Щоденник Тараса Шевченка: автопортрет у слові

Щоденник Тараса Шевченка: автопортрет у слові

13 вересня у Шевченківському національному заповіднику за участі відомих науковців України, Казахстану та Росії відбулися VІ Міжнародні Шевченківські читання.

Астана, Оренбург, Канів… Безмежна їхня географія, як і слово Тараса. Цього разу читання були присвячені унікальній книзі: щоденним запискам Тараса Шевченка, написаних ним упродовж 12 червня 1867 року – 20 травня 1858 року. Попри такий нетривалий час ведення, ця робота, на оприлюднення якої автор не розраховував і навіть, очевидно, не бажав того, стає кодом до пізнання «натурального Шевченка»: великого, але повсякчас – звичайного чоловіка, на долю якого загалом, а у той період – надто, випало стільки випробувань.
Унікальність книги ще й у тому, а власне – насамперед у тому, що уперше від 1927 року «Щоденника» видано у редакції нашого земляка, академіка Сергія Єфремова. І зробив це черкаський видавець Олександр Третяков, який упродовж п’яти років складав цей надзвичайно складний, але неймовірно інтригуючий пазл.
Річ у тім, що для репринтного видання, яким і задумав його Олександр Миколайович, бракувало головного: єдиного першоджерела – тобто отієї самої роботи Сергія Єфремова – яку б можна було скопіювати, розпізнати у ній усі літери, розділові знаки, відтворити ілюстації, та зрештою, видати.
Тому довелося мати справу зразу з трьома оригіналами 90-річної давнини, жоден з яких не зберігся у прийнятному для такої роботи вигляді, та зводити їх до єдиної сучасної книги. Мені трапилося бачити робочі матеріали того процесу: це щільні пачки паперів з фотокопіями, кількома коректурами, ще не оформлені у книгу сторінки, яких, між іншим 850, а «в процесі» було, мабуть, тричі по 850…
Олександр Третяков удруге зробив неможливе. Уперше – коли 2013-го так само репринтом, тобто повним відтворенням, видав «Листування Тараса Шевченка», видрукуване також за редакцією Сергія Єфремова у 1929 році. Але ще коли ділився задумом з найвідомішими в Україні, а відтак і світі, науковцями – біографами і знавцями літературної спадщини Тараса та праць, їй присвячених, – йому сказали просто: це зробити неможливо, бо нереально ані технічно, ані будь-як іще.
Олександр Третяков зробив уперше і повторив удруге. З «Листуванням…» видалося навіть легше, позаяк перед 200-літтям Шевченка отримав певну матеріальну підтримку від обласної влади. Цього ж разу – ані копійки.
Однак, у той чи інший спосіб до проекта (а це таки справді проект) долучилися Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького (ректор Олександр Черевко), Музей «Кобзаря» (директор Ольга Шарапа), Черкаський науковий центр шевченкознавчих досліджень (директор Володимир Поліщук), Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» (генеральний директор Мар’ян Піняк). За час спілкування з видавцем почуто чимало прізвищ однодумців, справжніх теперішніх друзів Шевченка, напрочуд відповідальних людей, які допомогли Олександрові Третякову реалізувати задум. І насамперед це науковці Світлана Брижицька та Василь Пахаренко (до речі, автор передмови до видання, яка слугує вкрай потрібним орієнтиром книгою та вичерпно визначає «роль і місце» в ній як Тараса Шевченка, так і Сергія Єфремова). А Світлана Анатоліївна, заступник генерального директора Шевченківського національного заповідника з наукової роботи, – вона… Та вона просто усі п’ять років створювала новодрук разом із Олександром Третяковим.
Дякувати Богу, нове видання української книги стало ділом буденним. Але ж бувають не книги, а свято. І «Щоденні записки (Журнал) Тараса Шевченка» – одна з таких на довгі десятиліття, а може й віки.

Про видання і авторів

Щоденник Тараса Шевченка: автопортрет у слові

Олександр Третяков, видавець
– Та що довго говорити… Зробили ми «Листування…» і вже було якесь передчуття, що то ще не кінець. Але лише передчуття, нічого конкретного. Страшенно складна робота, але ж і цікавезна безмежно. 2014-го повезли книгу на Львівський форум видавців, і там вона потрапила до 20 найкращих книг України.
Так, ми сподівалися на фінансування бодай в якомусь обсязі, та цього разу не склалося. Не буду про це, ні – то й ні. Раптом ще одна гризота: повідомили, що репринтне видання «Щоденних записок» 1927 року за редакцією Сергія Єфремова не буде відтоді першим, бо в Чикаго Микола Денисюк вже колись їх видав. Та з’ясувалося, що американська книга, м’яко кажучи, не зовсім те. Щонайменше – вона не єфремівська.
П’ять років – це ж не «чистого часу», видавництво не може дозволити собі такої розкоші. Рухалися етапами. Частину роботи дистанційно виконував Андрій Кучерук, усі ж тепер технологізовані. Коли назбирувався певний обсяг роботи, підключався найпрофесійніший коректор Юлія Максимович. Ото вже начиталася «Записок…»
Безмежно вдячний Світлані Брижицькій, не уявляю, що б ми без неї робили. Очевидно, якби у Каневі не було трьох першоджерел та не її консультації – то таки нічого ще довго або й ніколи. Але ж всі три видання Єфремова так чи інакше різнилися. Таблиця помічених помилок була лише в одній, а то значить, що треба їх виловлювати в усіх варіантах. Нумерація – ще одна «ситуація», ілюстрації – наступна…
Ми ще рік тому знали, що будуть Міжнародні Шевченківські читання у Каневі, знали, що їх тема – це наша тема, і вже усвідомлювали, що «грошей нема, але ви тримайтесь» – це ніби про нас. Але ж кажуть – так зірки зійшлися. І навіть тоді, коли на Білоцерківській книжковій фабриці за пару діб до заходу нам повідомили, що все надто складно, адже зараз на повних обертах друкуються підручники. І був навіть елемент «хенд-мейду», адже 3 тисячі ілюстрацій у 500 книг там вклеювали вручну.
Тепер марафон скінчився. Радість і втома. Книга їде на Львівський форум видавців, але її презентація буде згодом. Щасливий? Напевне. Це одна з наших етапних робіт.

