Однозначно, Черкащина багата своєю історією, природою, тож і цікавих місць, оповитих легендами й переказами, знайдеться в кожному районі нашої області чимало. Щорічно 27 вересня відзначається Всесвітній день туризму. Пропонуємо нашому читачеві підбірку найпривабливіших для туриста місць регіону.

Чернеча гора, Канів
Новітня історія Чернечої гори в Каневі почалася 22 травня 1861 року, коли тут поховали Тараса Шевченка – за його заповітом. Відразу ж канівці перейменували гору на Тарасову. Улітку 1884 р. могилу впорядкували, встановили монументальний чавунний пам’ятник-хрест за проектом академіка архітектури Віктора Сичугова. 10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю. Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам\’ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко).

Національний дендрологічний парк «Софіївка», Умань
Парк «Софіївка» заснований у 1796 році власником міста Умані, магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької. Автором топографічного й архітектурного проекту й керівником будівництва парку було призначено військового інженера Людвіга Метцеля. Парк був створений у майже безлісій місцевості, поділеній річкою Кам\’янкою, балками та ярами, які врізалися в гранітове підложжя, що часто виходило на поверхню. При створенні парку вдало використано рельєф, але без заздалегідь наміченого плану. У процесі завершення робіт на окремих ділянках були висаджені місцеві та екзотичні деревно-чагарникові рослини, тоді ж були збудовані перші архітектурні споруди та прикрашено «Софіївку» скульптурою, переважно античною. Парк прикрашають штучні скелі, гроти, павільйони, альтанки, скульптури.

Палац князів Лопухіних-Демидових, Корсунь-Шевченківський
Палацовий ансамбль у Корсуні започаткований князем С. Понятовським як літня заміська резиденція. Ансамбль возвеличується на трьох гранітних островах р. Рось. Головний палац розташований на острові, який нині носить ім’я Михайла Коцюбинського. У середині ХІХ століття палацовий ансамбль був одним із найрозкішніших у Європі. Садиба князів Лопухіних вважалася однією з найбагатших у Європі, оточена ландшафтним парком загальною площею 97 га, що розташований на кількох островах.
У 1782 р. архітектор Жан-Анрі Мюнц заклав його за зразком англійського ландшафтного парку. У його основі використаний природний ландшафт заплави і терас річки Рось. Тут милують око скелі, величезні обкатані гранітні брили, пороги рукавів та проток Росі разом із насадженнями дерев створюють оригінальну композицію, яку доповнюють малі архітектурні форми: містки, альтанки, скульптури. У радянські часи парк набув рис провінційності й поступово руйнувався. Реконструкція парку розпочалася у 80-их роках XX ст., у 1994 р. парк внесли до складу Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. На сьогоднішній день у самому палаці функціонує музей історії Корсунь-Шевченківської битви, яка відбулася у 1944 р.

Замкова гора, Чигирин
Перше, що бачиш, в’їжджаючи до Чигирина, – Замкова гора. По-різному її називають. Одні – Замкова, бо тут у часи Хмельниччини була фортеця, інші – Богданова, бо під горою стояв палац – резиденція Богдана Хмельницького, ще інші – просто Кам’яною горою. У XVII столітті на горі був зведений Бастіон Дорошенка, котрий був основним опорним пунктом під час чигиринської облоги у 1677−1678 роках. Тут Богдан Хмельницький розтрощив військо польського короля. Народне повір\’я говорить, що всім оборонцям Чигирина і землі рідної завжди допомагали громити ворогів не тільки козаки і селяни, а й сама природа. Розповідають, що одного разу Богдан Хмельницький був обложений стотисячним ворожим військом на Чигиринській горі. Козаки хоробро боронилися, але не стало води, життя людей було поставлене під загрозу. Ворог вирішив узяти військо Хмельницького змором. І ось тут-то і прийшла на допомогу своїм синам рідна земля-матінка. Раптом на горі між кам\’яними скелями забурлила свіжа джерельна вода нестримним потоком. Старі люди здогадувалися, що нібито вода пішла на гору з Тясмину тими підземними ходами, якими колись Хмельницький водив коні напувати до річки. Це джерело врятувало козаків від смерті.

