Найпрестижнішою літературною відзнакою за унікальні досягнення в галузі перекладу українською мовою творів світової літератури по праву вважається премія ім. М. Т. Рильського, встановлена ще в 1972 р. Її лауреатом за №1 став Микола Іванович Терещенко – справжній поліглот і знаний ерудит, відомий поет і літературознавець. Додамо до цього й те, що він є нашим земляком із Золотоніщини. У вересні нинішнього року духовна спільнота України й світу відзначає 120-річний ювілей цього класика української літератури, отож варто нагадати читацькому загалу про основні віхи його непересічного життя і творчості.
Нащадок щербинівських козаків
Путівку у високі літературні світи М. Терещенку дало маленьке село Щербинівка, яке розташоване у східній частині черкаського Лівобережжя, за 12 км від м. Золотоноша, у басейні річки Кропивна. Тамтешня місцевість – рівнинно-горбиста, порізана глибокими ярами й помережана ставками, луками та заплавами. На місцевих ставках оселилися лебедині родини, а на деревах та хлівах звили декілька гнізд лелеки, що переконливо свідчить про екологічне благополуччя цього мальовничого куточка Златокраю. Вік Щербинівки не такий уже й молодий: понад 260 років, а проживає тут нині всього 218 осіб.
У цьому славному, козацькому селі й розпочався життєвий шлях яскравого представника української літератури XX ст. Народився М. Терещенко 13 (27) вересня 1898 р. у заможній хліборобській родині, що мала розгалужене козацьке коріння. Перепис початку XX ст. зафіксував у «деревне Щербиновка» Кропивнянської волості 95 господарств (із них 78 козацьких і 13 селянських) із населенням 561 житель.
Наприкінці позаминулого століття відчинила свої двері місцева земська школа, у котрій і здобув початкову освіту майбутній поет. А потім були роки навчання в повітовому центрі, у Золотоніській класичній гімназії. Щербинівський хлопець став одним із найкращих її учнів, особливо цікавився історією та літературою, знав напам’ять твори багатьох світових класиків. Середню освіту Микола здобував у Золотоноші разом із майбутнім знаменитим українським прозаїком Семеном Скляренком. Юнаки подружилися, у вільний час разом відвідували вистави Золотоніського аматорського театру, на сцені якого дебютувала кількома десятками ролей майбутня осяйна зірка Мельпомени Наталка Ужвій.
Чиновницька рутина не звабила
Після закінчення гімназії в буремному 1917 р. наш земляк подався до Києва, де вступив на навчання до Київського політехнічного інституту, на хімічний факультет. Водночас жадібний до знань юнак слухав лекції на курсах іноземних мов, досконало опанував французьку, німецьку та інші європейські мови. Уже тоді він зробив остаточний вибір щодо основного напрямку своєї діяльності, віддавши перевагу гуманітарній сфері. Тоді ж першими публікаціями на сторінках столичної періодики розпочалася його літературна діяльність. Молодого поета відразу помітили й оцінили читачі за свіжий та багато в чому неповторний творчий почерк.
Не залишився Микола й осторонь подій Української революції. У грудні 1918 р. брав участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського і згодом без вагань підтримав Директорію.
Довелося М. Терещенку попрацювати й у владних структурах: з огляду на різнобічні знання та розважливість його запросили на відповідальну роботу спочатку в Золотоніський повітовий і Полтавський губернський освітні відділи, а згодом і в Наркомат освіти України. Та Микола не надовго там затримався, адже його не приваблювала чиновницька рутина.
Із середини 1920-х років уже відомий читацькому загалу молодий літератор працює в редакціях газет «Більшовик», «Пролетарська правда», «Комуніст» та журналу «Життя і революція». Не оминула майстра слова й страшна хвиля сталінських репресій. Енкаведисти згадали про зв’язки поета з «синьоблакитниками» і в 1937 р. він був заарештований, провів у таборах понад три мученицькі роки. Під час Другої світової війни наш земляк працював на українських радіостанціях у Саратові й Ташкенті. У післявоєнні роки Микола Іванович став редактором Держлітвидаву й обіймав цю відповідальну посаду майже два десятиліття. Микола Іванович частенько бував на своїй маленькій батьківщині, черпаючи в цій мальовничій місцині натхнення для своїх нових творів.
