Валентина Вовк народилася 5 червня 1983 року у селі Велика Бурімка Чорнобаївського району. Закінчила місцеву школу. У 2005-му отримала диплом Шевченківського сільськогосподарського коледжу за спеціальністю «землевпорядкування». Уже під час навчання розпочала свою трудову діяльність. У 2002 році стала землевпорядником у Великобурімській сільській раді. Того ж року перейшла у Чорнобаївський районний відділ земельних ресурсів, де і трудиться вже 15 років. Взявши старт зі спеціаліста, нині обіймає посаду головного спеціаліста відділу.
Робота пані Валентині до душі, адже це не лише праця з паперами, а й живе спілкування з людьми. В її обов’язки входять відповіді на запити адвокатів, прокуратури, Головного управління Держгеокадастру, підготовка витягів про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок, а також консультації населення із найрізноманітніших земельних питань. І саме останнє Валентина Петрівна найбільше цінує у своїй щоденній роботі.
Бажання бути корисною людям, мати змогу чимось допомогти привело Валентину Вовк у депутати селищної ради. Її майже одноголосно обрали по селу Савківка.
− Чому саме Савківка?
− Після одруження і народження у 2004 році старшого сина Владислава, − розповідає Валентина, − разом із чоловіком, який сам із Чорнобая, ми почали планувати, де будемо жити. До душі обом припала мальовнича і привітна Савківка. Придбали житло. І вже тут у 2012 році на світ з’явилася наша менша донечка Віталінка. За 10 років, що ми там живемо, жодного разу не довелося пожалкувати про переїзд у Савківку. Саме село невеличке, одна вулиця. Люди надзвичайно привітні. Проживає трохи більше 200 людей. Усі про всіх усе знають: коли у кого іменини, хто потребує допомоги. У селі є кілька клубів за інтересами: жіночий клуб «Берегиня», який відзначив своє 6-річчя, клуб ветеранів «Червона калина», який теж існує вже багато років. Ініціатором та духовним лідером обох клубів є бібліотекар Лідія Полубєхін – людина щирої душі та великого серця. Завдяки їй та активістам села, які гуртуються навколо Лідії Іванівни, ніхто у Савківці не залишається поза увагою, ніхто не відчуває себе забутим. Та, мабуть, найголовнішим є те, що в селі є місце, куди з охотою щовихідні біжать наші діти (всього в селі дітей близько 30). Це клуб для наймолодших савківчан «Джерельце». Його засідання теж проходять у бібліотеці. Разом із Лідією Іванівною діти є найактивнішими учасниками усіх свят у селі, тематичних зібрань, де вони розповідають вірші та історії, співають пісень, танцюють, ставлять п\’єси.
− Чим живе Савківка, щось у селі робиться?
− Так, потроху робиться. Не так багато, як хотілося б, але все ж коштами селищного бюджету в селі зробили дорогу, в центрі встановили нову зупинку, поставили біля неї лавочки, урни, на місцевому кладовищі облаштували вбиральню. Місцем розваг дітвори став новий дитячий майданчик біля сільського клубу. Разом із жителями села налагодили роботу водонапірної башти, відремонтували насоси. Тепер подача води безперебійна.
Узагалі савківчани дуже дружні. Майже всі беруть участь у толоках, суботниках, наводять лад біля своїх будинків, у громадських місцях, поблизу клубу, на кладовищі, біля пам’ятних знаків. Усі разом із піснею прибрали село після минулорічного буревію, який наробив лиха майже у кожному домі.
− Звичайно, проблем у селі вистачає: це і відсутність дороги до Савківки, і передача на баланс комунальному підприємству водонапірної башти, і ще багато чого. Тож працювати є над чим, − завершує розмову Валентина Вовк, − але всі проблеми ми будемо поетапно вирішувати. І я дякую своєму селу за підтримку і за розуміння в усьому.
