«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 5-11-2018, 09:09

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Морська історія

«Ленінградська проектна організація “Діпрорічтранс” приступила до розробки робочих креслень будівель і споруд вантажної і пасажирської ділянок Черкаського річкового порту. В цьому році будівельники одержать всю проектну документацію і зможуть одночасно розгорнути роботи по зведенню кількох об’єктів. Крім будівництва приміщення управління порту, портових ремонтно-механічних майстерень, магазина, складу для вантажів та інших будівель, приступлять також до забивання свай для залізобетонної набережної загальною протяжністю понад 300 погонних метрів і спорудження вокзалу.
Впорядкована вокзальна площа становитиме одне ціле з будинком вокзалу. Він замикатиме нову магістраль, вокзал буде видно здалека. Озеленена пасажирська ділянка і алеї для прогулянок вздовж набережної водосховища стануть чудовим місцем відпочинку міського населення. На дамбах, при вході в акваторію Черкаського порту, будуть споруджені маяки”.
З цієї публікації у “Черкаській правді” від 23 березня 1958 року розпочалася для нашого міста та його жителів нова “морська” сторінка його історії. Стара “річкова” з пристанями та дебаркадерами, цими особливими конструкціями чітко на кордоні суходолу і води, залишилася в минулому».
«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Дебаркадери... Хто їх пам’ятає? Ці маленькі вокзальчики на воді для того, аби річкові пасажирські «малолітражки» – «Ракети» і «Метеори» – з ризиком сісти на мілину не підходили надто близько до берега. Ну й щоб трап на пару десятків метрів щораз не кидати.
У 1950 – 1970-ті роки дебаркадерів було багато. Мало не в кожному побережному населеному пункті, де зупинявся річковий народний лайнер.
...Довго шукав інформацію про дебаркадери в старих газетах. Та, вочевидь, ці непретензійні інженерні споруди видавалися кореспондентам настільки елементарною штукою, що про них не писали. Але таки знайшов, хоча як завжди буває – не вони мене на той момент цікавили. Перед вами замітка у «Черкаській правді» 60-річної давнини, датована 15 вересня 1957 року.
«З 1954 року Черкаський судноремонтний завод почав будівництво металічних дебаркадерів, призначених для обслужування пасажирів приміського сполучення. Дебаркадер – це плавуча споруда з залами для пасажирів, дрібних вантажів та іншими службово-побутовими приміщеннями.
«Цими днями колектив заводу на честь 40-річчя Великого Жовтня добився нової виробничої перемоги: достроково завершено будівництво дебаркадера №Д-205, який експлуатуватиметься на одній з пристаней Дніпра. На будівництві цього дебаркадера відзначилися тесляр М.Комасько, трубопроводчик І.Крижанівський, слюсар Л.Ван, електрики О.Колодочка, М.Шулешко. На корпусних роботах працювала комсомольсько-молодіжна бригада на чолі з В.Савченком. Завдяки сумлінній і злагодженій праці колективу дебаркадери здають тільки з відмінною оцінкою».
«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Щасливий той, хто застав річпорт в напруженій роботі. Коли «морські» рейси були мало не такою ж буденністю, як і автобусні. Коли з Горького,1 починалися наші... Та ні, не мандрівки і не круїзи. Звичайні поїздки, хоч і не поїздом, з «крейсерською» швидкістю близько 70 кілометрів на годину, до Канева й Києва, Дніпропетровська і Запоріжжя, Чехівки чи Красної Слободи. Неоціненне й неоцінене благо тривалістю зо три десятиліття, в останні навігації вже за купокарбованці (колись зробив таку опечатку, а потім подумав і не виправив). У квітні 1993 року квиток до Києва коштував 1000 купонів, Кременчука – 625, Чехівки – 130, Красної Слободи – 50. 1000 купонів – це тоді кіло свинини, 625 – десь 22 яйця, 130 – кіло цукру, 50 – біла хлібина. За великим рахунком, на тому все і скінчилося...