Творчий шлях завдовжки у піввіку
Творчий шлях літературного небожителя розпочався в 1917 р. і тривав майже піввіку. Спочатку він відчував вплив символізму, а пізніше рішуче став на позиції соціалістичного реалізму. Його перша поетична збірка «Лабораторія» побачила світ у 1924 р. і мала неабиякий резонанс у літературних колах України. А потім, мов із рогу достатку, посипалися все нові й нові книжки невгамовного творця: майже щороку, аж до своєї смерті, він видавав одну-дві віршовані збірочки (винятком, звісно, стали роки перебування поета в сталінських таборах). Чи не найбільш плідним виявився 1930 p.: тоді побачили світ аж чотири книжки Терещенка. Найбільш відомими збірками поета стали «Чорнозем» (1924), «Республіка» (1929), «Сенько-арсеналець» (1930), «Поезії» (1932), «Поеми» (1935), «Дівчина з України» (1942 p.), «Верба рясна» (1943), «Ужинок» (1946), «У битвах і трудах» (1951), «Щедра земля» (1956), «Серце людське» (1962), «Крилате відлуння» (1966) та ін. У поетичному доробку майстра слова переважала громадянська лірика, сповнена високого пафосу будівництва нового життя.
Цілком зрозуміло, що Терещенко був дитям свого часу, і його творчість віддзеркалювала його гримаси, зокрема, ідеологічну заангажованість. Але, як наголошує більшість літературних критиків, поетові твори відзначалися глибоким філософським змістом, тонким ліризмом і часом новаторською формою. Зокрема, Микола Бажан зауважив, що поету досить одного такого вірша, як «Печаль і ніжність» М. Терещенка, щоби навіки залишитися в українській поезії.
Майстер слова проорав свою надзвичайно глибоку борозну й у царині літературного перекладу. Ще в
1922 р. вийшла збірка його перекладів бельгійського франкомовного поета Е. Верхарна. Знавець багатьох мов (білоруської, французької, провансальської, польської, чеської, словацької та ін.) він перекладав твори Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Бєдного, Маяковського, Я. Купали,
Я. Коласа, Беранже, Гюго, Арагона, Потьє, Меріме, Барбюса, Турсун-3аде, Міцкевича та ін. Справжнім творчим подвигом митця стало видання в результаті його багаторічної жертовної праці двотомної антології «Сузір’я французької поезії», куди увійшли твори поетів Франції від XI до XX ст. «Трудом, гідним пошани й подвигу» назвав цей унікальний витвір М. Терещенка класик української літератури М. Т. Рильський.
Наш земляк відомий і як літературознавець. У 1966 р. вийшла друком його фундаментальна праця «Літературний щоденник» – книжка про майже 6 тис. письменників світу, своєрідна літературна енциклопедія. Саме вона й стала лебединою піснею великого подвижника духовності. Його земне життя скінчилося 30 травня 1966 р., а вічний спочинок щербинівець знайшов на Байковому кладовищі.
Уже посмертно за унікальні заслуги перед українською літературою поета й перекладача було поціновано премією М. Рильського. Іменем великого літератора названа одна з вулиць м. Золотоноша. А нещодавно з нагоди ювілею знаменитого земляка Золотоніською РДА та районною радою, спільно з обласною організацією НСПУ засновано літературну премію ім. М. Терещенка за заслуги в галузі літературного перекладу. Її першим лауреатом (з поміж 5 претендентів) став уродженець с. Драбівці (Золотоніщина), відомий поет, літературознавець і перекладач Михайло Василенко. Цю високу відзнаку він отримав за книгу поетичних перекладів «Інші зорі» (із 9 мов Заходу і Сходу).
Григорій Голиш
