Є у гумору на футбольну тематику така особливість: читаючи деякі з цих творів, можна легко здогадатись, у які саме роки створена та чи інша усмішка. Як саме? Ну, за прізвищами футболістів і тренерів, що там фігурують. Як, скажімо, це можна сказати і про усмішку, приведену нижче.

НАСЛІДУЮЧИ КУМИРІВ

Грають весело й завзято
Хлопці на подвір’ї
І у всьому приклад брати
Хочуть із кумирів.

Петрик у атаці вміє
Діять бездоганно
І кричить не без надії:
– Я – Ігор Бєланов!

Вітя також форвард вмілий,
З чудовим ударом,
Він вигукує щосили:
– Ну, а я – Заваров!

А Руслан чомусь не грає, –
Настрій філософський…
Головою він хитає:
– А я Лобановський!

Щось завжди трапляється уперше. Перша збірка, як і перша любов, не забувається. Так і моя перша гумористична збірка «Гуморески та байки» (Черкаси, Редакційно-видавничий відділ преси, 1991 рік), де була надрукована наведена вище гумореска, не раз ставала для мене приводом для споминів. І тому, що перша. І тому, що нагадує про батька, якого вже нема. Бо збірка видавалася власним коштом і батько був головним «мотором» здійснення цієї мрії. Без нього цієї збірки не було б.
У майже кожної обдарованої людини в Україні (чим би вона не займалася – літературою, футболом або чимось іншим…) є гостре відчуття… кам’яної стіни, що стоїть перед тобою. Cтіни, яку не проб’єш… Але яку – треба пробити! Щоб рухатися уперед. Отож якщо ми хочемо, щоб Україна стала тією Україною, про яку ми мріємо, нам треба цю трикляту кам’яну стіну пробити… Cпільними зусиллями!
Отож і хотілося б пробігтися поглядом по сторінках цієї, ще першої для мене збірки. Ну, хоча б по сторінках, пов’язаних зі спортом.
Серед любителів футболу можна знайти досить глибоких поціновувачів цієї великої гри. Що вони вельми переконливо засвідчують і власними цікавими думками, і умінням їх аргументувати промовистими подробицями тих чи інших футбольних поєдинків. Та і тренерська доля у футболі нелегка. Саме до таких висновків можна було б прийти після прочитання наступної усмішки.

БІЛЯ ТЕЛЕВІЗОРА

– Ні, не так, – мовив Іван, –
Треба йти по флангу.
І влучати у «дев’ятку»,
А не тільки в штангу.

Треба грати нестандартно
І як бить – то з льоту!
І надійніше свої
Захищать ворота.

А Іванові дружина:
– Тебе можна, любий,
Вже тренером призначати
Найкращого клубу.

– Та ні, мила, – Іван каже, –
Не маю охоти:
Їх, Марусю, надто часто
Знімають з роботи.

Так звані «договірняки» траплялися у всі часи, але ще більше було хвилюючих і цікавих матчів, що відповідають такому різкому і непоступливому слову – дербі… Нині такими є матчі «Динамо» – «Шахтар», а колись, ще за совкових часів, так говорили про поєдинки «Динамо» – «Спартак», про що до певної міри свідчить і усмішка, приведена нижче.

ФАНАТ

Мишка в міліції прохали
Сімейний пояснить скандал,
Бо жінка з тещею тікали
Від нього мало не квартал.

Питання ставили сердезі:
– Ну як до цього ви дійшли?!
Чи, може, дуже нетверезі
У ту хвилину ви були?

Мишко сидить, з похмілля гине,
Почервонів, неначе рак,
І для пояснення причини
Не може підшукать ніяк.

Розвів розгублено руками
І пояснив події так:
– Та я болію за «Динамо»,
А жінка й теща за «Спартак»…

Є у збірці, про яку йде мова, ще одна усмішка на спортивну тематику. Але вже не про футбол, а про бокс. Ще до того, як згадана вище збірка побачила світ, усмішка, приведена нижче, була надрукована у журналі «Старт». Був колись такий журнал в Україні. Досить таки цікавий за змістом.
Успіхи наших боксерів на міжнародній арені добре усім помітні і в усмішці, приведеній нижче, наявна обережна спроба до певної міри розібратися у мотиваційному корінні цих перемог. Маю надію, що колись напишеться усмішка, пов’язана і з нашими футбольними перемогами.
ІНТЕРВ’Ю З ЧЕМПІОНОМ

Журналісти збіглись вмить,
Їх було багато:
– Як вдалося вам, скажіть,
Чемпіоном стати?

Бокс же штука нелегка,
Буває й сутужно,
Звідки ж це у вас така
Впертість, сила, мужність?

Може, вам допомогли
Технічні новинки?
– Що б вони мені дали?!
Це все – моя жінка!

Тут її заслуга є,
Моєї немає:
Бо казала, що приб’є,
Коли я програю!

Ось така, не дуже і тривала мандрівка по загалом невеликій гумористичній збірці. Мандрівка, яка, сподіваюсь, не дуже втомила і хоч трохи розвеселила.