По відкриттю 4 листопада 1962 року про наші «морські ворота» сповіщали в усіх можливих форматах. І скрізь – як про «наймолодший порт в Україні», «окрасу міста над Дніпром». А ще писали про «мозаїчну скульптуру, яка символізує Черкащину». Вона почасти самознищилася, а потім була демонтована вже у 1980-ті...
Свого часу зацікавившись транспортною історією міста, я зібрав десятки публікацій, фото, листівок, усілякої «дотичної наочності». Чимало тут вже сказано й показано, тож повторюватися не хочеться. Хіба ось хрестоматійні дані: проект Річвокзалу архітектора Михайла Чурликіна, будівництво здійснювалося під керівництвом інженерів Леоніда Ягельського і Олега Васильєва. А «прості люди» – то «гвинтики», які в історії губляться. Тому зараз є нагода з вдячністю згадати мулярів бригади Андрія Козлова, штукатурів Сергія Карпенка, арматурників Геннадія Алексєєва, електриків Михайла Сапітона, теслярів Івана Сухіна.

19 вересня 2011 року по довгих роках простою, а слідом і розрухи, приведений до ладу річвокзал освятили. Був свідком того «таїнства» та ніяк нне міг второпати, як чудодєйственна сила кадила може запустити грубий матеріальний організм, в якому окрім красивого лиця ще тонни й кілометри не вельми симпатичних «кишок». Не можу зрозуміти цього й дотепер, коли нові посадовці регулярно, як раз під навігацію чи зразу після неї, так ніби десь знайшли урочисті промови Сергія Тулуба і Бориса Колесникова, торочать про повномасштабне відродження судноплавства на Дніпрі (ну це приблизно як про небо і аеропорт: стихії різні, результат однаковий). Акцент: йдеться не про катерок «Резон» і не кабак на пристані, а регулярні пасажирські і вантажні рейси. Ну ось, деякі із свіжих заголовків: «Заступник мера Черкас розповів, як ходитимуть «ракети» по Дніпру», «Водне сполучення між берегами Дніпра цілком можливе». Посейдон епічєський! Заступник мера розповів...
Епізод повсякдення з далекого 1980 року задля розуміння того, що судноплавство – це кухня трохи складніша, аніж при портовому ресторані. Стаття «Світи, вогнику!» (А.Черниш, «Черкаська правда» від 3 серпня 1980 року).
«У пісні, яка ще не так давно була популярною, говориться, що пароплави проводжають зовсім не так, як поїзди. Бо водні дороги, мовляв, “не те, що рейки в два ряди”.
Але це зовсім не означає, що судно не обмежене в своєму напрямку. На воді точно прокладено судновий хід, зафіксований в лоцманській карті ріки.
А ще засобом орієнтування служать попереджувальні знаки – плавучі й берегові, які в комплексі називають судноплавною обстановкою.
Ви, звичайно, бачили: йде собі теплохід, і підморгують йому веселі вогники на воді. Це значить: тримайся нас, стерновий на судні, і прямуй сміливо вперед, все буде гаразд.
Пригадуються колишні дніпровські бакенщики. Рано-вранці і перед заходом сонця дідусь у крислатому брилі (йшли на цю роботу здебільшого люди пенсійного віку) сідав у човен і плив гасити або засвічувати керосинові ліхтарі.
“Нема в нас тепер бакенщиків, настав кінець цій професії, – розповідає виконроб дільниці водних шляхів у Черкасах Анатолій Іванович Домбровський. – Давно прийшла нова техніка: замість бакенів – морські буї, замість човнів – спеціальні теплоходи, а гасові ліхтарі і на воді замінила електрика».
Ось ще відомості з азбуки ріки. По правому березі на буях світять червоні вогні, а по лівому – білі. Там же, де судновий хід повертає до пристані або порту, спалахують зелені вогники.
У черкаських “шляховиків” велике господарство – від Канева до Світловодська, все наше море з кількома сотнями судноплавних трас, які постійно треба тримати в робочому стані (ось вам ще один «маленький нюанс» стосовно «унікальності дороги, яка не потребує ремонтів», – Б.Ю.) Люди тут умілі, люди рішучі, завжди готові – в шторм, в глуху ніч – поспішити в дорогу.
...Світять на Дніпрі незгасні, манливі вогні, кличуть до себе. Далекі і близькі, вони раді зустрічати кораблі».

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода