Митрополит Василь Липківський

Володимир Чос, RSS,
Дата: 7-11-2018, 09:41

Відтоді як благодатне світло Христової віри осяяло нашу землю, Церква завжди займала важливу роль в житті людей і держави. Ще з часів Київської Русі, Церква була тією потужною рушійною силою, завдяки якій стрімко розвивалися література, будівництво, живопис, міжнародні відносини... Все це додавало Україні значного авторитету у світі.

Митрополит Василь Липківський

Звичайно, величезна у цьому заслуга митрополитів – добрих духовних пастирів українського народу. Золотими літерами вписані у сторінки історії імена митрополита Іларіона, Петра Могили, Рафаїла Заборовського, Іова Борецького, Василя Липківського... Шкода тільки, що довгі роки імена багатьох гідних поваги і шани церковних діячів залишалися для нас невідомими. Так сталося і з Василем Липківським.

Народився він 7 (19) березня 1864 року в селі Попудня Уманського повіту Київської губернії, в сім'ї священника. Маючи в серці любов до Бога і людей, Початкову освіту Василь Липківський здобув в Уманському духовному училищі, потім вступив до Київської духовної академії. 18 листопада 1889 року Липківського призначили законовчителем до Шполи. Від 27 травня 1890 року працював у Черкасах законовчителем спочатку двокласного міського училища, а потім чоловічої гімназії. 20 жовтня 1891 року висвячений на священика. Від 28 жовтня того ж року він член Черкаського повітового відділення єпархіальної училищної ради, був позаштатним священиком Черкаського собору. 16 лютого 1892 року переведений на посаду настоятеля собору в місто Липовці Київської губернії (нині місто Вінницької області).

Слід сказати, що Василь Липківський жив у складний час, адже початок століття відзначився великими політичними змінами. Величезна Російська імперія стала розвалюватися під тиском власної ваги. Будучи невсилі впоратися зі шквалом проблем, цар Микола II зрікся престолу. Після цього складові частини імперії заходилися рішуче заявляти про свою незалежність. Так у березні 1917 року влада в Україні перейшла до Центральної Ради, яку очолив видатний вчений-історик Михайло Грушевський. Головною метою нової влади було те, щоб Україна стала справді Україною. Завдання нібито просте, але водночас і надзвичайно складне. Та попри всі труднощі, за короткий час була сформована власна армія, школа, видавалися українські книги, була введена національна грошова одиниця – гривня... Звичайно ж, Церква теж не могла залишатися осторонь державотворчих процесів.

У 1917-1918 роках на єпархіальних зібраннях, а також на зборах солдат і селян усе наполегливіше лунали вимоги, що православна церква в Україні повинна стати автокефальною (тобто незалежною від Москви). Така думка була схвально сприйнята серед нижчого духовенства та інтелігенції.

Одним із найактивніших пропагандистів цієї ідеї став Василь Липківський. Він був організатором Всеукраїнської Православної Церковної Ради, яка мусила практично сприяти цій справі. 7 січня 1918 року у Києві було скликано Церковний Собор. Але прийняти важливі рішення тоді не вдалося. Невдовзі засідання мусили відкласти, бо місто захопили більшовики. Під час безпорядків ними було вбито київського митрополита Володимира.

Коли влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського, то його уряд одностайно підтримав ідею самостійності церкви. Особливий ентузіазм проявляли міністри у справах релігії Василь Зіньківський та Олександр Лотоцький, який 12 листопада на останній сесії Церковного Собору оголосив декларацію: «В самостійній державі має бути і самостійна церква... Це не лише церковна, але й національна наша необхідність... Від імені уряду Української Держави маю за честь оголосити його тверду і непохитну думку, що Українська Церква має бути автокефальною».
Після падіння Скоропадського, на бік церковної самостійності стала Директорія. Але і цей уряд тримався не довго, тому його підтримка не дала відчутних результатів. І надалі церковну незалежність доводилося відстоювати без підтримки влади.

У 1919 році Василь Липківський у Миколаївському соборі Києва відправив перше Богослужіння українською мовою. За це був про-російськи налаштованим церковним керівництвом позбавлений духовного сану. Але Церковна Рада таке рішення проігнорувала і зробила дуже рішучий крок. 21 жовтня 1921 року під час Собору було оголошено про створення Української Автокефальної Православної Церкви. Її митрополитом обрали Василя Липківського. Відразу він висвятив архієпископа і чотирьох єпископів. Вони у свою чергу рукопоклали кількасот священників.
Незалежна церква швидко росла і укріплювалася! У 1924 році вона вже мала 30 єпископів, близько 1500 священників, понад 1100 парафій та мільйони віруючих. До неї приєдналося багато парафій у США, Канаді, Європі.
Василь Липківський багато працював над перекладами духовної літератури на українську мову, писав власні твори: «Православна Христова Церква Українському народу», «Відродження Церкви в Україні» та інші. Багато їздив Україною, виступав з проповідями в яких пропагував ідеї національної церкви. Сміливо і безкомпромісно говорив про безчинства, горе і смуту принесені більшовиками: «Любі браття і сестри! Ми зараз периживаємо величні, але й сумні, трудні часи перетворення життя людського – переоцінку, як кажуть, всіх цінностей. Утворюється новий соціялістичний побут і викорінюється старий буржуйський. Ми ще не знаємо, що власне утворюється нове: це справа не близького майбутнього, але добре вже знаємо, що викорінюється, руйнується – це вже справа наших днів. Цілком викорінюється, як самий гірший ворог нового побуту, віра, релігія. Не треба, кажуть, неба, не треба різних небесних покровителів. Ми маємо землю з її невичерпними скарбами, та власні руки для здобуття цих скарбів, і більше нам нічого не треба в новому побуті – віра це є лише морочення голови, опіум для народу. Нема вже чого й казати, що ми, служителі релігії, є найбільші злочинці для нового побуту... Разом з вірою викорінюється і така головна основа старого побуту, як сім’я. Назва – батьки, матері, діти, брати, сестри – все це, вже буржуйське, має відпасти. Замість них заводиться – комсомол, піонер, жовтеня, бригадир, ударник, і загальне для всіх – товариш. А про якусь пошану до батьків, старших де вже й говорити, коли не кажучи вже про комсомольців, навіть піонери й жовтенята збираються на мітинги, виносять сувору догану батькам, що вони ще тримаються віри? Нарешті і шлюб, як основа сім’ї в старому побуті, мусить в новому вже ґрунтовно змінились. Як саме, це ще не видно, старий шлюб, як побожна основа, уже зруйновано, а замість нього запроваджені лише регістрації, статистика браків та розривів – браків на одні сутки, де вже зовсім не розбереш, де шлюб, а де просто розпуста... Браття! Ми живемо в часи запеклого нападу безвірництва на Христову віру, на принцип християнського життя».

Отоді влада занепокоїлася! Пішли у хід наклепи, інтриги, на церкву наклали непомірні податки. Василя Липківського звинуватили у націоналізмі, кілька разів арештовували... У чорному 1937 році його в черговий раз заарештували і 27 листопада за вироком «трійки» розстріляли. Стараннями войовничих атеїстів пам’ять про Василя Липківського була майже знищеною. Безслідно зникла і більша частина його літературного доробку... Тоді як в цивілізованому віті знали і шанували цю людину! В Сполучених Штатах Америки діяло братство імені Василя Липківського, видавалися його твори...

Нині 7 листопада вшановується пам’ять убитих борців проти тиранії. Отож згадаймо і нашого земляка митрополита УАПЦ Василя Липківського.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода