Казочка про двох безхатьків і щастя

Анна Сакун, RSS,
Дата: 30-08-2018, 10:44

Літній вечір у спину підганяє пустотливий вітер, поволі на місто опускається ніч. Ще не горять ліхтарі, лише світло від фар випадкових автівок розсікає м'яку темряву. Посеред міста на звичайній лавці сидять два бомжі. У брудному одязі, що аж ніяк не віддає гірською свіжістю, зі втомою на плечах і, здається, хтось із них без одного лаптя. Сидять.

Люди собі проходять повз: хтось у навушниках, хтось з опущеними долі очима, хтось поволі волочить ноги з тренування, а хтось на високих підборах крокує на побачення, намагаючись встигнути за тим вітром, що підганяє літо у спину. Кожен шукає своє щастя у цьому вечорі, а два бомжі все сидять. І п'ють пиво.

Вони просто собі сидять на лавці, теревенять і п'ють пиво, так солодко при цьому прицмокуючи і так задоволено примружуючи очі. У брудному одязі, без гаджетів і телефонів, без домівки й натяку на душ, без уваги на той вередливий вітер, що куйовдить немите волосся і розколихує один єдиний лапоть на нозі.

Вони просто сидять удвох і щасливо собі, тихо й без претензій п'ють те, напевно, смачне, хоч і дешеве, пиво. Їм байдуже, що літо вже осінь проганяє у три шиї, що їм ніде сьогодні спати, а комусь ні з ким провести цей вечір і він швендяє бульваром у пошуках учорашнього дня. Це межа. Межа того щастя і задоволення життям і своїх потреб. Вони просто сидять. Удвох. І смачно, прицмокуючи, п'ють пиво. А в когось інша межа, та це вже їх не цікавить.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода