Що буває, коли виходить трейлер нового фільму про війну, про АТО?

Вікторія Гуро, RSS,
Дата: 1-10-2018, 09:23

#япамятаю

Такі фільми наганяють спогади. Хороші, наприклад, про те, як і в чому смажилась картопля, коли не обстрілювали… або ж про вермішель, яку розкидало по всім гіллякам на дереві після вибуху… але всі ж живі залишилися.
А бувають сумні спогади.

Я пам’ятаю його очі…
Там був сум, ні , щось набагато сильніше ніж сум, горе? Так, якщо його можна зважити на терезах промислових, або ж на тих, які зважують вантажівки, фури.
Того його горя вистачить тепер на всі майбутні покоління…навіть, як він помре, а горе житиме
- У нас новий пацієнт. Ти з ним обережно…
Я зайшла в палату. На столі якісь газети, на тумбочці пігулки. Він сидів на ліжку. Невисокого зросту, років 55-60
І як завжди, було страшно. Мені, психологу, що вже 6 місяців пропрацювала в госпіталі, було страшно
Страшно починати говорити, страшно запитати щось не те, прокручувались купа слів за секунди аби підібрати правильні, які б відповідали тому слову «ОБЕРЕЖНО»

Було багато фраз про госпіталь і лікування, і про те, що все болить…
І традиційні питання «ви зараз у відпустці чи на ротації?» теж мали відповіді.
А далі – сльози і страшна картинка, мов з якогось фільму про війну (я їх тоді дивились дуже багато, аби хоч трохи бути на одній хвилі, нікому не потрібній руйнівній хвилі)

- Вони всі були в тій хаті…потрапив снаряд і я лиш побачив, як полум’я охопило все в середині, і потім хтось вибив шибку… все спалахнуло. Вони кричали! Всі кричали і кликали на допомогу і всі палали….

А далі просто були сльози і величезна провина в голосі

- А я ж міг щось зробить для моїх хлопців! Я мушу повернутися! Мені не можна тут бути! Я повинен бути там!

Мене часто запитували, що я знаю про війну, щоб чіплятися з дурнуватими питаннями…
Мене часто запитували чи я втрачала кого не-будь, щоб розуміти те, що відчувають вони, ті, хто вижив?

Людина, яка не втрачала на війні побратима, не може зрозуміти всю величину горя.
Я ніколи не зрозумію того ветерана, бо я не він і мені не 55 років. І я не втрачала своїх хлопців…
Я могла лише просто мовчати… слухати і сухо плакати… «тижпсихолог» – це сильніше, за будь які сльози

І так важливо нам, цивільним, хоча б інколи просто вимикати кнопку байдужості і піднімати рівень чуйності, довіри, співпереживання і прийняття їх, військових, ветеранів, з їхнім болем і горем …

Вірус війни на багато поколінь майбутніх розповсюджений.
І наша задача на сьогодні - не пропити те, що залишилося і не знищити самотужки самих себе

Відверто з вами
Ваша психолог Вікторія Гуро

#війна #АТО #психологіявійни #здоровянації

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода