Жити на всю...

Вікторія Гуро, RSS,
Дата: 24-09-2018, 16:30

Був вибір: дивитися про емоції Хакамаду чи про хоспіс Нюту
і мабуть те, що зараз я на рубежі старого і нового років у своєму житті, і мабуть те, що вся в собі цілісінький день і в розкладанні думок на полички, і мабуть те, що вже майже місяць я сама з котом і оте мамське бажання притиснути міцно і шепнуть на вухо, а не в телефон , що я люблю обом моїм кралям, і мабуть те, що післясмак дводенної стратегічної сесії, і мабуть те, що так би добре було хоч на хвильку побачити маму... моїх бабусь, мого дядька ....
жити на всю...

моя бабуся готувалася до смерті завчасно, я часто розказую про цю історію...
так було добре знати про валізу «про смерть», яка стояла у бабусі в кімнаті і переїзджала з нею з хати в хату. Мама зажди сердилася, коли ба починала розкривати і показувати все, що там лежить

спіднє, тапки, які мінялись, бо підошва розсипалася..., сорочка з люриксом, мабуть для неї парадна була, сарафан, який вона сама шила...
в той вечір я була з нею і з тишею... я не знала, що варто говорити, куди йти
я знала, що вона помирає, сиділа поруч на кроваті, слухала як вона стогнала, говорила щось, і за ту валізу жодного разу не сказала... а потім відправила мене спати, бо від мого сидіння толку ніякого

я заснула близько 12 ночі, а потім наснився сон, що вона мене будить... була 4 ранку і ледь тепла ба
пішла, пішла тихо
а я знайшла валізу ...

і я безмежно вдячна Їй, моїй бабі Тасі, за те, що вона мені показувала де ж лежать речі, в які треба буде вдягти її мертву. І да, сарафан довелося розрізати, бо я не могла його на неї натягти, а потім на мене ще й гримали, що не варто було, треба було цілим... та яка вже різниця?

єдине за чим шкодувала, що ні в кого не питала, не вчилась, не цікавилась, а що ж робити з мертвим тілом близької людини? Могла б впасти в ступор, в шок і так в тому стані просидіти до самого ранку, аж поки... та ні, чомусь оця властивість нападати, коли страшно, спрацювала, і я згадала все, про що розповідала колись в дитинстві прабабця, бо вона, часто ходила допомагати померлим...

ба готувалася помирати все моє дитинство і прожила 80 з лишком
мама боялася про це говорити, боялася хвороб... так ніби знала щось...
вона пішла першою, пішла в страшних муках, на руках моєї сестрички в стінах лікарні... в нерозумінні, шо це кінець.

а ба тихо... у своєму ліжку
я б хотіла так померти, тихо у своєму ліжку, при здоровому глузді, і потім кремація...але... враховуючи теперішні витрати... краще десь так, щоб не було нікому клопоту з похованням...

життя триває

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода