Олександр Черевко: «Творення держави і її майбутнє залежить від громадянської позиції кожного з нас»

Олександр Черевко: «Творення держави і її майбутнє залежить від громадянської позиції кожного з нас»

Про українську незалежність, про демократію і про реформування, а ще про досягнення і проблеми сьогодення – в інтерв’ю політичного і громадського діяча, очільника Черкащини (2005−2010 роки), а нині – ректора Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександра Черевка.

– Олександре Володимировичу, як Ви оцінюєте шлях, пройдений нашою державою за 27 років незалежності? Що вдалося, а що ні?
– Процес становлення незалежної держави непростий. Оцінюючи пройдений шлях, ми бачимо здобутки і прорахунки. Переконаний, що найважливішим досягненням цього періоду є утвердження громадянського суспільства та української політичної нації. Саме громадянське суспільство активно протистояло виявам свавілля у 2004 році (Помаранчева революція) і 2013-му (Революція гідності). Саме воно першим стало на захист суверенітету й територіальної цілісності держави у 2014-му.
Відзначу, що з перемогою Помаранчевої революції такі поняття, як демократія, свобода слова, стали нормою нашого життя. Я добре пам’ятаю, як у 2002−2004 рр., будучи державним службовцем, єдиний із обласних керівників став проти системи. Тоді не можна було нічого писати, говорити. Натомість тепер будь-хто може прийти будь-куди зі своїми вимогами, плакатами, протестами. Вважаю, це й наше досягнення – усіх, хто впродовж років по цеглині будував демократію.
Погоджуюся, що нам не все вдалося зробити. Чимало питань має вирішити й нинішня державна влада. Зокрема, в умовах сучасних викликів і гібридної війни особливої актуальності набула проблема української ідентичності. Коли ми обирали Президента, то із 60 заявлених реформ найголовнішою була названа популяризація України у світі. Але чомусь на її реалізацію – здійснення мовної політики, розвиток інформаційного простору, формування позитивного образу України – ніколи не вистачає грошей. Тут можна повчитися навіть у нашого одвічного ворога – Росії. Ми постійно бачимо, як вона себе популяризує у світі, як розширює свій інформаційний простір, як просуває ідею «Рускаго міра».
На мій погляд, сучасне національно-патріотичне виховання має бути більш системним і продуманим, з максимальним використанням виховного потенціалу нашої історико-культурної спадщини. У цій роботі потрібно спиратися не тільки на заклади освіти, культури і мистецтва, а й на громадськість, передусім осередки творчих спілок – письменників, художників, краєзнавців, майстрів народного мистецтва. Ці люди суттєво впливають на формування національної свідомості та патріотизму громадян. Їм необхідно приділяти більше уваги й надавати підтримку.
У цілому ж державі потрібно провадити наступальну політику, спрямовану на утвердження незалежності. І почати треба із цілком прагматичних речей. Скажімо, установити соціальний статус воїна АТО, щоб ці люди почувалися достойно й не мали потреби обслуговувати чиїсь інтереси, як це ми бачимо нині.
Водночас наш народ має поступово, крок за кроком, засвоювати уроки демократії, розуміти, що свобода не з’явилася одразу. А то нині напрошується така алегорія: наші сучасники, особливо молодь, сидять на даху конструкції під назвою «незалежність» і не усвідомлюють того, що хтось уже впродовж років, десятиліть і століть закладав її підвалини, споруджував стіни. І не потрібно себе обманювати, що сьогодні починається нова ера. Сотнями, тисячами життів ми вже заплатили і ще платимо за свою незалежність. Українцям треба подивитися на себе й справедливо оцінити. Насправді ми дуже погано сприймаємо зміни. І це наша біда.

– Можливо, саме тому реформи в Україні запроваджують так повільно?
– Так, бо не можна лікувати хворого за його правилами. Як приклад наведу впровадження адміністративно-територіальної реформи. Реформа працює лише для тих громад, які вже об’єдналися. А там, де цього не відбулося, то скоро й не відбудеться. Бо людям не розповідають про необхідність змін, про переваги, які вони отримають у результаті, а тому виграють дрібні місцеві інтереси. Якщо так триватиме й далі, то навіть ця, здавалося б, зрозуміла реформа не буде успішною. Іншими словами, державну справу слід робити по-державному.
У цьому випадку принцип добровільності не може бути єдиним вирішальним. Це самообман.

