподівався на накачаних лакеїв і граційних покоївок. Ні одних, ні інших не було в принципі. І добре. А були майбутні сусіди по житлу, пляжу, їдальні, словом браття-відпочивальники з Черкас. Як і годиться, спочатку була влаштована дружня гра під назвою: «Ця кімната буде лише моя!» Відчуття було таке, що адміністрація по-секрету сказала прибулим, що місця в кімнатах вистачить не на всіх і решті доведеться ночувати на вулиці. Крик, гамір, тицяння в лице реєстраторкам зіжмаканими путівками і паспортами радували душу і нагадували колись десь бачене в «ютубі» годування крокодилів. Зрештою кімната на 4-ох без підселення була успішно вихоплена із загального місива, 4 клєтчасті з обірваними ручками і захищений, як зіниця ока, бо позичений, успішно витаскані на 3-й поверх. Заселилися. Облаштувалися. Теперки море? Ніііі, не так швидко, дєтка! Адже пора снідати.

Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази


Їдальня і їдуни на морі – це взагалі тема окремого... роману. Чому??? Ні, от чому, людям здається, що, якщо вони відпочивають, то правила хорошого тону і елементарна вихованість теж мають відпочивати від них? Я вже не кажу про такі дрібниці, як чавкання, плямкання і регіт, від якого Гомер помер би від заздрощів. Що? Вже помер? Ну, то я ж і кажу. Чомусь багатьом відпочивальникам здається, що в отой український он-інклюзів обов’язково має входити хамське ставлення до персоналу. Сумно також, що Голодомор залишив глибокі сліди в душах українців. Настільки глибокі, що і в третьому поколінні люди бояться померти з голоду. Ну, а як інакше пояснити дії деяких відпочивальників, які після обіду збирали в баночки і лоточки недоїдки за своїх і навіть сусідніх столиків, запаковували здобич у целофанові пакетики і ретельно, неначе мурашечки, таскали омріяну їжу в спальний корпус. Секрет подальшої долі цих здобутків розкрився незабаром, коли вночі щось почало чавкати і шурхотіти на сусідньому балконі. Також бутерброди із напівпропавших котлет радували око коло моря, їхні рештки валялися на пляжі, по дорозі до моря, в скверику коло бази, та (чого там мєлочитися!) по всьому населеному пункту, в якому розміщується база. Нє, а шо такоє? Все ж включено. То треба гуляти на всі гроші. Як по-секрету зізналася одна з прибиральниць, після кожного заїзду цілі клунки їстівних «прєлєстєй» доводиться вигрібати на смітник із невеликих холодильничків для молокопродуктів і напоїв, які є в кожному номері.

Щоб далеко не відходити від теми їжі, пройдуся й по алкоголю. Скажу чесно, нам пощастило. В заїзді було багато сімейних з дітьми, кілька молодих парочок і трійко бабусів з дідусями. Особливо пити не було кому. Але за словами обслуги (якщо трохи поулибацця, ввімкнувши журналістську пронирливість, можна й не таке випитати) нам дійсно пощастило. Кажуть, шанувальники зеленого змія інколи дуууже бурно і весело проводять своє дозвілля. Так весело, що від деяких прибиральницям доводиться оборонятися швабрами, а скло з битих пляшок згрібати під балконами, на балконах, в номерах, у скверику біля бази і (знову ж таки – раз живемо ж) по всьому населеному пункту. Не, ну а шо, гроші заплатив? Маю право!

Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази


До речі, про сміття. Там воно скрізь. Видно, що відпочивати люди приїхали серйозні, зайняті, і не хочуть витрачати час на пошуки сміттєвих баків. А навіщо, якщо можна кинути просто під ноги, або навіть лишити обгортку чи недоїдену котлету плямо на пляжі. Нє, а шо не маю права? Я ж заплатив! До речі, як виявилося, відпочивальники мають право лишати після себе не лише папірці, а й... інші залишки життєдіяльності. Вибачайте за натуралізм, але практично в будь-якому романтичному затишному куточку можна запросто вступити в... Угу, в єто самоє.

Ну, от плавно перейшли до кінця. А тут буде найголовніше. Море. Воно прекрасне. Чесно. Просто дивовижне. Коли там немає людей. Не знаю, як кому, а в мене надмірна кількість оголених і не завжди прекрасних тіл чомусь викликає невеликий острах. Наприклад, побачити те, що не дуже хотілося б. Особливо, коли поряд діти. Бліііін! Люди, для загорання топлес є спеціальні пляжі! Якщо ви не хочете, щоб ваша донечка стала постійним клєнтом гінеколога, на варто відправляти її голенькою будувати піщані замки. Крім усього, вибачте, а ви самі не пробували голими сідницям вмоститися на купу битих мушель? Ні? А чому? Це ж так мило. А якщо собачка покакала прямо тут, то може варто вкинути це в пакетик, а не закопувати в пісочок прямо на пляжі? Водні процедури – то особлива радість. Коли трійко гицелів з триярусними матами гепають один в одного м’ячем, їм чомусь здається, що весь пляж просто завмирає від радості. Про такі дрібниці, як обляпування водою тих, хто поки не збирався купатися, і напливання на голову надувним матрацом, катамараном чи моторним човном не варто й згадувати. Воно й зрозуміло. Хочеш тиші і спокою – бери вудку і дуй на річку в комиші. Бо поки на українських морях будуть відпочивати українці, нормальним людям там робити нічого.

Морський відпочинок по-черкаськи, або Репортаж із чорноморської бази


Пи.Си.: Хочете запитати, де відпочивав і що воно за база така? А яка різниця, якщо таке практично все узбережжя. Принаймні таку інформацію вдалося роздобути мені. У вас є інша? Ок, готовий вислухати. Можна навіть в коментах )))

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода