«Поки не почалося...» з Борисом Юхном

Дата: 7-11-2018, 09:34

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Цеглинка до цеглинки...
Місцеве цегляне виробництво складно назвати унікальним. Таке мали чимало повітових міст, не кажучи вже про губернські. Бо що треба для того, щоб виробляти якісну цеглу у великих кількостях? Само собою - відповідний попит на неї, а ще – придатну копальну глину, воду, печі, форми, великі товарні двори, гужовий транспорт...

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Виходить, не так і мало. Але усього цього в Черкасах було вдосталь. Головне – Дніпро поруч та глинні крутояри неподалік міста чи розроблені кар’єри: найближчий - в кінці вулиці Добровольського, а тоді Монастирської. Ті яри потім, вже у 1950-х, позасипали грунтом з новобудов міста і приспособили під городи.Тож у вже у описі міст Київської губернії 1845 року Іван Фундуклій засвідчував наявність у Черкасах двох цегелень, а в аналогічному довіднику 1900-го їх вже дев’ять. Щоправда, й населення міста за цей час зросло з 9400 жителів до 30 тисяч, так що все пропорційно. Та головне – саме на цьому відрізку часу тут відбулася велика будівельна революція: заможники перестали ставити великі дерев’яні або й глиняні хати і переключилися на елітні цегляні будинки. Між іншим, таких у 1845 році у Черкасах було усього лише... два на 1200 з природніх матеріалів. А від початку минулого століття й до революції 1917-го з місцевої цегли тут збудували практично всю архітектурну пишноту, частині якої пощастило дожити до наших днів.

«Поки не почалося...» з Борисом Юхном
Всі старі цегельні знаходилися на Митниці, адже вода в цій справі – друга після глини і в тих містах, де її доводилося качати помпами, собівартість готового матеріалу суттєво зростала. Так, наприклад, мучилися сусідні єлисаветградці: «кирпичный завод построен на возвышении и некотором расстоянии от Ингула и чтобы устроить трудную подвозку воды по крутой горе, устроено пять помп, поднимающих воду на 15 сажней (бл. 25 метрів)». Звісно, що на широченному черкаському березі, який тоді й був головною міською промзоною, цього не потребувалося.
«Броварня», «цегельня»... Як на мене, ці симпатичні українські слова точніше відтворюють тодішні обсяги виробництва. Адже завод – це щось велике, механізоване, а наше «...ня» точно підкреслює мініатюрність процесу. З десяток працівників - і вже «велике виробництво», про потрапить на карту міста. Ось вам короткий опис однієї із тодішніх цегелень.
«Кирпич делается в четырех деревянных сараях, крытых гонтом для его сушки, одном каменном жилом помещении, и кирпиче-обжигательной крытой тесом печи. При строениях - земли четыре десятины (бл. 4,4 га) для товарного двора и заезда лошадей». І ось такий «малюк» за один лише 1902 рік спромігся випустити 2,5 мільйони штук цегли із яких майже два мільйони - випаленої.
На окрайцях теперішніх тротуарів, вам, напевне, доводилося бачити жовтувату цеглу, трохи порослу мохом. Біля 2-ї музшколи, по Верхньогоровій (Фрунзе) навпроти Будинку природи й скверу Хмельницького, там же за рогом, коли йдеш до центру... Все це – спомин про активне шляхобудівництво в Черкасах першої половини 1930-х, коли у такий спосіб в центральній частині міста щорічно замощувалося десь по два кілометри тротуарів. І все – нашою другосортною цеглою, яка подекуди виявляється міцнішою, аніж теперішній першосортний асфальт. Тож там, де її не видерли цілеспрямовано, вона лежить й досі. На окремих екземплярах видніються клейма вже радянських заводів.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода