Історія про «попідри»

Вікторія Гуро, RSS,
Дата: 10-10-2018, 15:22

#япамятаю #I_remember

У який би час/день/місяць/рік дитинства ви б ніколи не повернулись?
Скажіть, що є такі спогади, про які ніколи й не згадувати б, але…
Вони час від часу нагадують про себе.
Добре, коли просто як історія з життя, а от якщо бентежно з тривогою і острахом перед якимсь починанням чи дією?
І ми не робимо те, що запланували, бо нам просто страшно, бо несвідомо захищаємо самі ж себе від повтору, від болю.
Та буває й навпаки, і тоді часто звучить знайома думка: «Привіт, грабельки!»
Я пам’ятаю зиму. Мені 8 чи 9 років і рів посеред поля – висушеного болота.
(Болотиста місцевість висушувалась за рахунок того, що вода стікала в рів, що викопаний був буквою П)
А далі історія із серії про «попідри»
Чомусь мені цікаво було перевірити чи міцна крига.
Не пішли з однокласницею нормальною дорогою, а пішли засніженим полем, ну і тією ж кригою.
Щасливі дівчата в шубах після школи експериментували, сміялися…
Звідки могла взятися така думка в голові 8 річної дитина, що варто спробувати вигукнути не «Мама!», коли крига тріскала під ногами, а «Папа!» .
Отак, на якомусь слові «Папа», я й пішла під лід.
Далі пауза, бо не пам’ятаю, як мене маленька однокласниця могла в мокрій шубі витягти, як ми дійшли до нашого будинку, як зайшли в її квартиру…
Пам’ятаю лише те, як з шуби, що висіла на дверях у квартирі однокласниці, шалено стікала вода, я сиділа біля батареї і боялась йти додому, аби мене «не вбили» там 
Чи можна було б обійти цю ситуацію, як гадаєте?
Сьогодні не про Ба
Сьогодні, коли холодно і ще не пахне снігом, а пахне хризантемами, сухим листям, димом, деревом згадується інше місце, де б я хотіла опинитися, хоча б на 30 хвилин.
І у вас таких місць, я певна, дуууже багато. Ну, а якщо не дуже, то кілька точно знайдеться)
І то є чудовий розвантажуючий процес - згадувати себе там, де тобі було добре)
Місце, яке є спогадом, релаксом, заземленням, переведенням подиху…
Я б сиділа там і сиділа.
Сьогодні про дідову келію, про сарай, в якому був стіл робочий з купою інструменту, і був рубанок. Ні, не той стіл, під яким я жила), цей був іншим. І сарай той мені здавався якимсь іншим світом, де стояли величезні каструлі з зерном для птиці, бочки з комбікормом, і ще купа якогось потрібного і не дуже мотлоху
Той сарай – то місце відновлення енергії. І дід саме так релаксував.
У нього було хобі – бджоли. І він сам робив рамки, пробував робити вулики…
І я б дивилась на цей процес вічно, і вдихала б аромати того струганого дерева,
Дивилась на ті закручені пелюстки з дошки, які сипались, як конфетті, додолу!
Це вже зараз я б щось би з них поклеїла… але тоді, я просто стояла чи сиділа поруч біля діда і постійно про щось спілкувалась, питала, а він відповідав
Там завжди пахло деревом
Тепло і по-дідовому домашньо…
Важливо бути з дітьми в своєму процесі,
Важливо горіти тією справою, яку робиш,
Важливо бути закоханим в процес діяльності, а особливо, коли поруч діти, бо тільки так, власним досвідом і власним вмінням захоплюватися улюбленою роботою можна зацікавити дитину до нових звершень, відкриттів, ДО ЖИТТЯ в насолоду собі ж.
Любіть себе в цьому житті!

Відверто з вами
Ваша психолог Вікторія Гуро

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода