Сонячний день 30 серпня ознаменувався гарним ювілеєм – жителька Чорнобая, вчителька-пенсіонерка Галина Микитівна Литвин відзначила свій 95-річний ювілей.
Зі славним ювілеєм щирими словами, квітами і дарунками ювілярку вітали Чорнобаївський селищний голова Алла Мірошниченко, голова районної і селищної рад ветеранів Віталій Момот, колишні учні, сусіди. Іменинниці побажали міцного здоров’я, мирного неба, турботи від рідних, і, звичайно, дожити до ста літ і навіть далі.
Галина Микитівна всім щиро дякувала за поздоровлення, радо ділилася спогадами і цікавилася життям гостей. І хоч, на жаль, з віком підводить здоров’я, заслабли ноги, але ясний розум і добра пам’ять вчительку не підводять. У розмові з гостями згадувала роки роботи в школі та учнів, яким змогла дати дорогу в життя.
А згадувати було що. Ювілярка прожила довге, нелегке, але насичене життя. Бо хіба може інакше жити Вчителька. Її життя – це частинки життів усіх учнів, яких довелося і словом, і власним прикладом вести в країну знань, в країну добра, милосердя, відповідальності й людяності.
І вихованці згадують Галину Микитівну з особливою любов’ю, повагою і вдячністю за те тепло й добро, яке вона віддано дарувала їм, за ті зернинки науки, які проросли міцними пагонами знань і зробили з маленьких бешкетників справжніх фахівців у обраних професіях. До прикладу, випускники 1973 року Чорнобаївської середньої школи, у яких Галина Микитівна була класним керівником, згадують її як Людину і Вчителя, яка хотіла і вміла передати свої знання. Викладаючи українську мову і літературу, понад усе намагалася навчити любити нашу солов’їну мову, цінувати її, плекати і леліяти, як найцінніший скарб.
Її колега, теж вже пенсіонерка, вчителька Надія Мозгова згадує, що Галина Микитівна мала каліграфічний почерк і від учнів вимагала писати красиво й акуратно. Була дуже грамотною, любила читати і школярів заохочувала до літератури, читання. Пригадує, що ювілярка з усіма була ввічлива, розсудлива, жодного разу не чула, щоб вона з кимось сперечалася. В розмові Галина Микитівна була цікавою, діти із захопленням слухали її заняття, питалися порад, а на уроках трималася ідеальна дисципліна і порядок.
У Чорнобай приїхала Галина Микитівна разом із чоловіком Миколою Петровичем після війни з Полтавщини. Весь трудовий шлях пройшла у школі. Працювала вчителькою початкових класів у початковій школі на кутку Дараганщина, потім – у Чорнобаївській середній школі була завучем початкових класів і викладала українську мову і літературу.
Найтеплішими словами згадує свою першу вчительку Іван Тараненко, який разом з дружиною Вірою по-сусідськи доглядає і піклується про Галину Микитівну:
– Це людина, яку я поважаю по цей час, вона розумна, добра, справедлива, професіонал, віддана своїй справі. Завжди хотіла, щоб діти були грамотні, виховані. Зараз таких вчителів знайти важко. Галина Микитівна – приклад для наслідування, і я радий, що мене вчила Людина з великої літери і справжній педагог.
Нині Галина Микитівна проживає одна. Чоловік і донька пішли у Вічність. Онука з родиною в Черкасах. Розрадою є книги, телевізор та посиденьки із сусідкою Вірою, яка і їсти приготує, і поезію почитає. Та найбільше чекає ювілярка свого правнука Богдана, в якому душі не чує і який часто відвідує прабабусю, допомагає їй у всьому і піклується про неї, як вона колись піклувалася і про нього, і про своїх численних учнів.
