10 березня 1919 року у Харкові було проголошено створення Української Соціалістичної Радянської Республіки. УСРР проголошувалася «окремою державою», тобто незалежною, на відміну від своєї попередниці Української Народної Республіки Рад, утвореної більшовиками за два роки до цього. Більшовики пішли на цей тактичний хід з огляду на актуальність питання національної незалежності народів колишньої Російської імперії, зокрема й в Україні. Але незалежність УСРР була для російських більшовиків лише формальною як у політичному, так і в економічному житті. Від самого проголошення УСРР її державні органи розглядалися лише виконавчими підрозділами російського більшовицького уряду.
Проте, для українських більшовиків та політичних партій, які їх підтримували, питання державної незалежності було не таким однозначним. Значна частина українських радянських діячів вбачали в УСРР варіант побудови національної держави. Проявом такого підходу стала історія українських радянських грошових знаків.
Від початку утворення УСРР вирішальну роль у її фінансуванні мали грошові надходження з Росії, зокрема й у вигляді позик. Грошові знаки, які друкувалися і перебували в обігу у РРФСР – царські рублі, «керенки», цінні папери імператорського та Тимчасового урядів, радянські розрахункові знаки – були законними платіжними засобами і на території, підконтрольній УСРР.
Війна та породжена нею глибока економічна криза не давали можливості стабілізувати фінансову систему республіки. Кількість грошових знаків, які надходили з Росії, не покривала витрат українського радянського уряду.
Щоб якось подолати дефіцит грошових знаків, Раднарком України друкував знаки Державної скарбниці УНР номіналом 10 карбованців із захоплених у ході бойових дій кліше. Виправляти на ньому герб УНР – тризуб та монограму «УД» – Українська Держава – на нові, радянські символи і написи не стали. Гроші потрібні були терміново. Тай могли виникнути проблеми зі сприйняттям такої «творчості» населенням – воно з великою вірогідністю сприйняло б такі банкноти як фальшиві.
З інших захоплених кліше УНР в Одесі місцевий більшовицький губком друкував банкноти номіналом 50 карбованців. Також у обігу перебувала значна кількість грошових сурогатів та місцевих бон, які використовувалися у тому числі й радянськими органами влади.
Але проблеми фінансової системи підконтрольної більшовикам території усі перелічені заходи не вирішували. Тому народний комісар фінансів М. Литвиненко (боротьбист) прийняв рішення щодо стабілізації фінансів республіки, не покладаючись виключно на радянську Росію, зокрема шляхом впровадження власної грошової одиниці. Залучивши видатних фінансистів та економістів, він підготував «Тези з питання про загальний фінансовий стан». Зокрема, повідомлялось, що «Київська експедиція (заготовки цінних паперів) повністю обладнана з технічного боку й при регулярному постачанні її матеріалами могла б давати необхідний для поновлення нестатку в грошових знаках ефект». У той же час наркомфін підкреслював, що питання її роботи в деталях «повинно бути вирішене при узгодженні з наркомфіном Радянської Росії». Далі він пропонував «вирішити питання відносно того, щоб українські знаки ходили у всіх радянських республіках Р.С.Р. Федерації».
У травні 1919 року уряд радянської України розробив план випуску грошових знаків номіналом 50 карбованців. Був розроблений ескіз банкноти. Він містив зображення робітника на фоні заводу та променів сонця. Надписи були виконані російською та українською мовами, причому не усі надписи російською дублювалися українською мовою.
Російському радянському уряду стало швидко відомо про плани України щодо випуску власних грошей. Це викликало його невдоволення, оскільки Україна могла отримати ознаки справжньої, а не декларативної державності – власну грошову одиницю, на основі якої могла бути побудована окрема фінансова система. А це гостро суперечило його планам щодо відтворення монополізації влади на теренах колишньої Російської імперії.
Вже 22 травня 1919 року В. Ленін надіслав шифровану телеграму на ім’я голови Ради народних комісарів України Х. Раковського, у якій вимагав «не ставити на обговорення Українського Раднаркому відповідальних фінансових рішень, як-то випуск нових знаків чи обмін карбованців без попереднього запиту ЦК РКП, так як такі заходи можуть прийматися лише у всеросійському масштабі».
Після такого сигналу з Москви роботи щодо впровадження грошової одиниці УСРР були припинені. Грошові знаки УСРР не надійшли до обігу. До наших днів дійшли лише ескізи цих карбованців.
Вже у червні 1919 року УСРР уклала з РРФСР договір про встановлення військового та господарського союзу. 28 червня Комісія з питань об’єднання розглянула проект об’єднання наркоматів РРФСР та УСРР, що передбачав «створення єдиного народного банку, спільної грошової системи і затвердження кошторису Радянської України Раднаркомом РРФСР». 28 грудня 1920 року під час VIII Всеросійського з\’їзду Рад у Москві був підписаний «Союзний договір між РРФСР та УСРР» про «військовий та господарський союз». Відбулося «об’єднання» (фактично – ліквідація українських) народних комісаріатів України і Росії. Від цього часу всі рішення стосовно господарської діяльності в Україні приймалися урядом РРФСР, а уряд УСРР ставав його виконавчим підрозділом. Об’єднання фінансів узаконювало обіг на території УСРР загальнообов’язкових грошових знаків, випущених у РРФСР.
Існує припущення, що радянські карбованці таки були випущені в обіг. Його прихильники посилаються на документи РНК України. Зокрема, у травні 1920 року у них відзначалося, що «з числа українських грошових знаків вільно ходять нарівні з загальноросійськими лише карбованці, випущені радянською владою: десятирублевої вартості, а також п’ятидесятирублевого номіналу…» Але тут мова явно йде про друк та обіг грошових знаків, які друкувалися радянськими органами влади із захоплених кліше Директорії УНР. Цих грошових знаків номіналом 10 і 50 карбованців було випущено значну кількість, що й сьогодні вони не є боністичною рідкістю. Натомість віддрукованих карбованців УСРР досі не виявлено.