Щоденник Тараса Шевченка: автопортрет у слові

Василь Пахаренко, науковець
– Свого щоденника Тарас Шевченко писав не для друку. Він навіть ніколи не перечитував написане, інакше б виправив механічні описки. Це означає, що писалося для душі, гадаю – ще й аби не збожеволіти в очікуванні волі. У Шевченка чимало автопортретів малярських, а це – своєрідний автопортрет у слові. Можливо, що він найцінніший.
До Сергія Єфремова усі видавці намагалися редагувати роботу, і виходило відверто погано. У своїй передмові Сергій Олександрович повно пояснює, чому він не пішов збитою дорогою. Загалом його коментарі містять 432 позиції: окрім концептуальних – тлумачення щодо персоналій, власних назв і так далі. Немає сенсу давати «пояснення до пояснень», тут треба читати з олівцем. Безперечно, робота Єфремова титанічна і для науковців не менш цікава, аніж безпосередньо шевченківська складова.
А так вийшло, що коли ще на початку 1920-х з’явилася перша можливість для опублікування роботи – у Всеукраїнській Академії наук саме задумали 10-томне повне зібрання творів Шевченка – розпочали не з поезій, а з листування і щоденника. Очевидно, це робилося глибоко усвідомлено, а тепер можна дійти висновку, що й абсолютно правильно. Така творча спадщина Шевченка залишалася у тіні, тож, не маючи упевненості в тому, що відносна свободи українського духу надовго, розпочали з неї.
З арештом Сергія Єфремова 1930 року, фактично, було арештовано і цей том. І що характерно: допущені до влади авторитетні шевченкознавці, які мали доступ до спецфондів, нахабно послуговувалися коментарями Єфремова, ніколи його не згадуючи.
Читачів може зацікавити, чому щоденника написано російською (я б сказав – умовно російською, чи не в кожному дописі відчувається, як важко Шевченкові те давалося – прим. авт.) Гадаю, що найвірогіднішою є така версія: його він починав перед звільненням і страшенно боявся погоріти на виявленому жандармами українському тексті. А такий собі «дозвіл» на російськомовні він мав, Усков поклопотався. До речі, Єфремов чітко вказує на те, як натужно Шевченко писав тією мовою, на це вказують і українська фонетика, і наші слова, написані російською.

Щоденник Тараса Шевченка: автопортрет у слові

Ольга Шарапа, науковець
– Робота Олександра Третякова зі «Щоденними записками» у редакції Сергія Єфремова розпочалася з того, що Музей «Кобзаря» надав йому оригінал 1927 року, і я зараз вам його покажу… Ось, бачите, бракує сторінок: вступу і закінчення. Тому Олександрові Миколайовичу довелося безліч разів їздити до Канева, де разом зі Світланою Брижицькою зводити воєдино всі джерела. Знаю, що видавець намагався заручитися фінансовою підтримкою органів влади, знаю, що безрезультатно. Можливо, не зміг донести унікальність цієї роботи, можливо – не тим доносив. Одним словом, посадовці не зрозуміли, що мають справу з неоціненним культурним надбанням України загалом і Черкащини насамперед, адже обоє авторів – наші земляки.
Справді, «Щоденник» охоплює усього лише 1857 – 1858 роки, але у ньому – увесь Тарас Шевченко без купюр. Він не намагався піднести себе ідеальним, чим вже в радянські часи грішила більшість літераторів: писали не так своє, а те, що схвалять і надрукують.
Усього лише неповний рік записів, 299 днів, коли точно, а скільки там усього! Ще й перебування у Новопетровському, потім у Нижньому Новгороді, дорога до Москви та життя там, трохи Петербурга…
Допоки вирішувалося питання з його кімнаткою при Академії, у Петербурзі Шевченко оселився у Михайла Лазаревського, йому й подарував свої записки. І точно відомо, що попрохав їх не оприлюднювати. Але як мудрий чоловік – чи міг на це серйозно сподіватися? Гадаю, що ні. Було там чимало такого, що б український Кобзар хотів донести сусідам. А прохання забезпечувало якесь відтермінування. Та як виявилося – ненадовго. «Щоденні записки» почали друкуватися у журналі «Основа» вже 1860 року, ще за життя Тараса.
Та усе це не тією мірою важливо, як факт нового видання праці Шевченка – Єфремова через 90 років. Безперечно, це дуже значуща подія.

Борис Юхно

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x