Ок, Гугл. Мені в українській освіті бракує когось настільки вихованого і ментально спрямованого на західний раціональний світ, як Уляна Супрун, як би її там не сварили на усі лади усі ліво-центричні політики і обивателі. Я хочу когось такого, як Супрун, щоб розбив міфи, на яких ґрунтується українська освіта. Так, НУШ – це класно, але це працює лише у Києві у обраних освітніх закладах. Українська освіта продовжує триматися на традиціях, неначе пласка Земля на трьох китах і черепасі. І тут треба не Коперника, а Джордано Бруно, який самовільно піде на вогнище заради своїх ідей.
Чому? Бо уся українська освіта – аграроцентрична. Це освіта для ресурсної країни, не для країни, яка має намір бути на рівні із рештою учасників Європейського Союзу, до якого Україна прагне. Це освіта – країни, що і надалі збирається постачати ресурси і робочу силу, а не ідеї та інновації. (Окремі приватні школи та освітні ініціативи я зараз не беру до уваги).
Чому я так кажу? Тому що другокласники досі вчаться за підручниками та посібниками, які всуціль пропонують їм аграрну тематику: скільки рядків картоплі посадила бабуся, скільки кущів малини висадив дідусь… Тексти в підручниках з читання, математики, природознавства пропонують дітям, які виросли в місті, які виросли у епоху стрімкого розвитку Інтернету і соціальних мереж, щорічного апдейту гаджетів, не розвиток критичного мислення, а завчити приказки і прислів\’я, значення яких від їхнього особистого досвіду далеке, як Земля від Місяця, або ж вірш про «батькову криницю», не пояснюючи, як вода потрапляє до крану у конкретній квартирі в місті, де живе дитина. Я вже не кажу про казки, де власна інтерпретація подій взагалі не вітається, проте ж сценарії далекі від сучасного життя, як сузір\’я Кассіопеї. Або ж ці підручники пропонують завчити схеми, які колись були цікавим помічним механізмом у засвоєнні вивченого матеріалу, але стали вже важким рудиментом, коли перейшли у розряд обов\’язкових завдань.
А головне – я плачу, коли читаю пости своїх знайомих із Польщі, Чехії, Бельгії чи Великобританії чи США. Оскільки тут освіта, хоч і недосконала (щось загальне насправді ніколи не буде досконалим для усіх), але спрямована і на психологічний комфорт дитини, і на потреби батьків. Так, у Польщі дитину можна відвести до школи із самісінького ранку, а забрати о 17:00. У Великобританії дуже чутливо ставляться до того, як діти входять у навчальний процес у понеділок. У Чехії вчителька, яка займається з дітьми у групі продовженого дня, вигадує різні штуки, аби дітям було цікаво. У США мамі кажуть: «Не хвилюйтесь, ми все вирішимо, займайтесь своїми справами». І тільки в Україні мама повинна посеред робочого дня забирати дитину, а потім, замість того, аби присвятити цей час собі чи дитині, працювати асистентом вчителя безкоштовно і безвідмовно, аби пояснити дитині те, що не пояснили в класі. За підручниками, які пропонують вивчати Windows 95, коли вже випущена Windows 10.
