«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 21-09-2018, 10:05

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Турпривіт з минулого: Понад 90 років тому черкащани почали визначатися, де б хотіли відпочити

Це видасться майже неймовірним, але централізовано туристична справа на Черкащині зароджувалася в роки, найменш для цього підходящі: голодні, холодні, ще й вкрай неблагополучні через засилля епідемій, 1920-ті.
Посприяло їй створення 1923-го в Шевченківській, пізніше — Черкаській окрузі, «Комітету з охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи». Сама назва свідчить про пріоритети діяльності установи, однак невдовзі вони розширилися. 24 грудня 1926 року при інспектурі народної освіти створили комісію, яка розповсюдила серед «приватного свідомого громадянства» анкети, в яких пропонувалося скласти список пам’яток матеріальної культури Наддніпрянщини. Люди охоче відгукнулися на ініціативу і невдовзі комісією було взято на облік 30 таких об’єктів. Зокрема, це унікальні історичні споруди Кам’янського парку, Замкова гора у Чигирині, Святославова вежа поблизу Мошен, монастир старовірів у Змагайлівці, заповідний комплекс Канева.

Навесні наступного року комісія рекомендувала освітянам перші два туристичних маршрути. Оскільки так чи інакше у статусі учнів тоді перебувало мало не все підліткове та доросле населення, пішохідний туризм став повселюдним явищем. Куди ж кликали дороги?
Перший маршрут передбачав триденний перехід до Канева, а там — відвідування урочища Грецький городок, Успенського собору, колишньої школи Ордена Василіян; могили Тараса Шевченка, Канівського природного заповідника та його ярів (Меланчин Потік, Комашиний Яр, Княжий Яр), гори Велике городище, хутора і могили професоряа Біляшівського, Княжої гори, села Пекарі на місці літописного міста Родень. Далі човнами мандрівники переправлялися через Дніпро до пристані Прохорівка, відвідували Михайлову гору, будинок і могилу Максимовича, після чого з прохорівської пристані вирушали назад у Черкаси.
Другий маршрут пролягав з Черкас до Бужина, Чигирина, Медведівського монастиря, Жаботина з його лісовими ярами, Кам’янки, Сміли (тут подорожуючих цікавили замчище, підземні ходи, Юрова гора та елементи “промислового туризму”, пов’язані зі становленням цукрової галузі). Далі групи поверталися до Черкас.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Як не дивно, але й до війни, і довгенько після неї, такі мандрівки не мали ідеологічного навантаження. Не без того, щоб “належно оцінити” як “опіумний” строгановський іконопис у котромусь з монастирів старовірів, але загалом походи були суто краєзнавчими та почасти “пейзажними”.

Наступний етап розвитку туристичної справи пов’язаний із утворенням Черкаської області. Вже наприкінці 1950-х профільні інструктори обкому щорічно “спускали” на підприємства методички з описом маршрутів. Традиційні напрямки доповнювалися, наприклад, такими:
“Маршрут №2. Черкаси — Геронимівка (12 км пішки) — Свидівок (15 км) — Сокирне (15 км) — Ст аросілля (25 км) — Мліїв (20 км) — Черкаси (75 км автобусом). Маршрут складений на 5 днів, загальний піший кілометраж — 87 км. Геронимівка — колгосп “Радянська Україна”, яким керує двічі Герой Соціалістичної праці Г.Є.Буркацька; Сокирне — чудове місце відпочинку з піщаними пляжами та густим сосновим лісом біля берега Дніпра; Мліїв — науково-дослідна станція садівництва ім. Симиренка”.
“Маршрут №3. Черкаси — Дубіївка (20 км пішки) — Ірдинь (15 км) — Мліїв (15 км) — Городище (10 км) — К.-Шевченківський (25 км) — Черкаси (90 км автобусом). Загальний піший кілометраж — 85 км. Ірдинь — торфопідприємство з потужними машинами-багерами; Городище — цукроварня; К.-Шевченківський — історичний музей, Корсунська ГЕС на р. Рось, могила І.М.Сошенка, верстатобудівний завод”.
Упродовж 1970 — 1980 років туристичні можливості значно розширилися. Спеціальними поїздами наші люди почали масово відвідувати міста України та союзних республік, активно долучився до справи й “Аерофлот”. Останні шпальти місцевих газет щономера сповіщали про продаж путівок “з географією” від Карпат до Уралу. Утім, земляки не забували й про старі стежки рідного краю, обрамлені в поетичні назви: “В гостях у Черкаського Бору”, “Про що розкаже Тясмин” (Чигирин — Кам’янка — Сміла), “По землі безсмертної слави” (Канів — К.-Шевченківський — Стеблів), “На батьківщині Кобзаря” (Лисянка — Звенигородка — Городище), “До “перлини України” (Жашків — Монастирище — Христинівка — Умань) та інші.

В теперішні часи туристи вирушають переважно далеко або дуже далеко. І звісно, піший кілометраж в таких поїздках не обліковується. А за цим відходять у минуле намети, багаття й густі світанкові тумани...

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода