Борис Юхно зачепив тему туризму на Черкащині. Варто додати, що, крім планового туризму за путівками обласної ради туризму, існував так званий самодіяльний туризм. Виявилося, що існує значна група переважно молодих людей, захоплених подорожами пішими, водним і гірським туризмом, велотуризмом і так далі. Ці люди побачили у самодіяльних подорожах можливість відійти від надто насиченою комуністичною ідеологією платних подорожей в групах з обов’язковим офіційним керівником і неофіційним наглядачем від КГБ. Народився вільний жанр туристської пісні. Я чув концерт такої пісні на злеті самодіяльних туристів у Яремчі. Зал селищного клубу був повний, люди стояли за вікнами. Наступного року програма концерту вже подавалася на затвердження. Воля скінчилася. КПРС мала спрямувати цей рух у потрібне їй русло. А тут ще виявилося, що у світі інсує Міжнародна федерація журналістів (ФІЖЕТ), які пишуть на теми туризму, утворена ще у 1956 році у Франції. СРСР мав бути у цій Федерації і його прийняли у 1967 році. Тобто у члени ФІЖЕТ була прийнята Всесоюзна секція журналістів, які пишуть на теми туризму.
Така секція повинна мати свою структуру в СРСР. Відповідне розпорядження надійшло і до Черкас з умовою, що голова секції має прибути до Москви на установчу конференцію. Вибір випав на мою особу. У Москві нас приймали на високому рівні, оселили у найкращих готелях, годували елітними стравами, влаштовували зустрічі, екскурсії, театри. Конференція відбулась в Будинку журналіста. Я дізнався, що недавно черкаський журналіст Ігор Грушецький вибив велике вікно у цьому будинку, бо його не впускали до ресторану з жіночкою, яка не мала членського квитка Спілки журналістів. Мені про це розповіли без особистих претензій, як пригоду. Іноді, мовляв, трапляється…
До Черкас я повернувся з намірами діяти, почав відвідувати клуб самодіяльних туристів, бував на республіканських злетах у Яремчі та біля Вінниці. У Яремчі випускав щоденну газету нашої групи і був нагороджений гуцульською шкатулою. Я полюбив туристів, їхні вечірні зустрічі біля багаття, їхні співи під гітару. І вони мене поважали. Їздив також фотомайстер Михайло Левіт. Тепер мені вже важко пригадати прізвища тих людей. У Черкасах живе авіаційний інженер Олег Фесенко. Були туристами директор школи Сигизмунд Юрковський з Умані, Арій Кузьмин з Канева (там була солідна група гірників), лікар Яцик з Черкас (походив з Мошен), інші. Можливо, на цю публікацію озвуться колишні самодіяльні туристи.
На конференції у Москві ми обумовили, що члени ФІЖЕТ мають право подорожувати за плановими маршуртами організованих туристів. Обласна рада по туризму цю умову прийняла без застережень і згідно її я подорожував на пароплаві «Адмірал Нахмов» до його трагічної загибелі 31 серпня 1986 року, коли не стало також туристів з Черкащини (не забуду похорон молодої, вродливої Зої Товстопят, моєї ровесниці), двічі подорожував Волгою. У «Черкаській правді» я заснував постійну тематичну сторінку «Азимут» і готував її навіть після звільнення з редакції. Я ніби вже не мав права друкуватися у газеті, але св. п. Осип Айзенберг, який після мене очолив редакційний відділ, запропонував мені продовжити співпрацю, але під псевдом (він теж був О. Григорович або Й. Веснін). Пригадалося, як я прийшов на інтерв’ю для сторінки до Галини Маслєннікової (була вказівка писати лише через Є, бо перший секретар обкому КПУ теж писався АндрЄЄв), яка вже не була персоною в «білому домі», але очолила групу туристів до Індії. Ще зовнішньо приваблива молодиця згадала, що відвідала Храм любови і я відразу ж почав розпитувати, що вона таке. Галина Іванівна пояснила, що там зображені різні інтимні позиції. Я удавав, що усе ще не розумію, бо має бути одна звична позиція – він зверху, то вона почала на аркушику малювати ті позиції. Я задоволено спостерігав такий прояв у недавньої суворої захисниці моральних чеснот, яка й мене виключала з партії. Перебування у КПРС диктувало їй свої правила гри, але жіночі пристрасті і туги залишалися.
У 1963 році, коли став можливим загальний закордонний туризм, ми з дружиною записалися на автобусну подорож Польщею і Чехословаччиною. Охочих було мало і нас приєднали до групи з Краснодару. Виїздили зі Львова через Брест. Одна путівка коштувала 189 рублів, а я з розгону заплатив по 190 і потім жалкував за тими двома рублями. Платили у Головному банку в Києві. Там нам видали в обмін на рублі дорожні чеки. Суми були невеликі. На кордоні нас чекала провідниця Консуела Вахенгаузер, з якою я подружився і потім вона слала мені чимало книжок, яких в СРСР не могло бути. З нами теж тоді дуже «носилися», як з одними з перших. У Варшаві ми жили у супер готелі «Брістоль», де були одні американці та европейці. Правда, ми жили на піддаші, а вони внизу. Возили нас також в Посольство СРСР у палаці Бельведер. У Празі теж був готель «Европа» на головній Вацлавській площі. Провідником був, на мою думку, колишній білогвардієць. Та подорож значно розширила моє сприйняття СРСР і його системи, вплинула на зміну світогляду. А коли ми повернулися, то застали голодні міста. Починався заколот проти Хрущова і влада намагалася посилити невдоволення людей. Нас переписали за місцем проживання і стали розвозити крупи та інші деякі проудкти, ніби то була торгівля на замовлення.
Додам кілька фоторафій Михайла Левіта зі злету туристів в Яремчі. На них видно канівських гірників, Юрковського з Умані. Також мої світлини з Яремчі.
