Ветеран із Тальнівщини відзначив 95-річний ювілей

Дата: 30-09-2018, 09:04

Ветеран із Тальнівщини відзначив 95-річний ювілей
Летять роки, усе менше й менше залишається тих, хто пройшов тисячі кілометрів важких доріг Великої Вітчизняної війни, здобув волю, не раз дивився смерті в очі, але дав Бог залишитися живим. Таким є житель села Лоташево на Тальнівщині, 95-річний ювіляр Олександр Микитович Тимошенко, учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни.

Народився Олександр Микитович 21 вересня 1923 року в селі Лоташевому у хліборобській сім`ї, батько – Микита Іванович Тимошенко, помер, коли сину виповнилося лише 9 місяців. Через 5 років після смерті батька, мати, Килина Петрівна Тимошенко, вийшла заміж за Григорія Кириловича Слободяника. Вітчим завжди добре ставився, завжди допомагав.

Дитинство своє ніколи не забуває, оскільки воно було обпалене пекельним вогнем голоду й холоду. До школи пішов у 1931 році, закінчив 6 клас аж у 1939 році, у цей же рік разом із хлопцями з сусідніх сіл поїхав у Київ. Працював на будівництві аж до початку війни, у 1941 році вернувся в рідне село. У 1942 році разом з іншою молоддю села його насильно забрали в Німеччину, де важко працював на примусових роботах на лісопильному заводі поблизу міста Нойнкірхена. Усього було: втеча з заводу через нестерпні умови, підвали гестапо, карцер, і знову тяжка праця на заводі. Слава Богу, залишився живий. Так все тривало до початку березня 1945 року, поки в’язнів не визволила Американська армія.

Чудом, або «так мало бути в житті», Олександр Микитович став військовослужбовцем механізованої розвідувальної частини американської армії, де служили українські емігранти, угорці, фіни та солдати інших національностей. Брав участь у бойових діях на території Німеччини, Бельгії, Франції. Завжди з теплом у душі згадує американського офіцера Білла Беннета, до якого він був прикріплений. Той обіцяв його забрати з собою до США, але не судилося.

Після того, як перейшли до своїх, «дуже тягнуло додому». Ще 2 місяці возив офіцера радянської армії в американській формі, але ставлення було негативне, інколи називали «зрадником», оскільки служив в армії капіталістичної країни. А потім сформували з колишніх солдат батальйон, і направили на відновлювальні роботи на Донбас, де працював у шахті «Дімітрова 5-6».
У березні 1947 року повернувся додому в рідне село. Спочатку працював у колгоспі трактористом. Важка праця, дуже рано вставав і пізно лягав відпочивати. Потім працював завідуючим автогаражем, заготовачем, а останні передпенсійні роки – водієм на молоковозі.

Життя проходить, а роки збігають... На превеликий жаль, Олександр Микитович поховав свого сина Миколу три місяці тому, нині має 2 внуків і 5 правнуків. Дочка Валя живе і працює в Києві, завжди телефонує, переживає за стареньких. Спільно з дружиною Лідою Григорівною тримають невеличке господарство. До речі, обходить його сам ювіляр, тож завжди в русі. Олександр Микитович любить та шанує техніку, тому що весь вік мав із нею справу, і ось у віці 93 роки продав «Волинець» та придбав «Славуту», тож по справах пішки не ходить. Разом із дружиною живуть у мирі та дружбі, просять у Бога лише одного − здоров`я. Онуки і правнуки приїжджають у гості, хай Бог їх береже.

В осінній теплий день, на свято Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Пресвятої Марії, з 95-річним ювілеєм прийшли привітати Олександра Микитовича рідні та близькі, представники місцевої громади й сільгосптоваровиробників, а також представник народного депутата України Геннадія Борисовича Бобова.

Поспілкувавшись із ювіляром, розумієш, що 95 років – це вік мудрості, його очі говорять про все. Він гарна і душевна людина, сповнена оптимізму й любові до життя, яка заслуговує на велику повагу та підтримку.

Зі своєї сторони Олександр Микитович вдячний долі та людям, які його оточують, особисто шле слова подяки народному депутату України Геннадію Бобову, який завжди пам’ятає про ветеранів та інвалідів Великої Вітчизняної війни, солдатських вдів. Чи то день народження, чи свято Перемоги, – завжди привітає, побажає здоров`я та витримки, завжди організує зустріч ветеранів, надає посильну допомогу. Ми вже старенькі, тому таке ставлення до нас надихає на оптимізм до життя. І за це ми Вам, Геннадію Борисовичу, дякуємо, бажаємо звершень у законотворчій роботі, щоб Ваш труд приносив процвітання нашій Україні.

Інна Миколаївна Коріненко, голова ветеранської організації сіл Лоташево та Піщана

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода