… І болі, і жалі, і вічний неспокій посилились тут ще тієї пори, коли розпався Союз і України здобула незалежність, коли він серйозно почав думати, чим може бути корисний людям, котрі зазнали радіаційного впливу після Чорнобильської ядерної катастрофи.
У рік катастрофи, та і в наступні в Україні були тяжкі соціально-економічні проблеми. І люди доброї волі в усьому світі палко відгукнулись на біду. Із часом від вирішення чорнобильських проблем відмовилась і держава. Ігнорують реальні потреби, скасовують пільги, що гарантовані законом. А Ервін Кох із роками залишив свою душу в Україні, хоча живе в Німеччині. Продовжує працювати для чорнобильців.
Під час останнього візиту, а їх щороку по два, мала з ним розмову. Пригадали, як познайомився з головою Черкаської обласної організації «Діти Чорнобиля» Ольгою Янчук. Нині ця організація має назву «Черкаська обласна організація інвалідів «Діти Чорнобиля». Отож, є нагода згадати, як 25 років тому Ервін розпочав працювати в Україні.
«У Швайнфурті я познайомився з учителькою російської мови, котра влітку 1991 року опікувалась групою дітей із Чорнобиля. Я запропонував їй організувати відпочинок в Унфіндені й Кенігсберзі. Серед дорослих, які супроводжували дітей, була лікар із Києва. Під час розмови повідав, що маю намір допомагати людям, що, як і я, страждають на хворобу Бехтєрєва у Санкт-Петербурзі. Найперше, що я зробив, це заручився підтримкою фармацевтичної індустрії. Першим відгукнувся доктор медичних наук, професор Лемел. Здавалось, тепер все добре. Та ні. А як направити ліки адресату? Цього ми не знали. Вдалися до такого способу, як передавати туристами. Просто розподіляли вантаж між членами туристичної групи. Тоді це було можливо. Перша допомога оцінювалась на суму 20 тисяч дойчмарок. Цю акцію щиро вітав тодішній мер Санкт-Петербурга Анатолій Собчак. І – о доля! Там я знову зустрів дитячого лікаря з Києва, яка переконала, що чорнобильським дітям конче необхідна допомога», − пригадав пан Кох.
Наближалися Різдвяні свята. Ервін Кох разом із друзями-однодумцями вирішили провести ярмарок під гаслом: «Група Бехтєрєва у Швайнфурті і околиці допомагає дітям Чорнобиля, які захворіли внаслідок радіоактивного впливу». Ярмарок приніс 700 дойчмарок. Почин було зроблено. Однак список необхідних ліків, що надійшов із Києва, був занадто великий. Звичайно, коштів не вистачало. І група звернулась до населення через пресу. Це спрацювало.
А влітку 1992 року Ервін організував групову поїздку в Україну, яка вже рік була незалежною державою. Перша допомога дитячій клініці в Києві прибула в його супроводі авіалініями безкоштовно. Я на цьому наголошую, бо ж тепер він платить за кожен грам і тому дуже обмежує багаж. Для хворих дітей доставили 250 кілограмів ліків на суму 200 тисяч дойчмарок. Під час тієї поїздки Ервін мав можливість побувати біля зруйнованого реактора, побачити жахіття мертвих сіл і міст, пропустити крізь серце і розум масштаби лиха, що нагадуватиме про себе світові тисячоліттями… Про все, що бачив, зрозумів, відчув, він розповів у пресі, під час зустрічей із медиками, приватними підприємцями, представниками громадськості. Він доніс до них масштаби катастрофи. І наступний гуманітарний вантаж уже подвоївся і був направлений для дітей, які проживали у населених пунктах навколо зони катастрофи. Він запросив до своєї домівки двох дітей, евакуйованих із зони ЧАЕС. А двір оселі перетворився у приймальний пункт гуманітарної допомоги.
У квітні 1993 року в Україну приїздив гуманітарний автопоїзд: чотири великовагові вантажівки і автобус. Разом із Ервіном прибув доктор Шмоль, представники армії, що надали транспорт. У вересні того ж року знову гуманітарний вантаж авіалініями був доставлений у Київ та на Черкащину. Усталились тісні відносини між ними та громадськими чорнобильськими організаціями, що опікувалися долею дітей.
Досвід організації роботи у благодійників уже був: ярмарки, конкурси, співпраця з медіа, безпосередня участь у заходах, що їх проводили в Україні, організація лікування, відпочинку в Німеччині.
А далі – тісна співпраця з Баварським та Мільтенберзьким Червоним Хрестом, з громадськістю. І справи налагодились. Ервін Кох організував і очолив німецьку громадську організацію «Допомога дітям Чорнобиля», котра ось уже 25 років співпрацює з ГО «Черкаська обласна організація інвалідів «Діти Чорнобиля». Це радше не праця, а поділ болю на всіх. Стосунки вже на рівні рідних та близьких. До розмови долучається її незмінний керівник Ольга Янчук:
«Я ось додам трохи статистики, що красномовно свідчить, наскільки титанічна праця Ервіна Коха, який живе в Німеччині, а працює в Україні. За роки, що Ервін опікується чорнобильськими проблемами, з Німеччини доставлено 400 тонн гуманітарних вантажів. А це медикаменти, предмети догляду за хворими, інвалідні візки, ходунки, милиці, вироби медичного призначення, ультразвукові апарати, рентген-кабінет, ортопедичні ліжка з матрацами, гінекологічні та стоматологічні крісла, мобільний операційний рентгенологічний апарат SIREMOBIL Compact, кардіографи, лабораторні центрифуги для лікарень області.
Адресну допомогу отримали більш як 3 тисячі сімей із дітьми, вдови Чорнобиля, соціально незахищені сім`ї, учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які мають неповнолітніх дітей. За програмою «Сім`я − сім`ї» родини з Німеччини двічі на рік передають грошову допомогу нашим родинам. Із 1994 року кошти отримали понад 600 сімей, а це 260 тисяч євро.
Комунальний заклад «Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи» Черкаської обласної ради одержав мікроавтобус «Мерседес», завдяки чому лікарі проводять обстеження тяжко хворих громадян за місцем проживання. За 25 років гуманітарну допомогу надали понад 20 тисячам сімей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. А влітку цього року Ервін Кох передав ендоскопічну відеосистему для операційної при проведенні хірургічних втручань для хірургічного відділення КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» вартістю 884,296 грн.
Упродовж усіх 25 років співпраці з черкаською громадськістю, безпосереднім спілкуванням із потерпілими від радіації, він, кидаючи виклик долі, відвідував небезпечні місця.
Громадськість подбала, щоб безкорислива праця Ервіна Коха була належно оцінена і владою усіх рівнів. На лацкані його парадного піджака багато відзнак. І хочеться щиро побажати, щоб тільки це була найважча ноша.
