Про ліс і море. І слінг

Юлія Фомічова, RSS,
Дата: 19-10-2018, 11:18

Молодшій було півтора місяці, а надворі пізній вечір. У неї була одна з перших криз, і вона волала в мене на руках. «Треба просто пережити», – казала собі я, у мене була висока температура через лактостаз, я ледве через неї трималася на ногах. Мене всю трусило, а відповідно й дитину на руках, і я то знімала, то вдягала теплий халат, залежно від того, морозило мене чи кидало в жар…
Старша моя хникала, бо вимагала уваги, речі на море зібрані не були, і я вже нічого не хотіла. Коли дитина врешті заснула в мене на руках, а чоловік повернувся додому, я заплакала… Не хотілося нічого. Та й як я на море з температурою та малою дитиною, яка щодня верещить, як тільки заходить сонце?
Уранці я зібрала всі сили в кулак. Сказала собі: усе-таки є різниця, де плакати і температурити – на курорті чи вдома. Доклала неабияких зусиль, аби зібрати всій сім’ї речі. Сіла в машину. Уже через добу я прокинулась, знаючи, що через 30 секунд від кімнати – пляж. Чоловік зі старшою поїхав по закупи. На куні мене чекав сніданок. Після снідання я спакувала молодшу в слінг і пішла до моря. Ще вчора, кажуть, тут був дощ. А сьогодні погоже небо. Хвилі мили мені ноги. Срібло лилося за горизонт. Я довго гуляла по мокрому піску, насолоджуючись тим, як море лоскоче мені ноги. Я багато думала. Про життя, про щастя. Про те, що дечого, можливо, я не заслужила, і Боженька дав мені його авансом. Дякувала Всевишньому за свою сім’ю, друзів, роботу… Мені здавалось, що я в ту мить, як ніколи, близька до Бога.
Минув місяць. Усе було добре. Майже ніхто не хворів. «Які плани на день?», спитав чоловік. А які плани? Рутина, на яку вічно бракує часу. «Хочете у ліс завезу погуляти?», – спитав він. Звичайно, хочемо! І вже через годинку молодшенька спала у слінгу, а я ступала стежками лісу. Красивого такого. Теплого, яким він вміє бути у бабине літо. Чим далі від дороги, тим більше чутно самих лісових звуків. Коли падає один-єдиний листочок, мимоволі озираєшся, бо здається, шо це хтось іде за тобою. І так навколо красиво, а вдалині за деревами Дніпро зливається з небом…
Я посміхалась і раділа життю… А потім зрозуміла, що заблукала. І що мобільний зв’язок у цьому лісі не ловить. І що багато компаній відпочиває. Оце рівень безробіття у нас, якщо скільки людей у будень в робочий час у лісі! І алкоголем тхне навколо. І сміття. Ледве виблукала звідти до машини, хай йому грець. Але враження однак лишились гарні. Можна тепер і рутиною займатись.
Я до чого це все? Картинка має значення. І ви на тій картинці сприймаєтесь залежно від фону. Не відмовляйте собі в можливості хоч на мить змінити фон. Часом це прикрашає життя. А часом – навіть змінює його.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода