#япамятаю #I_remember
Стіл з хати моєї Ба
Він зараз стоїть в моїй кімнаті…
Великий старий овальний стіл. Але скатерка лежить мамина, бо так тепліше. Так здається, що і Ба, і моя мама завжди поруч, особливо в моменти, коли потрібно щось писати, придумувати, міркувати…
Так от тоді, коли мені було 5 років, стіл з найбільшої кімнати моєї Ба був не просто великим, а величезним!
І та скатерка, яка на ньому лежала, вона ще жива, живе в моїй шафі
Я під ним жила тоді, коли щось робила не те, що треба. Ба часто говорила про «попідри» якісь, і я не розуміла Хто це? Де це? Для чого?
Вам теж мабуть так говорили: «Не лазь по підрам!»?
Оті страшні слова наганяли тривоги завжди, але цікавість винаходити і знаходити те, що дитині не зовсім то і потрібно було бачити або ж і чути, завжди приводила мене до діянь, а потім – до життя під тим столом, що накритий був оксамитовою скатеркою з китицями.
В одному місці китиці підрізані…
Я пам’ятаю (і ці спогади завжди викликають посмішку), отак щось накоївши у тих «попідрах» , я сиділа під столом і від страху, мабуть, плела з тих китиць на скатерці косичку. А потім, ні, не бантик, не стрічечку зав’язувала, а просто підстригла ту косичку, бо щось же та дитяча голова придумала ? Так ті китиці з одного боку і залишилися коротшими ніж інші…
Ця історія завжди стримувала мене, коли хотілось сварити своїх дівчат, після якоїсь їхньої дитячої шкоди, але те, що нам-дорослим, здається шкодою, дитині видається ідеально-правильним або ж просто цікавим. І їй так потрібна НАША ДОРОСЛА ПІДТРИМКА!
Я не пам’ятаю, як сварила мене Ба з дідом, але я пам’ятаю, як мої експерименти переказувала мені, вже дорослій, моя мама. А потім я – ділилась досвідом про свої витівки і ходіння «попідрам» своїм дітям.
Може та дитяча цікавість до пошуку чогось нового й досі мене рухає по-життю?
Тому, якщо ви побачите щось подібне в діях ваших дітей, не стримуйте їх, не сваріть, а краще запропонуйте альтернативу зайнятися хімією чи й самі з дитям похімічте)
Мама розповідала, що якось дід поніс трьохлітровий бутель з самогоном на роботу, ніби могорича якогось, чи що, і коли вже чоловіча компанія перехилила пару чарок, хтось запримітив, що той цілющий напій чомусь має запах трійного одеколону, який тоді випускала Золотоніська парфумерна фабрика.
Дід прийшов додому, розповів те все моїй Ба… ну і, як зазвичай робиться, почалось розпитування: «а чи я не брала?», «чи я не бачила пляшки з одеколоном?» і т.д.
Чесно, не знаю, чому тоді так зробила?
Може, щоб дід не приходив напідпитку додому, може, щоб Ба не сварилась на нього, а може просто було цікаво побачити, яка ж буде реакція, коли дві різні смердючі речовини різного кольору змішати в одній посудині?
Ви б колись могли додуматися до такого? А може у вас є історії й екстремальніші?
Головне, щоб, будучи бабусями чи дідусями, мамами і татами, ви пам’ятали, що ота ваша «попідра» буде корисною вашим дітям. Можливо, без певних страшних деталей, але, важлива!!!
І в кожному віці, діти питають: «Ма, а розкажи, яка ти була? А що ти робила? А тебе сварили? А ти боялась?»
Ваш досвід, наш батьківський досвід важливий, дуже важливий для їхнього дорослішання, для їхньої боротьби і підкорення власних страхів, для розуміння і сприйняття нас батьків, як звичайних людей, які роблять помилки, багато-чого не вміють. Не знають, але піднімаються і йдуть далі, сварять себе самі за не зроблені справи, планують, ставлять цілі і їх досягають, не дивлячись на «попідри», яких і в дорослому житті достатньо!
Цінуйте ваше дитинство і ті відкриття, які ви ж самі й зробили
Далі буде…
Відверто з вами
Ваша психолог Вікторія Гуро