– Зараз багатьох хвилює питання завершення неоголошеної війни з Росією. Усі політики говорять про це. Як Ви гадаєте, чим завершиться наше протистояння?
– Ми можемо досягнути миру лише за таких умов: наша перемога, звільнення наших територій, повернення Криму. Треба бути реалістами – це завдання сьогодні непросте. Треба застосувати всі важелі: і вплив громадськості, і підняття національно-патріотичного духу, і посилення обороноздатності, і військові дії, і, звісно, дипломатію. Назрів час, коли треба змінювати формат переговорів. Як бачимо, Мінські перемовини ні в першому, ні в другому своєму варіанті не були ефективними. На мою думку, треба повертатися до наших гарантів, які підписали Будапештський меморандум у 1994 році, а це США, Росія та Велика Британія, а також Франція і Китай, які пізніше доєдналися до першопідписантів. Цим Меморандумом взамін за роззброєння вказані держави зобов’язалися поважати наші незалежність, суверенітет та кордони; утримуватися від загрози силою, від її використання проти територіальної цілісності та політичної незалежності України, від економічного тиску тощо. Тому треба сідати за стіл перемовин з країнами-гарантами. Лише в такому випадку питання може зрушитися з мертвої точки. А зараз воно законсервоване й ризикує перерости в такий локальний конфлікт, як у Нагірному Карабаху чи в Грузії.

– У 2005−2010 роках Ви очолювали область. Як із позицій сьогодення бачите той час?
– Ці роки були дуже важливими не лише в моєму житті, а й у житті України. Якщо говорити в цілому, то в період 2005−2009 років у нас були найвищі темпи економічного зростання в Європі. За 15 років до цього Україна мобілізувала 5,3 мільярда доларів іноземних інвестицій. А в цей період за чотири роки було мобілізовано 32 мільярди.
Працюючи на посаді голови Черкаської облдержадміністрації, відчував постійну підтримку черкащан. Разом із депутатським корпусом, керівниками районів і міст чимало зробили. За рівнем економічного зростання Черкащина вийшла на перші позиції в державі. На третину збільшилося виробництво зерна, область уперше зібрала понад 3 мільйони тонн зернових, удвічі зросло виробництво м’яса, молока. Створювали умови для розвитку малого й середнього бізнесу. За рахунок збільшення інвестиційної привабливості краю було збудовано низку заводів та підприємств.
Влада повернулася обличчям до соціальних проблем. Надавали допомогу сім’ям при народженні дітей, сиротам, людям з інвалідністю, іншим малозахищеним верствам населення. Пріоритетом у роботі Черкаської обл­держадміністрації було забезпечення прав, свобод та безпеки життя людей.

– Із якими думками Ви зустрічаєте нинішній День незалежності?
– Знаєте, для черкащан поняття «незалежність» наповнюється особливим змістом, адже Черкащина є не тільки географічним центром України, а й значною мірою уособлює найбільш характерні риси нашого народу. Саме тут історично складалося етнічне ядро українства, на основі національного самоусвідомлення визрівали ідеї української державності.
А тому ми повинні, як зіницю ока, берегти державотворчі традиції свого народу, пам’ятати й шанувати не тільки сучасних героїв, а й минулі покоління борців за волю і незалежність нашої держави. На жаль, ми все частіше стикаємося з вандалізмом у своєму краї. Їздив днями на Звенигородщину, а там уже немає ні Шевченка, ні Чорновола (пам’ятників – ред.) – усе вкрали. Тому взяв на себе ініціативу з їх відновлення. Відрадно, що в цьому знайшов підтримку однодумців.

– Сьогодні Вас знають як ректора Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, провідного закладу вищої освіти регіону та флагмана в національно-патріотичному вихованні. Із якими здобутками ЧНУ зустріне 27-му річницю Української держави?
– Здобутки справді є. Ми провели успішну вступну кампанію, набрали гарних студентів. Ми стали 36-ми серед вищих навчальних закладів України за кількістю поданих абітурієнтами заяв. Покращили й інші рейтингові показники. Наприклад, у рейтингу університетів України за показниками Scopus 2018 року вийшли на 15-те місце. Показовим є ще один рейтинг – за версією роботодавців. Ми там хоч і 40-ві, але єдині з Черкащини.
Постійно покращуємо матеріально-технічну базу: відновили спортзал, реконструювали актову залу, установили нове насосне обладнання в гуртожитках, провели ремонт купола в обсерваторії, оновили меблі в аудиторіях. На території студмістечка облаштовуємо спортивний майданчик.
Важливо й те, що цьогоріч ми захистили в Уряді свій інвестиційний проект про реконструкцію навчального корпусу №4, який є пам’яткою архітектури місцевого значення. Сподіваємося, що пошкоджене пожежею в 1990 році приміщення в центрі міста буде відбудоване. Тож продовжуємо розвиватися, даючи студентам якісну освіту та гідно представляючи Черкащину на ринку освітніх послуг.

– Що хотіли б побажати своїм землякам?
– Віри, надії і любові, успіхів заради добробуту й процвітання рідної землі! А ще – усвідомлення того, що творення держави і її майбутнє залежить від громадянської позиції кожного з нас! Слава незалежній Україні!
Василь Миколенко

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x