Буцький каньйон, с. Буки, Маньківський район
У селі Буки є одне воістину райське містечко, яке українці вже давно прозвали «маленькою Швейцарією». А все завдяки Буцькому каньйону, високі скелясті береги якого охороняють спокій річки Гірський Тікич. Цей пейзаж на диво нагадує норвезький фіорд! Каньйон починається за 800 м нижче від греблі колишньої Буцької ГЕС. Неподалік від греблі розташований водоспад Вир. Каньйон являє собою оригінальний скелястий берег з виступами сірого граніту, заввишки близько 30 метрів. Площа, що підлягає природоохоронним заходам, − 80 га. Тут розташовані залишки ймовірно рукотворної споруди з величезних брил граніту, що дуже подібні до всесвітньовідомого Стоунгенджу. Цей «Український Стоунгендж» ще мало досліджений.

Покровський Красногірський монастир, Золотоніський район
За переказами, відлюдне життя в Красногір\’ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI − на початку XVII століття. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі − козаку Івану Шебету-Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу − заснувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села, і до першого поселенця стали приєднуватися охочі присвятити своє життя Богу. Уже у 1790 році Указом Святійшого Синоду на його місце було переведено Київський Іоанно-Богословський дівичий монастир. Із тих пір обитель існує як жіноча.

Іллінська церква, с. Суботів, Чигиринський район
Церква в селі Суботів збудована у 1653 (за іншими даними – у 1656) році за наказом гетьмана Богдана Хмельницького як родова церква-усипальниця.
За даними Івана Крип’якевича, церква була збудована з каменю, який брали зі зруйнованої татарської мечеті в околиці Суботова. Коли у 1657 році Хмельницький помер, його поховали у Іллінській церкві праворуч від вівтаря. Археологічні дослідження 1970-их показали, що ані труни, ані тіла Хмельницького на місці поховання вже немає, а ґрунт був неодноразово перекопаний. У 1869 році поруч із церквою збудована дзвіниця і галерея, яка з\’єднувала її з церквою. У 1978 році архітектор С. Кілессо завершив реставрацію, під час якої була розібрана галерея між церквою і дзвіницею, церква відновлена у первісних формах.

Мисливський палац графа Шувалова, Тальне
Садиба, замок, збудований у стилі французького Ренесансу для нащадків російської аристократії голландським архітектором в 1893−1903 роках. Замок має 3 башти, одна з яких напівбашта, з балконом, прикрашена шуваловським гербом. Садиба та замок нині є частиною Тальнівського парку – парку-пам\’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Архітектурне оформлення споруди мінімалістичне: фасади з ритмічно розташованими прямокутними вікнами завершуються карнизами складного профілю.

Садиба Даховських, с. Леськове, Монастирищенський район
Палац збудували в 50-х роках ХІХ ст. на зразок замку, Казимиром Даховським на місці давньої резиденції його діда також Казимира Даховського. За СРСР садиба, передана радянським військовим, автоматично набувала статусу режимного об\’єкта, розташування якого не розголошувалося. Надзвичайно висока мистецька вартість садиби не враховувалась ні тоді, ні зараз. Палац за часів СРСР було передано то під піонер-табір, то під санаторій, згодом − військовий шпиталь, склад медикаментів тощо. Нині об\’єкт у власності Міністерства оборони України. Доступ лише з дозволу командира частини.

Дуб Максима Залізняка, х. Буда, Чигиринський район
Понад 1000 років має дуб, біля якого за легендою відпочивав Максим Залізняк, тому й назву він отримав таку. Широта обхвату його стовбура становить 9 метрів, висота − 24 метри. У 1997–1998 роках дуб почав засихати. Аби його врятувати, у свердловини глибиною 70 метрів навколо стовбура закачали спецдобрива. Для пiдживлення під корінь закопали декілька здохлих корів. У 2010 році Дуб Залізняка став призером Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України», посівши 3 місце в номінації «Меморіальне дерево України».