Кімната з ароматом яблук

Кімната з ароматом яблук

Був похмурий вересневий ранок. Небо насупилося і повисло над містом сивими хмарами, такими густими, що навіть жоден промінчик сонця не міг пробитися між них, щоб звеселити і зігріти землю. Прохолода хапала за плечі.
«Чому я не вдягла той теплий светр», – думала вона і швидко дріботіла підборами. Зиркнула на годинник: за чверть дев\’ята – «встигну забігти на каву!» – промайнуло в голові.
За кілька хвилин закоцюблими пальцями відчинила двері улюбленої кав\’ярні. Приємне тепло огорнуло її тіло, пахощі свіжої випічки і кави змусили ковтнути слину. – Лате, будь ласка, – кивнула кельнеру і підійшла до високого стільця біля вікна. За вікном почав накрапати дощ.
«Оце тобі!» – не втрималася і сказала вголос. На її голос обернувся сивий чоловік в ошатному жакеті. Довго вдивлявся в її тендітну постать, ніби щось пригадував.
Вона пила свій солодкий латте і, мов зачарована, дивилася у крізь шибку. Там небо плакало дрібненько і тихо торкалося пожовклого листя, стікаючи по склу мерехтливими краплинами.
Кімната з ароматом яблук

Її думки линули за сотні кілометрів звідси. Туди, де в затишній світлій кімнаті у кутку стоїть швейна машинка «Чайка» і пахне яблучним пирогом з корицею.
«Коли я була там?», – спитала сама себе. За щоденники турботами пролітали дні і лише раз на добу вона чула в слухавці рідний голос:

– Привіт, мам. Як ти? Як тиск?
– Все добре. Не тисне, – жартував голос на тому кінці дроту…
І так щодня…
Сонце сходило і знаходило, хмари невпинно летіли у небесну безодню, дощ то накрапав, то спинявся… А сьогодні особливо захотілося повернутися в ту світлу кімнату, де у кімнаті «Чайка» і аромат яблук з корицею, і мамині ніжні руки.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x