Усе колись з чогось – починається! Ніби малесенький камінець і… лавина. Якщо не лавина реальна, то хоча б… лавина споминів. Ото ж і згадується – літо 2009 року… Спекотне літо… і Анатолій Горбівненко. Поет. І не просто поет. Гуморист. Автор літературних пародій. Тоді він працював у одному дуже фінансовому навчальному закладі, працював на редакторській ниві. Отож і дзвінок від Горбівненка. Мовляв, є можливість розташувати власні гумористичні твори на літературному порталі Пилипа Юрика. Є такий у славному Запоріжжі і поет, і журналіст.
– Пилип Юрик?! – відразу ж відгукнувся я, – Та, звичайно ж, знаю…
Знав я Пилипа не особисто. Знав за публікаціями у всеукраїнській пресі. Враження від тих не таких вже і рясних публікацій було приємним. Бо треба і запитати… ну, хоча б самого себе… а кого з українських гумористів преса дуже активно друкувала?! Навіть Павла Глазового (давайте вже скажемо, як є – одного з класиків українського гумору…) при житті друкувати у пресі, м’яко кажучи, не «поспішали».
Тоді можливості інтернету я ще тільки починав освоювати, але комп’ютер уже був для мене помічником у справах викладацьких і літературних. Отож швиденько підготував файл, у якому були вміщені гумористичні твори. Як надіслати електронного листа (а це справа для мене звична тепер…) я тоді ще не знав, тому Анатолій Горбівненко зміг допомігти і у цьому.
І минуло не так і багато часу, як я уже міг прочитати власні гумористичні твори на… письменницькому порталі Пилипа Юрика! До того ж у вельми оргінальному і привабливому оформленні.
На порталі тепла і зворушлива фотографія – два лауреати літературної премії імені Степана Олійника. Фотографія на фоні бронзового погруддя нашого славного поета-гумориста. І хто б ви думали – ці лауреати?! Ну, ви, мабуть, здогадалися… Пилип Юрик і Анатолій Горбівненко. Пилип Юрик – лауреат поважніший… ще 2013 року! Анатолій Горбівненко – лауреат свіжоспечений… 2018 року. Пилип Юрик вищий на зріст, зате у Горбівненка – вуса… Та і взагалі фотографія упевнено переконувала у одному – українським гумором займаються не якісь там середньостатистичні абихто, а таки нічогенькі козарлюги!
Як потрапити на портал?! Дуже просто… Набираєте ім’я – Пилип Юрик… чи Анатолій Горбівненко… а можна й ім’я автора рядків… або когось з черкаських гумористів… і знаходите просту і надійну дорогу до соковитого українського гумору! І не тільки гумору. Отож чому б і не вирушити у гості, вельмишановні читачі?! До Пилипа… До його літературного порталу.
Пилип Юрик у листі до мене повідомив, що нині кожен день на його літературний портал зазирає трохи менше двохсот зацікавлених читачів. Українці – спраглі читачі… і до квітучого гумору, і до хорошої поезії. Оце б нам, друзі, зібратися з силами і досягти того, щоб число відвідувачів порталу стало таки рівним числу двісті і навіть числу двісті один! А ми ж це можемо… А хіба ж ні?!
Колись на одній з всекраїнських літературно-гумористичних подій я запитав Євгена Дударя:
– А про ваші твори хтось писав?!
Знаний наш гуморист відразу ж відгукнувся:
– Писав… Писав літературознавець, доцент одного з університетів на Закарпатті…
Це мене порадувало – що пишуть… Але ж і подивувало, бо книги чи статті цього дослідника мені на очі ще не потрапляли. А на мою скромну думку – якщо автора знає і цінує вся Україна, то і результати вивчення творчості цього автора мають бути доступними їй… всій Україні.
Як автор, що є активним читачем бібліотек, я міг би сказати, що про сучасних українських гумористів літературознавці майже не пишуть. А ось про класиків-гумористів пишуть! І статті є, і книги. Щоправда видані ще у совкові часи – про Котляревського… про Остапа Вишню…
Отож звертаючись до колег по жанру, можу лише висловити таке скромне побажання:
– Хлопці, ставайте класиками! У вас просто немає іншого виходу…
А завершити хотів би коротким віршем, новим віршем з циклу, що фігурує уже в кількох моїх книгах.
З ЦИKЛУ «ДРУЖНІ ПРИСВЯТИ»
ПИЛИПУ ЮРИКУ
Не в тому справа – вірші… чи портали!
Чи мить стрімка… чи сумнівів гора…
Аби ж то ми з доріг тих не звертали,
Що їх нам… щире серце обира!
