Мене зворушило відзначення 100-річчя газети «Черкаська правда», яка стала основою нинішнього періодику «Черкаський край». Маю найкращі спомини про цю газету, її швидких на дотеп працівників. Моє газетне життя почалося з новоствореної районної газети «Серп і молот», до якої я прийшов, залишивши іншому механікові в селі Рацевому біля Чигирина свій літак Ан-2 з бортовим номером 47683. Я ще не встиг нічого путнього написати, як мене перевели у теж новостворений відділ партійного життя «Черкаської правди». Отут виявилося, що усі мої ліричні писання про польові квіти і вроду студенток, присланих з педагогічного інституту вантажити у літак добрива, треба забути, бо партійне життя вимагало мови, визначеної публікаціями московської «Правди» та партійних часописів. Звідти мали перейти на наші сторінки усі формулювання і цитування. Ніякої самодіяльности. Перелік присутніх на партійних нарадах осіб не міг бути поданий за абеткою, а лише згідно посад у численній партійній номенклатурі. Так само й прізвища мали бути Андрєєв, а не Андреєв, Маслєннікова, а не Масленнікова… Хоча було незвично, але я освоїв цю премудрість.
Тимчасом інші обласні газети одна за одною відзначали свої 100-річчя і були нагороджувані орденами. Мій головний редактор занепокоївся і вирядив мене до Києва шукати наше 100-річчя. Я шукав його у газетних архівах Наукової бібліотеки біля університету, у підвалах Софіївського собору, у сховищах Інституту історії Академії наук. 100-річчя не знаходилося, але мені було цікаво. Сторінка за сторінкою я прочитав усі черкаські газети після 1917 року. «Беднота», «Известия уездного Совета рабочих, крестьянских и козацких депутатов Черкасчины», «Вісті Черкаського повітового виконкому Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів», «Шлях революції», «Робітничо-селянське око», «Радянська думка», а коли скасували поділ на округи – районні «Прапор комнуи», «Черкаські вісті». «Прапор комунізму». Особливе враження справили на мене денікінські газети, що виходили у Черкасах. Вони дуже відрізнялися від більшовицьких газет високим рівнем публікацій. Газети «Українська думка» періоду німецької окупації я не знайшов. Вона була у спецсховищі. Та й не шукав, бо там не могло бути про 100-річчя «Черкаської правди». Зате я заповнив кілька нотатників виписками з давніх газет і потім тривалий час користувався ними, особливо у газетних добірках «50 років тому наша газета писала». 100-річчя не було і я вже почав відчувати відчай. Аж натрапив на оголошення, що окрпартком запитував у населення, чи не збереглася у когось партійна газета «Знамя коммунизма», перший номер якої вийшов в Умані 5 листопада 1918. Оце воно! Друкували в Умані, а шукали в Черкасах. Далі вже діяло начальство. Директор Інституту історії Андрій Скаба підписав історичну довідку й усі завмерли в очікуванні рішення Москви. І сталося: газету нагородили орденом «Знак Пошани». Я ходив іменинником. Художник Віктор Литвинчук намалював з мене дружній шарж з написом «В ходу ця марка нині в нас. Да-с!». Головний редактор нагородив мене місячною платнею і підвищив у посаді – я став старшим літпрацівником. А згодом навіть очолив відділ внутрішнього життя (судово-адміністративні органи, історія війни, спорт, інформація). Правда, ненадовго, бо був раптом звільнений з праці, а трохи пізніше виключений з КПРС. І знаєте, я не відчув ворожого ставлення у колективі, а на партійних зборах ряд членів партії висловилися проти мого виключення – це було рідкісне явище, у ті часи грішників осуджували одностайно. Пізніше я був бажаним гостем в редакції і публікував свої дописи, хоча під псевдом, щоб влада не знала. Коли головним редактором стала Лілія Шитова, мене знову прийняли до праці, але тепер я мав нагоду звільнитися за власним бажанням. І так зробив.
Газету творили незабутні Ростислав Єпейкин, Матвій Зорин, Марія Белікова, Люба Биковщенко, Шура Сподарик, Микола Глєбкин, Борис Фрумгарц, Аня Шквар, Антоніна Васянович, Володимир Новак, Віктор Онойко, Освальд Сіфер, Марія Зінченко, Володимир Грибенко, Кузьма Традюк, Олег Онищенко, Микола Єременко, Анатолій Кавіцький, Марко Летичевський, Осип Айзенберг, Віктор Кваченко, Михайло Федорченко, Галина Негода, Валентина і Петро Жуки, Григорій Андрійченко, Іван Голубничий, Марія Остапенко, Валентин Загребенюк, Євген Гольцев, Іван Матвієнко, Віталій Майтало, Надя Рощевкина, Оля Петрова, коректори, друкарки, випускові, водії, теренові кореспонденти. Не забудьте їхні імена!
